НЕ ПЛЯЖ, А СМУГА ПЕРЕШКОД
Тим, хто вирішив відпочити на пляжі Чорноморка, потрібно запастися великим терпінням. По дорозі до моря маневруєш між шматками проваленого асфальту з комунікаціями, що оголилися – водопровідні труби стирчать на виду. На спуску до моря по проспекту Свободи тривалий час відбувається ремонт корпусу санаторію «Борей», освітлення тут немає, всі ліхтарі побиті ще два роки тому, увечері ходити небезпечно. Та й пляж вечорами не освітлюється: світильники на стовпах висять, а електроживлення до них не підведено.
На морському березі велика кількість мотлоху, зокрема і залізного. Чого варті лише п'ять роздягалень, розламаних і покручених, як після тайфуну: відновленню вони не підлягають, а змінювати на нові їх, видно, ніхто не збирається.
Причал, до якого раніше приставали катери, провалився в море, стирчать одні іржаві палі, сусідство яких поруч з дітьми, які купаються, просто небезпечно. До речі, медпункту на пляжі немає.
Хотілося б звернути увагу міської влади, Київської райадміністрації на жалюгідний стан курортного району.
Юрій СВИРИДОВ, м. Одеса
ТАЄМНИЧА ШАФА ІМЕНІ ГРУШЕВСЬКОГО
В обласній універсальній науковій бібліотеці імені М. Грушевського є бібліографічний відділ. І стоїть в цьому відділі таємнича шафа, доверху набита новісінькими книжками. Засклені дверцята її зашторені щільним папером і опечатані. Цікаві читачі гадають, що там надсекретні дані, арештовані книги або щось ще у тому ж роді. Жодного разу не бачив, щоб шафу відчиняли і діставали звідти книги для видачі читачам. Для чого ж вони там зберігаються, запитую.
Заступник директора Н.М. Бакланова, завідувачка відділу Т.А. Каневська натякали автору на наявність якоїсь інструкції і, взагалі, мовляв, така специфіка бібліографічного відділу, у якій автор «ні бум-бум». До того ж, читачів занадто багато розвелося і деякі насмілюються ставити дурні запитання: для кого і для чого існують бібліотеки. А то незрозуміло: якби не було нас, бібліотекарів, куди б ви ходили читати? Так хто для кого?
А я гадаю, бібліотечні дами, нітрохи не вагаючись, відгородили себе інструкціями, щоб спокійно охороняти книжковий фонд для майбутніх, більш свідомих, поколінь читачів.
Володимир БОНДАРЕНКО, м. Одеса
«РУЙНУЮЧИ ПРИРОДУ, МИ ВТРАЧАЄМО ЧАСТИНУ ДУШІ»
Винесені у заголовок слова я б оформив у барвисті стенди і виставив у міських парках. Можливо, задумалися б городяни над споконвічною темою, можливо, хтось зупинив би руку того, хто намірився зламати кущ або кинути камінь у птаха.
А навело мене на ці міркування побачене в парку Перемоги. Очевидно, багато хто плутає парк зі своєрідним баром на свіжому повітрі: тут розпивають пиво і дещо міцніше, тут же залишають під деревами порожні бляшанки, поліетиленовий посуд, розбивають пляшки, курять, кидаючи недопалки і сірники де заманеться. До того ж, парк став місцем вигулу собак і поступово перетворюється в грандіозний собачий клозет.
Торік на честь 60-річчя визволення Одеси від фашистських загарбників одесити і гості міста посадили тут 150 лип. Радіти б такій красі! Але те, що я побачив на алеї нещодавно, мене шокувало. У трьох лип якийсь варвар зрізав верхівки. Кілька дерев викопали, мабуть, браконьєри. Працівники парку розводять руками: «Що поробиш, якщо територія не охороняється?».
Що ж з нами відбувається? Невже і далі будемо уповати лише на владу та закони? Чи не час засвоїти: в аморальному суспільстві не буде діяти жоден закон. У тому числі і екологічний. Мені можуть заперечити, що є зараз в Одесі справи важливіші. А мені здається – саме час громадськості підняти голос на захист парку. Адже багато чого зроблено і робиться, щоб радував нас цей зелений оазис у центрі величезного галасливого міста. Але не можу обійти мовчанням той факт, що припинено реконструкцію і відновлення ставків. Знову пошлемося на відсутність коштів? Дозвольте не погодитися. Кошти на відновлення ставків можна зібрати усією громадою, хоч по гривні, по півгривні. Спонсори, впевнений, знайшлися б. Та й ми, ветерани-екологи, готові пройтися по колу із шапкою, як це за старих часів бувало.
Вся справа у бажанні й умінні організувати добру справу. А от цього саме і не вистачає сьогоднішнім чиновникам. Не до «дрібних», мовляв, проблем. В результаті місто втрачає не лише в очах відпочивальників, багато чого втрачаємо всі ми.
Висловлю пропозицію міській, районній владі: для початку встановити біля входу до парку Перемоги стенд зі зверненням до його відвідувачів, у якому були б сформульовані правила поведінки в цьому зеленому куточку і який агітував би на користь природи.
Микола ПОПОВ, інвалід війни, почесний член Товариства охорони природи
НАДЗВИЧАЙНОЇ ДОБРОТИ ЛЮДИНА
Важка хвороба не давала мені спокою ні вдень, ні вночі. Страшенні болі затьмарювали життя, я не могла вільно ходити, рухатися. При моєму діагнозі ніякі ліки не допомагають, їх просто немає. Однозначний висновок лікарів – потрібна хірургічна операція.
При першому знайомстві з ортопедом-травматологом обласної клінічної лікарні, головним травматологом області, доктором медичних наук Олександром Миколайовичем Поливодою в мене одразу склалося враження, що цій людині можна довіритися повністю. Операція пройшла успішно. Через кілька днів, коли настав час встати на ноги, я зрозуміла, що можу ходити безболісно. Це було щастя!
Олександр Миколайович – хірург від Бога, який досконало знає свою справу. У цій людині чудово поєднується висока працездатність, почуття відповідальності за кожного хворого, милосердя і доброта. У нього нелегка робота – щодня біля операційного столу, щодня нервове напруження, переживання за здоров'я чергового пацієнта. І щодня він комусь повертає радість руху, радість життя. Терпляче й в доступній формі професор пояснює хворим їхні проблеми, проводить консультації, незважаючи на величезну зайнятість, завжди знаходить час для родичів пацієнтів, які приходять до нього по пораду або телефонують з усіх кінців Одеської області. Як би хотілося, щоб його приклад висококваліфікованого фахівця і надзвичайно доброї людини наслідували й інші медики! Адже іноді, звертаючись за місцем проживання по лікарську допомогу, стикаєшся і з нечемним ставленням, і з лікуванням по старинці, без врахування нових методик, що призводить до занедбаності хвороби.
Ольга СТЕЛЯН, ветеран праці, м. Білгород-Дністровський
ВІЗИТНА КАРТКА АКАДЕМІЇ
У житті кожного старшокласника та його батьків завжди настає час вибору: куди піти навчатися. За всіх часів це було справді серйозним завданням, адже не кожне чадо готове йти стежкою батьків, та й не всі мами з татами хочуть, щоб діти продовжували професійні династії.
І ось у такий час у школі з'являється директор підготовчих курсів Одеської державної академії холоду Галина Михайлівна Леженко.
Чарівність цієї чудової жінки, її впевненість, скромність і працьовитість привертають увагу з перших хвилин знайомства. І не потрібні буклети і проспекти академії – Галина Михайлівна сама є візитною карткою вузу. Жодне запитання, жодне прохання не залишає без уваги, до кожного слухача курсів ставиться як до власної дитини. Завдяки її самовіддачі, захопленню справою зростає популярність вузу, кількість слухачів курсів щороку збільшується.
…Спливуть роки, випускники академії стануть досвідченими фахівцями, але всі вони пам'ятатимуть про початок прилучення до обраної професії – про навчання на підготовчих курсах, де їх дбайливо опікувала директор Г.М. Леженко.
Валерій ДИМИТРОВ, м. Болград
ВРЯТУВАЛИ ЖИТТЯ ДРУГА
Загальновідомо, що служба на підводних човнах здоров'я і статку не додає. Відбирають для цієї служби найздоровіших хлопців, але через роки починають даватися взнаки довгі походи у міцному, герметичному корпусі, де не вистачає повітря, дають про себе знати різними болячками термінові занурення і спливання, вплив магнітних та електричних полів, температурні перепади, вахти у мокрому одязі.
І тоді може допомогти лише військовий госпіталь, куди і доставили нашого друга підводника В.С. Митева. У відділенні нейрохірургії дуже складна операція тривала 7 годин, потім ще місяць лікування і, нарешті, – одужання.
Величезну вдячність висловлює Василь Семенович і всі його товариші по Асоціації моряків-підводників імені О. Маринеска начальникові відділення 411-го госпіталю Ю.В. Лаврентьєву, який раніше служив на підводних човнах, лікуючому лікареві М.О. Козяюку, анестезіологу В.П. Бліхарю, медсестрам Н.І. Репланчук, А.І. Кімлели, всьому персоналові госпіталю. Вони чудово виконують свою справу. Щастя всім, здоров'я, успіхів!
За доручення підводників Асоціації, Володимир РИМКОВИЧ, м. Одеса
