Нещодавно по телеканалу «Інтер» було показано сюжет із села Прилиманське Овідіопольського району. Його мешканці, не стримуючи емоцій, лаяли центральні та місцеві органи влади за те, що на деяких вулицях села немає централізованого водопостачання, і вони змушені користуватися привізною водою, платити за кожну цистерну по 80 – 100 гривень. А поруч із їхніми будинками вже вкладено труби. Але води в них немає. У чому ж справа? Це запитання задають і багато читачів «Одеських вістей». Довелося терміново виїхати за названою адресою.
Село Прилиманське розташоване майже поруч із широко відомим промтоварним ринком на дуже пожвавленій автотрасі Одеса – Овідіополь. Таке зручне розташування залучає сюди багато переселенців, місцеві жителі не залишають рідних місць. Сьогодні тут мешкають близько п'яти тисяч чоловік. А ще численні дачники...
Звичайно, такому населеному пункту потрібні солідні джерела питної води. І вони практично вже є. Від відомого Одеського водопроводу йде відгалуження на 8,7 км. Воно забезпечує живильною вологою півтори тисячі садиб. Ще 740 будинків одержують воду по іншому водоводу, який “заправляється” із артезіанської свердловини. Але навіть такі потужні джерела не вирішили проблему до кінця.
Залишилося кілька вулиць, розташованих у верхній частині села (це при в'їзді із Одеси), які тривалий час були у цьому плані обділені увагою. Фахівці пояснюють, що до цієї частини села неможливо подати воду, тому що потрібні потужні насоси для підкачування. Високого тиску, який створюється при цьому, не витримають поліетиленові труби. Вихід було запропоновано: бурити ще одну артезіанську свердловину у верхній частині села, накачувати воду до нової водонапірної башти й звідти подавати її на п'ять вулиць, які залишилися.
Для цього необхідні кошти. Їх тривалий час обіцяли, але далі справа не пішла. У районі вважали, що є справи й важливіші. Так би воно, напевно, тривало й до цього часу. Але у липні минулого року житель села Ю.П. Смогарьов звернувся із заявою безпосередньо особисто до тодішнього прем'єр-міністра. Після його доручення й закрутилася карусель. Для вирішення питання було підключено три Міністерства, Державний комітет України з водного господарства, Одеську облдержадміністрацію. У результаті усіх цих листувань, отримано субвенцію із державного бюджету в розмірі 300 тисяч гривень. Із районного бюджету до них додали ще скромні 10 тисяч.
І хоча це не перекривало й половини витрат, визначених кошторисом, роботи почали. Із надією, що решта грошей надійде поточного року.
На сьогоднішній день є основна й резервна свердловини, побудовано водонапірну башту, труби прокладено майже по всіх п'ятьох вулицях. Але кошти закінчилися, й робота знову надовго завмерла. І знову згаданий житель села Ю.П. Смогарьов взявся стукати в усі двері. Вірніше, буквально закидав листами центральні та місцеві органи влади. Але відповідей немає. Щоправда, районна рада своїм нещодавнім рішенням виділила 43,7 тис. гривень. Це дуже мало, якщо врахувати, що для повного завершення будівництва водопроводу потрібно у чотири рази більше.
Усім відомо, якщо законсервоване будівництво чекає свого продовження, то одразу ж починається руйнівний процес, особливо тоді, коли до цього додають свої липкі руки й деякі місцеві мешканці.
Після рясних дощів усі вириті розподільні колодязі заповнилися каламутною рідотою. Викопані ями стали місцем скупчення побутового сміття. Одну із них, розташовану буквально за два кроки від автотраси, завалено поліетиленовими пляшками, різним мотлохом. Селеві потоки пішли по відкритих трубах, замулили їх. І тепер потрібно, перш ніж “закрити” систему, проводити її промивання та санітарну обробку. А це ще 40 тисяч гривень додаткових витрат. Далі витрати теж будуть зростати, а вже проведена робота може піти нанівець.
Така ситуація не зламала Ю.П. Смогарьова. Він готовий писати, їздити, вимагати й доводити, що жителі декількох вулиць, які залишилися без води, теж мають право на централізоване водопостачання. Вони із нетерпінням чекають цього дня. І не просто чекають, але й у порядку самооподаткування зібрали понад 50 тисяч гривень – по 350 грн із кожного будинку – для проведення водопроводу безпосередньо до своїх будинків та садиб. Але ці роботи теж припинено.
Звичайно, прочитають ці рядки районні керівники й підуть у наступ: і об'єкт позаплановий, і грошей у бюджеті немає, і є в районі справи важливіші... Нехай буде так. Але чому й досі ніхто із них не приїхав в село зустрітися із його жителями розібратися у ситуації, запропонувати свої варіанти вирішення проблеми. Тим більше, що Овідіопольський район не із бідних. І будують тут окремі об'єкти на багато мільйонів гривень. Виходить, щось стримує від подібних дій у Прилиманському.
І ось де наші припущення одержали конкретне підтвердження.
Прилиманське має статус приміського населеного пункту. Тут і фінансова ситуація має бути зовсім іншою. А вона – гірше нікуди! Бюджет сільської ради складає всього лише 300 тисяч гривень. Вистачає хіба що тільки на одну зарплату. Сама сільська рада тулиться у старому будинку місцевого клубу, який давно вже не ремонтувався. Нікчемний вигляд мають робочі кабінети, а голова В.В. Баранець лише нещодавно замінив поламані стільці у своєму кабінеті.
Чому ж така бідність? І ось тут з'ясовується дуже неприваблива картина. Сільська рада, виявляється, не має свого земельного фонду. Вся земля належить сусідньому господарству “Авангард”, яке раніше тут мало радгоспний підрозділ. Його господарі прихопили навіть ті 25,1 гектара, які, відповідно до генерального плану, призначалися для подальших новобудов. Де вже тут говорити про резервний фонд або землі запасу!
Землями навколо села розпоряджалася й розпоряджається райдержадміністрація. За її рішенням тільки за останній час створено 500(!) дачних ділянок. Люди вже облаштувалися багатоповерховими особняками, багато хто постійно мешкають у цих хоромах, користуються послугами місцевої школи, акушерського пункту, іншими соціальними об'єктами, але до бюджету села від них не надходить ані копійки. Як не поповнюють сільський бюджет й ті численні мешканці, які займаються бізнесом і торгують на “7-му кілометрі”. Але ж вони платять чималі податки як за торговельні патенти, так і за ведення комерційної діяльності.
Ось вам і приміське село... Чому його так жорстоко скривдили? Місцеві жителі це пов'язують із тим, що сільський голова – людина не боязкого десятка, наполегливо відстоює свої погляди і не йшов на всілякі домовленості, особливо пов'язані із минулими президентськими виборами. Непокірливого голову навіть одного часу заарештували, але протримали три дні й через брак доказів та при втручанні народного депутата України Ю.А. Кармазіна були змушені випустити. Історія, очевидно, буде мати своє продовження. До цього готовий сільський голова.
Але хіба все це дає комусь право так “обкраяти” село, позбавивши його будь-яких джерел для існування? Люди ж не винні!
