Два місяці тому управління сільського господарства і продовольства РДА в Савранському районі очолив Сергій Григорович Дужій, який до цього тривалий час був керівником СВК «Прибужець». Він має вищу економічну освіту, стажувався за кордоном.

Про перспективи сільськогосподарської галузі із Сергієм Григоровичем розмовляв наш кореспондент.

– Як на вашу думку, що треба робити для позитивних змін у аграрному секторі?

– Зміни у сільському господарстві, хочемо ми того чи не хочемо, пов’язані із змінами в політичному житті. Виходять укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, Верховної Ради, і тоді починаються якісь зрушення. Наприклад, видав Президент Указ “Про прискорення реформування в аграрному секторі економіки”, і почалися зміни: з’явились товариства, кооперативи, фермерські господарства... Але минув час, і та система вже, можна сказати, не спрацьовує. Її необхідно переглядати. І найперше треба, щоб люди були зацікавлені у вирощуванні вищих врожаїв, у ефективнішій праці.

– Але ж і при цій системі є господарства, які досягають кращих результатів.

– На даному етапі дещо вагоміші показники у приватних підприємствах. Але у них ті ж проблеми, що й у всіх аграріїв. І найперше господарі страждають від подорожчання матеріально-технічних ресурсів та низьких цін на сільгосппродукцію.

– Непросто тепер і рядовим трудівникам.

– Це справді так. Люди розуміють, хто є господар, а вони – наймані робітники. Тож висувають свої вимоги щодо підвищення заробітної плати, вирішення соціальних питань. А низькі прибутки приватників не дають змоги вирішувати питання повною мірою.

– Який же вихід?

– Якщо теоретично, то треба роз’єднатись для того, щоб потім об’єднатись.

– Вам не здається, що це абсурд? Хіба не простіше одразу об’єднатись?

– Справа втім, що треба мати з чим об’єднуватись. Суть поділу полягає в створенні нової системи цінностей. Аграрії мають переоцінити все і вже на новому рівні досягти вищої культури виробництва.

– Тобто через розвиток приватного товарного виробництва?

– Так. Саме через цю ступінь розвитку пройшов майже весь світ.

– Вже й тепер видно, що в приватників вищі результати.

– Це очевидно. Якщо порівняти навіть найкращі товариства, то, скажімо, у тваринництві у них продуктивність вдвічі нижча, ніж на приватних фермах. Хоча приватники ще теж годують тварин традиційними кормами.

– Ми говоримо з вами про наукові підходи і здебільшого теоретичні, а реалії ж зовсім інші.

– На жаль, це так. Ми маємо землю, яка з кожним днем втрачає родючу силу. Через бідність ми не вносимо мінеральних добрив, органіки теж наші поля не бачать. Техніка здебільшого зношена. Порушені сівозміни.

– Що ж робити?

– Щоб досягти ефективного виробництва, потрібно мати хороших фахівців. Тепер важливість і цінність кожного спеціаліста і керівника полягає в умінні творчо мислити і знаходити спільну мову з людьми. І такі фахівці вже з’являються. У нас зароджується нова генерація господарників. Я вірю, що ми пройдемо цей складний перехідний етап. Хоча для цього попри теорії нам не треба розділятись. Так ми зможемо ще щось зберегти. А далі на наявній базі будувати зовсім інші виробничі відносини.

– Після всіх експериментів наші люди здебільшого зневірились. Зокрема не вірять у стабільність економіки.

– Так, люди справді бояться ризикувати. Тепер важко знайти такого підприємця, який зміг би віддати в заклад будинок чи машину, щоб одержати кредит для створення нового чи розвитку існуючого виробництва. А часто-густо просто лінуються розпочинати свою справу. Переважна більшість не готові хоч щось взяти під свою відповідальність. Наведу такий приклад. Працюючи в “Прибужці”, якось запропонував взяти за чисто символічну плату в оренду приміщення із свинопоголів’ям. Я сказав людям: “Все, що заробите, ваше. Єдина умова, що ви купуєте в мене корми. Причому розраховуватись будете після продажу продукції”. Спочатку багато говорили, що це добре, вигідне діло. Та врешті-решт ніхто за нього так і не взявся.

– То що, виходу з цього глухого кутка немає?

– Вихід завжди є. За нинішніх реальних обстановин в аграрному секторі та рівні розвитку селу потрібна фінансова підтримка з боку держави. Причому не через систему дотацій на придбання техніки, пального чи племінних тварин. Просто сьогодні повинна працювати система стабільних цін на сільгосппродукцію і тоді кожен сільгоспвиробник за свої гроші купуватиме те, що йому потрібне для виробництва. До тих пір, поки цього не досягнемо, сільське господарство розвиватись не буде. Бідою у всьому – нестабільність. Керівники і спеціалісти не повинні мудрувати над різними схемами, експертними варіантами закупки матеріально-технічний засобів та продажу сільгосппродукції, вони мають вирощувати хліб, виробляти молоко і м’ясо.

– Дякую. Бажаю, щоб аграрії дочекались паритету цін і, нарешті, стали заможними.

Савранський район