Чи знаєте ви, що в одному з древніх африканських племен донощикам відрубували на правій руці пальці? Уявляєте, скільки в нашій колишній країні й у незалежній Україні жило б подібним чином покараних зі слідами громадського презирства? Погодьтеся, вони, анонімники-наклепники, за всіх часів ходили серед нас. І ходять дотепер. Але, мабуть, найяскравіше їхня “майстерність” розкрилася в роки сталінських репресій, коли за наклепами “демократична” влада розлучала дітей із батьками та матерями. Скільки з їхньої “легкої” руки було покалічено людських доль!
Повірте, дотепер іноді по ночах прокидаюся від переслідницьких кроків енкаведиста. Вони супроводжували мене, семирічного, і мою матір глибокої ночі по Ізмаїлу з в’язниці до чужого будинку...
Але минув час, і батько – “ворог народу” - повернувся додому. Щоправда, рідного дому тоді в нас не було: ми блукали, як неблагонадійні, по квартирах. І прожив він, учитель, довге і чесне життя. А донощиків спіткала заслужена кара: згодом колишній слідчий НКВС у п’яному чаду повісився, а два лжесвідки осліпли, коротаючи останні роки в муках і стражданнях. На жаль, і їхніх дітей осягла не краща доля...
Згадав про суто особисте не випадково. Читаючи редакційну пошту, ні-ні, та й наштовхуюся на анонімні листи. Пишуть наші співгромадяни до редакції і паралельно до всіх високих інстанцій на представників нової та старої влади. І нехай таких доносів, написаних боягузливою рукою, небагато, але все-таки, на мій погляд, це своєрідний симптом нашого українського соціуму. Пишуть навіть про те, хто і що сказав під час “жовтогарячої” революції на кухні, на мітингу, зборах і в засобах масової інформації. Запитую в себе: де ж ви, бійці невидимого фронту, були тоді? Вичікували?!.. Як би чого не вийшло... Певен, хто б не переміг на президентських виборах, ви зараз усе одно писали б, запобігаючи до переможців. Таке наше суспільство вже проходило після путчу, коли “письменники” такого ж гатунку завзято кинулися шукати “відьом”. Щоправда, ви, у нафталіні минулого, забули, в який час живете. Нагадаю: на календарі літо 2005-го... Україна - демократична, а не тоталітарна держава, країна з багатопартійною системою. І кожен її громадянин без огляду має право сповідувати будь-які політичні переконання, що тільки не закликають до повалення конституційної влади. А свобода слова стала відмітною рисою якості життя України, яка готується до вступу до Євросоюзу. І анонімки, відповідно до Закону про звертання громадян, віддаються забуттю... Тож ваші доноси – марна праця, і випробовувати ними нову владу - пусте!
Поки що в нашому законодавстві немає статті, що регламентує притягнення до відповідальності анонімників. Чим ви і користуєтеся! Але нагадаю, що відповідно до Конституції України честь і гідність людини є найвищими соціальними цінностями. І тому Цивільний Кодекс закріпив право на захист чесних людей у статтях 297 і 299. Тож ви, писаки василенки й ушакови, здеришкури та сидорови, петрови й іванови, потрудіться уважно почитати Цивільний Кодекс. До речі, за одним із названих, наскільки мені відомо, готуються матеріали до судового розгляду, а поки всім їм раджу зайти до Одеського музею жертв репресій і подивитися на злодіяння побратимів по перу. З останніми у вас так багато спільного, капосного...
Відомо, що феномен донощика в кожній із форм - усній або письмовій, на будь-якому відтинку людської цивілізації відкидається громадською свідомістю. Хоча сьогодні в транспорті, в газетах, на телебаченні та радіо яких тільки подеколи пліток, політичних чуток, наклепу не почуєш! Я не пам’ятаю, щоб хоч одного автора “словесних поносів” притягли до карної відповідальності. А час би вже!..
Відклав до окремого стоса наклепницькі листи і подумав: а чи не краще на себе, добродії донощики, писати анонімки і розпускати чутки? Як то кажуть, мели, Омелько, поки сам під жорна не втрапиш...
