Заслужена артистка України Наталя Дубровська... Про неї говорять часто і багато. Автору цих рядків вдалося підслухати розмови глядачів при виході з глядацької зали після недавньої прем'єри за участю Дубровської – спектаклю “Випадкове щастя”. “Разюча! Прекрасна! Який темперамент! Яка глибина! Яка самовідданість!” – навперебій повторювали театрали зі стажем. “Ну вона класна! Взагалі отпад! Ну просто супер – тут уся така смішна, а в наступній сцені – просто сліз не стримати!” – обмінювалися враженнями представники молодого покоління. Справді, ця акторка цікава для всіх, і її люблять глядачі усіх поколінь. Втім, не тільки глядачі…Зацікавившись тим, що думають і говорять про Дубровську її колеги і партнери по спектаклях, автор цих рядків непомітно проникнув за куліси Одеського російського театру. І ось що йому вдалося там підслухати…
Микола Величко, завідувач трупи:
- Що я можу сказати про Дубровську? Ми з Наталею не тільки колеги, але й однокурсники, випускники курсу артистів драми Одеського театрального училища. Ще в роки навчання вона дивувала всіх не тільки красою, але й дуже серйозним ставленням до обраної професії. Коли прийшла у театр, вона відразу здивувала і вразила усіх своєю здатністю грати дуже різнопланові ролі. Так, у спектаклі М. Ошеровського “Блакитні олені” Наталя блискуче зіграла зовсім юну палку дівчину - і незабаром втілила зовсім інший образ у спектаклі В. Бортка “Всього 13 місяців (Пушкін в Одесі)”. Там вона зіграла знамениту графиню Воронцову, велику любов великого поета. Їй взагалі дуже вдаються історичні персонажі: наприклад, блискуча роль цариці Ірини в спектаклі В. Стрижова “Цар Федір Іоаннович”. І ще одна деталь, про яку я хочу сказати як завідувач трупи: за все життя в театрі на акторку Наталю Дубровську не було написано жодного рапорта або доповідної. Її дисципліну - насамперед самодисципліну, та її по-справжньому творче ставлення до професії хочеться поставити за приклад всім артистам нашого театру.
Андрій Гончар, народний артист України:
- Про Дубровську я можу говорити дуже довго. Пригадується багато спектаклів, ролей, курйозних випадків у театрі і на гастролях. Пам'ятаю, як бурхливо розвивався роман між Наталею та її чоловіком, актором Сашком Казиміровим: всі перерви в репетиціях і всі паузи в спектаклях вони заповнювали... жагучими поцілунками! Вони безупинно цілувалися - у кулісах, у фойє, у гримерках. Молода, дуже красива пара - їм можна було тільки заздрити білою заздрістю! Але одного разу стався курйоз: йшов спектакль, за кулісами було темно, і Наталя прийняла мене в темряві за свого Сашка…Так що один жагучий поцілунок цієї чудової красуні дістався і мені! А якщо серйозно, Наталонька – найулюбленіша, дуже чуйна партнерка, прекрасна акторка і дуже дорога для мене людина.
Семен Крупник, народний артист України:
- Про Дубровську насамперед варто сказати головне: це по-справжньому високопрофесійна акторка. Крім чарівності і дуже приємної зовнішності, у неї є такі чудові якості, як м'якість і доброта, які вона випромінює зі сцени в глядацьку залу. Вона має всі якості справжньої акторки, зокрема, бездоганно володіє російською мовою – ось з кого варто брати приклад молодому поколінню артистів! Всі образи, створювані Дубровською на сцені, дуже переконливі. Наше з нею партнерство почалося зі спектаклю “Пройти під веселкою”. Зараз ми працюємо разом у спектаклі “Випадкове щастя”. І можу сказати одне: з Дубровською працюється завжди з великим задоволенням.
Віктор Піменов, заслужений артист України:
- Про Дубровську не можу сказати нічого – нічого, крім гарного! З Наталею ми партнерствуємо дуже давно – починаючи з “Тихого Дону”, де я грав Григорія, а вона, на мій погляд, просто блискуче грала Аксінію. Спектаклів було багато, та й зараз, у спектаклях “Пат, або гра королів” і “Різдвяні мрії” ми працюємо разом. Є така стара акторська заповідь, на якій і тримається театр, – любити свого партнера. Так от – вона своїх партнерів любить. Ну, а я люблю її – як акторку, як чудового партнера по сцені…Ну, і не тільки, – але це вже моя особиста таємниця серця.
Олег Школьник, народний артист України:
- Ну що я можу сказати про Наталю Дубровську? Трохи про себе: моногамний, вірний, сподіваюся, чесний, по-моєму, порядний, переконаний, що постійний, не сумніваюся, що відданий, давно закоханий – з гарантією не зраджувати. А, як і колись - перекинути все це на ту єдину, і надзвичайно для мене важливу Жінку і дивовижно талановиту акторку, якою є мудра, тонка, трепетна, непроста (у розумінні – складна), моя улюблена Наталя Костянтинівна Дубровська!
Олексій Литвин, режисер:
- Що можна сказати про Наталю Костянтинівну? Вона чудовий професіонал. Коли я ще тільки знайомився з трупою театру, мені вистачило п'ятихвилинного спілкування з Дубровською у буфеті за чашкою кави, щоб зрозуміти, з ким я маю справу, відчути самодостатність і цінність цієї акторки. І це враження підтвердилося, коли я побачив спектакль “Пат, або гра королів”, де Наталя Костянтинівна блискуче грає головну жіночу роль. Дубровська – дуже яскрава індивідуальність, другої такої акторки в театрі немає. Працювати з Дубровською надзвичайно легко, режисерське завдання вона ловить на льоту і втілює його на найвищому рівні майстерності. У моєму спектаклі “Остання зупинка” за п'єсою Е. М. Ремарка Дубровська грає невелику за обсягом, але дуже значиму для загальної ідеї спектаклю роль. І її потрапляння в наступну мою постановку – спектакль “Чайку” за п'єсою Чехова абсолютно закономірне: Наталя Костянтинівна репетирує роль Поліни Андріївни. “Чайка” - дивна п'єса: у ній немає “головних” чи “не головних” ролей, усі ролі рівноцінні, і розраховані на справжніх майстрів сцени. І Наталя Дубровська – частина корпусу майстрів цього театру, козирна карта, що грає на успіх спектаклю. Цю акторку я дуже ціную, і просто ніжно і по-людськи люблю.
Олександр Копайгора, директор театру:
- Що говорити? З Наталею Дубровською пов'язаний величезний шматок мого життя. Ми познайомилися ще в молодості, у ті чудові часи, коли неїмовірно вродлива і фантастично талановита акторка Наталя Дубровська грала на сцені Одеського російського театру безліч ролей у потужних, що тепер вже стали легендою, спектаклях. Тоді глядачі, що називається, “ходили на Дубровську”. Пройшли роки. Доля розпорядилася так, що я очолив цей театр. І коли це сталося, я відчував, і продовжую відчувати величезну гордість за те, що в моєму театрі працює така акторка, як Наталя. Говорю від усього серця: дай Боже Їй здоров'я, а буде здоров'я – будуть і нові цікаві ролі, які порадують і старих, і нових шанувальників творчості цієї прекрасної акторки. Незабаром буде нова роль у чеховській “Чайці”, напевно будуть і інші роботи. Вірю, що, як і за старих часів, глядачі всіх поколінь “підуть на Дубровську”!
