До редакції надійшов лист від колективу Центральної бібліотечної системи для дорослих м. Ізмаїла. Наша редакція – не єдиний його адресат. Такі ж самі листи спрямовані на адресу Президента і віце-прем'єр-міністра України, міністрів культури і туризму, праці і соціальної політики, фінансів, до редакцій багатьох всеукраїнських газет.
Автори листа волають до вищих посадових осіб України про допомогу і просять розібратися у ситуації, що склалася: “До яких пір ми будемо найбільш низькооплачуваною категорією бюджетних працівників?”
Про ганебно низьку зарплатню бібліотекарів доводилося писати практично в кожній статті, присвяченій “хранителям духовних скарбів”. А самі бібліотекарі дотепер з відкритими листами не виступали, пікетів і страйків не провадили. Що ж переповнило чашу терпіння саме зараз? Відповідь на це запитання в листі. “Ми дуже сподівалися на позитивні зміни з приходом нової влади, а вийшло усе з точністю до навпаки. З нас зняли всі надбавки, матеріальну допомогу на оздоровлення, але збільшили на кілька відсотків оклади, що загалом склало менше у порівнянні з виплатами 2004 року. Це при нинішньому зростанні цін...” Ще цитата: “Нас переконують у тому, що ми стали жити краще. Нам, працівникам бібліотек, хотілося б довідатися, кому саме стало легше жити при такому зростанні цін і де ще, у якій європейській країні, маючи вищу освіту, досвід роботи, чесно працюючи, можна гідно прожити місяць на 50 – 70 євро”. І крик душі: “Вельмишановний Президенте, міністри, зрозумійте ви, ну просто неможливо не те що прожити, проіснувати на ці зарплатні”.
Під цими словами підписалися б і інші бюджетники: музейні працівники, актори, художні керівники (і навіть директори) Палаців культури, гуртків і студій художньої самодіяльності – практично всі працівники сфери культури! А у нас чомусь, як правильно помітили автори листа, говорячи про бюджетників, мають на увазі, як правило, вчителів і лікарів.
Є і ще одна категорія найсправжнісіньких бюджетників, яких у нас лукаво називають “державними службовцями”: чиновники, а також депутатський корпус. Про їхню зарплатню ходять легенди. (І до речі, хіба хоча б один раз її “затримували” або спізнювалися з підвищенням?). Ось запитання: а вище перераховані представники культурної сфери не у держави на службі? Така “гра слів” дорого коштує – для низькооплачуваних бюджетників, звичайно. Бібліотекарі справедливо вказують ще на один лукавий постулат: чиновникам треба платити багато, тому що, одержуючи мало, вони беруть хабарі(!). Отже, бібліотекарям та іншим теж брати хабарі, щоб і про них почали так зворушливо піклуватися? Ось тільки хто – чиновники, чи що?
Треба глянути правді у вічі: підвищення невисоких зарплат навіть на обіцяні п'ятдесят шість відсотків реально матеріальне становище людей не поліпшить. І моральне теж: розчарування і розпач зростуть у геометричній прогресії. До слова, бібліотекарі в цій ситуації справді найвразливіша категорія бюджетників. Якщо вчитель, музичний працівник можуть знайти приватні уроки, актори “крутяться”, підпрацьовуючи на радіо і телебаченні, то бібліотекарю податися нікуди!
Автори листа з Ізмаїла вже зверталися до Прем'єр-міністра, до Міністерства культури та інших інстанцій. Одержали “красиві відповіді-відписки”, у яких йшлося про унікальну соціальну значимість, необхідність суспільству і неоціненність їхньої праці. І справді – неоціненна, а точніше, не оцінена заслужено... З Міністерства культури відповіли, що “і далі будуть тримати на контролі питання соціальної підтримки працівників бібліотек” (?). Враження таке, що звертатися до рідного Міністерства – намагатися стіну лобом пробити.
Серед адресатів листа ізмаїльських бібліотекарів не було обласних і місцевих владних структур ( чи не тому, що колись вони вже безрезультатно зверталися до “міськфінвідділу, міськвиконкому”?). А можливо, варто порушити питання про, умовно кажучи (не в назві справа), “губернаторську надбавку”? Адже встановив же подібного роду доплати творчому складу театрів С.Р. Гриневецький. Нехай спочатку це будуть і не дуже вагомі суми, але, по-перше, все-таки, краще, ніж нічого... А по-друге, люди відчують турботу про себе. І не варто забувати про те, що питання гідної оплати праці – стратегічне. Бібліотекарям потрібні молоді кадри з вищою освітою, які володіють навичками роботи на комп'ютері (з огляду на комп'ютеризацію бібліотечних процесів). А хто з них “піде” на 50, 70 і навіть 100 євро?
“Соромно, добродії! І вам, зізнатися, теж повинно бути соромно...”, пишуть на завершення свого листа бібліотекарі. “Повинно бути”, – а насправді?
