...У “поїзда довіри” немає певного маршруту та розкладу. Мікроавтобус із логотипом УБОЗу та планшетами з написом “УБОЗ запрошує до відвертості” виїздить до того населеного пункту, звідки надійшло прохання про допомогу.
Екіпаж – працівники міліції та прокуратури, яким належить допомогти колегам на місцях розібратися в проблемній ситуації, прискорити її розв’язання.
Про кінцеву точку маршруту першої поїздки екіпаж “поїзда довіри” балачок не розводить. Мікроавтобус із мовчазним бійцем “Сокола” за кермом упевнено долає сотні кілометрів, мчить уздовж українсько-молдовського кордону і за кілька годин після виїзду з Одеси фінішує в Татарбунарах. Проте це, як з’ясувалося, - лише проміжний пункт маршруту. Саме тут нам належить зустрітися з Наталею Григорівною Кожухаренко – головою райдержадміністрації, яка й стала ініціаторкою цього виїзду до району “поїзда довіри”.
Наталя Григорівна – людина шанована, в минулому – керівник великого успішного фермерського господарства. Усі проблеми намагається вирішувати, не відкладаючи в довгу шухляду, а якщо десь-чомусь давати лад, то вже давати. Проте впоратися самотужки з проблемою с. Дмитрівка керівниці району стало не до снаги.
- Складності були з господарством “Дельжилер”, - розповідає Н.Г. Кожухаренко. – Заборгованість за заробітною платою становила 518 тис. грн, за договорами кредиту – 498 тис. грн. На 1 січня 2004 року кредиторська заборгованість “Дельжилера” - 5954 тис. грн. Властиво, мешканців Дмитрівки, а це – велике працьовите болгарське село, такий стан речей не влаштовував. Люди почали дошукувати нового керівника господарства, який би зміг належним чином розпорядитися господарством. Знайшли недалеко – в Саратському районі. Проте, і тут не заладилося... Внаслідок “господарювання” нового керівника “Дмитрівського”, що став спадкоємцем “Дельжилера”, селяни на паї одержали лише по 200 кг зерна. Як прожити на них?
З осені новий керівник господарства виїхав і не з’являвся до середини травня. Люди звернулися до керівництва підприємства “Південь-Агротек” із проханням узяти під оренду їхні паї й обробити землі. Коли було оброблено 3190 га землі, з’явився керівник “Дмитрівського” і “заспокоїв” людей: “Нехай вони сіють, ми будемо збирати”. Ходить з охороною, місцеві жителі хвилюються, багато хто звернувся до суду, намагаючись розірвати договір з “Дмитрівським” і укласти з “Південь-Агротеком”. А тимчасом стадо овець здано на збереження до Голиці арбітражним керуючим. Розписку за це я одержати не можу, - говорить Наталя Григорівна. - Працюємо з місцевими силовиками, але, при всьому бажанні, ситуацію змінити не можуть. А не за горами – розрахунок по паях. Скільки одержать люди і чи одержать вони щось узагалі? Я з дня свого призначення на посаду до Дмитрівки їздила вже кілька разів. Зрозумівши, що всі можливості одержати допомогу на місці вичерпані, звернулася по підтримку до прокурора області. На те, що з Одеси практично наступного дня приїде “поїзд довіри”, звичайно, не розраховувала...
Отже, разом із керівником району, одержавши всю необхідну інформацію в прокуратурі, ми їдемо до Дмитрівки.
Це село, в минулому колгосп ім. Димитрова, вважали одним із найміцніших господарств району. Люди тут не бідували, споруджували міцні добротні будинки, а на одній із вулиць працював світлофор – явище в селі, погодьтеся, не часте... Минули роки. Вони не зменшили працьовитості та хазяйновитості селян, але їм довелося пристосовуватися до нових умов життя. Отут-то в них, довірливих і нехитрих, і виникли проблеми...
- У мене болить душа за наших ветеранів, сільських пенсіонерів, - розповідає секретар Дмитрівської сільради Іван Гайдаржи. – У чому провинилися ці люди, що все життя трудилися на землі, створювали колгосп, а тепер виявилися скривдженими? Торік вони уклали договори оренди паїв і мали одержати по півтори тонни зерна, по тонні соломи, їм зобов’язалися зорати 30 соток городу. Одержали ж по 200 кг зерна. Як прожити на них у селі, як прогодувати худобу?
Цього року договори також не будуть виконані. Чому? Та тому, що восени минулого року було посіяно лише 659 га озимих зернових і 1251 га рапсу. Необробленими залишилися понад 3400 га землі...
Люди, ті, що зібралися в сільраді, розповідають і про те, як стояв без діла величезний земельний клин, і про те, як їх заспокоювали обіцянками продати рапс, купити пшеницю, розрахуватися по паях... Незвичні до охоронців з “Титана” в цьому завжди спокійному працьовитому селі, люди роблять глибокодумний висновок: “Отже, недаремно кажуть, що за всим, що діється, стоять великі люди з Києва”...
- Вони хай собі стоять у Києві, а ми будемо працювати, як належить, тут, - це сказано представником УБОЗу, що також приїхав до Дмитрівки з Одеси.
Поки силовики вивчають документацію, про свою роботу в селі розповідає Василь Глушко, заступник директора підприємства “Південь-Агротек”.
- Ми засіяли понад 3 тисячі га приналежної селянам землі, 450 га підготували для сівби під озимі культури. Можемо розрахуватися з пайовиками і виконати всі договірні зобов’язання.
Проблеми з землею були величезні. Безліч шкідників, бур’яни – на зріст людини, доходили до кабіни трактора. Вони дали такий врожай, що тепер насіння стане на десятки років. Щоб сіяти, потрібна була глибока оранка, застосування недешевих гербіцидів. Властиво, це призвело до серйозного подорожчання собівартості продукції.
Незважаючи на все, ми ладні працювати на цій землі, розвивати овочівництво та тваринництво, створювати нові робочі місця, господарювати заради села та району.
Поля за Дмитрівкою – доглянуті. Яких це варто було зусиль, - і говорити не потрібно. Шкідники з’їли чимало посівів, довелося пересівати. Зараз селяни потроху починають вірити, що ситуацію можна змінити. Адже як то було їм, споконвічним хліборобам, бачити землю, що заростає бур’янами, їхню власну землю?
- Земля – це як довге волосся, тиждень не доглянеш – і не розчесати, - підбиває підсумок нашим невеселим роздумам голова райдержадміністрації. – А я їжджу до Дмитрівки і проситиму всіх про допомогу, бо хочу утримати село, що було з найкращих у районі, на плаву. Хочу, щоб люди мали шматок хліба і до хліба. А ще мрію, щоб такого, як у Дмитрівці, у нас більше не було. Борг за зарплатою - 538 тисяч гривень, борги Пенсійному Фондові, податковій. Цілковита відсутність піклування про соціальний розвиток села. Молоді матері не можуть одержати грошей – це нормально? Люди розрахуватися не могли, звільнитися – у конторі нікого немає, а печатки в голови, що місяцями не з’являється, це нормально?
- Позиція голови райдержадміністрації здобула цілковиту підтримку в прокуратурі, - говорить прокурор району Дмитро Цоєв. – За останні два роки економічне становище в цьому господарстві справді погіршилося. Починаючи з другої половини минулого року ситуацію в господарстві можу охарактеризувати як критичну. Це наш загальний біль. За підсумками перевірок прокуратурою порушено кримінальну справу. Ми звернулися до господарського суду з позовом про скасування держреєстрації підприємства “Дмитрівське”.
Скажу щиро, торік мені, як людині, що народилася та зросла в селі, не можна було без болю дивитися на ці поля. Зараз вони оброблені, засіяні. Отже, ситуація змінилася на краще...
“Поїзд довіри” виїхав з Татарбунар надвечір. Одразу ж після повернення до Одеси представники силових структур, що брали участь у цій акції, доповіли про результати керівництву. Винесено відповідні ухвали, мета яких – захист інтересів жителів села.
Здається, ідея начальника УМВС України в Одеській області Михайла Вершняка про створення “поїзда довіри” і своєчасна, і плідна.
І, як це не здаватиметься дивним, без такого “втручання згори” за звичного-тривалого розгляду матеріалів у судах і всіляких зволікань на місцях у власників паїв шанси одержати розрахунок були б дуже відносними. Але ж іще є заборгованість за заробітною платою, орендною платою за землю та майно. Саме розв’язанням усіх цих питань зараз і займаються обласні структури, працівники яких взяли участь у роботі “поїзда довіри”.
