«ПУБЛІКА ЗАВЖДИ ВИМАГАЄ МАКСИМУМУ»

Похід до театру може подарувати нам і позитивні емоції від гри акторів, і насолоду від чудового співу артистів. Це я про оперету Ф. Легара «Граф Люксембург», поставлену в Одеському театрі музичної комедії ім. М. Водяного. Вистава має великий успіх у запеклих театралів, до них додалися і гості нашого міста. Але ітиметься не про виставу, а про співачку і акторку Тетяну Гуринову, яка грає одну з головних ролей у «Графі Люксембург» – Жульєтту.

Тетяна працює в театрі третій сезон. За цей час вона зіграла Мальвіну у дитячій виставі «Буратіно», Ельгу у «Веселій вдові», циганку Маню у «Маріці», Курку у «Бридкому каченяті», Кролика у «Вінні-шоу». Незабаром ми побачимо нову виставу «Одеса – мама», де Гуринова грає роль дівчини легкої поведінки Катюхи.

– Поєднання і гарного голосу, і акторської майстерності – адже це не просто…

– Спочатку я хотіла займатися лише співом, виступати в концертах. Але на останньому курсі спробувала себе в оперній студії при музичній академії, де ставилися оперети під керівництвом Аркадія Пєвцова (головного диригента музкомедії). Саме тут у мені помітили не лише співачку, але й акторку. Тим більше, на молодших курсах нам читали акторську майстерність, що також допомогло розвинути акторські здібності.

– Розкажи, що це за роль випала тобі у новій виставі? Прикро не було?

– Справа у тому, що сама роль не виправдує її визначення. Мені дуже подобається мій образ, себе потрібно пробувати в різних ролях, тоді ти розкриваєшся, знаходиш нові здібності для самовираження.

– Незважаючи на невелику кількість ролей, ти вже можеш визначити своє амплуа?

– Поки що воно лише формується. В основному граю ролі другого плану. У подальшому сподіваюся перейти на головних героїнь. І у “Графі Люксембург” хотіла б зіграти провідну жіночу роль Анжели.

– Не пробувала себе у драматичному мистецтві?

– Ні, мені хочеться співати. І мої педагоги завжди говорили, що я оперна співачка. Спів для мене – це віддушина.

– Чого, на твій погляд, не вистачає репертуару театру?

– Хотілося б більше класики. Я на цьому виросла. У мене був гарний педагог у музичній школі. Я брала участь у всіляких музичних конкурсах, одержувала грамоти, нагороди. Чесно кажучи, я не розуміла, що зі мною відбувається, але трудилася досить плідно, багато працювала над постановкою голосу. Мій педагог зуміла прищепити мені бажання працювати на сцені, розвивати себе. Вдома мене ніколи не запитували, чи зробила я уроки. Головне було – заняття музикою.

– Напевно і батьки мають безпосередній стосунок до мистецтва?

– Ні, мій тато – військовик, мама – закрійник-модельєр.

– А тебе ніколи не приваблювали всі ці музичні конкурси, рекламовані по телебаченню: “Як стати зіркою?”, “Вияви себе!”? Чи не хотілося взяти участь? А раптом…...

– Я скептично до них ставлюся. Мені здається, в усіх цих так званих піар-акціях все вже розставлено на свої місця.

– Музкомедія вважається, я б сказала, одним з елітарних театрів міста. Тут виступають зірки української та російської естради. Загалом, не вабить шоу-бізнес?

– Для цього потрібен продюсер, багато грошей. А взагалі, хочу сказати, що мені і в театрі дуже добре. Звичайно, доводиться шукати додатковий заробіток. У мене чотирирічний син. По-моєму, ще Марія Каллас говорила: “Публіка завжди вимагає максимуму”. Тому я викладаюся на сцені теж максимально. Але і завдяки грі, я теж заряджаюся енергією, яка і є для мене свого роду релаксацією.

Актриса сувора і вимоглива до себе, кожна вистава для неї – відповідальний іспит. Готуючись до нього, вона хвилюється так, як у той перший раз, коли грала роль Мальвіни. Але, виходячи на сцену, Таня забуває про хвилювання і вживається в роль, відчуваючи підтримку колег і тепло глядачів.

«ТЕАТР – ЦЕ… МИСТЕЦТВО ДАНОЇ МИТІ»

Юлія Пляшкова – артистка найвищої категорії ТЮГу, з дитинства мріяла стати актрисою. І мрія втілилася в життя. Я бачила її у багатьох виставах, і можу сказати, що Юлія не просто грає, – вона проживає маленьке життя на сцені. Але, що найцікавіше: майже всі ролі, зіграні Юлією Пляшковою, якимось чином співвідносяться з її особистим життям. Ну ось, наприклад, після ролі Агафії Тихонівни в «Одруженні» М. Гоголя Юлія виходить заміж. Далі іде роль Віки у п'єсі А. Червінського «Щастя моє», де героїня мріє народити дівчинку. І після цієї ролі в акторки народжується донька. У вересні театр покаже нову виставу «Фанатки», де Юлія грає маму майора міліції. До речі, її мама – підполковник міліції. Ось Юлія і чекає з нетерпінням, що ж буде далі. У свій час Пляшкова зіграла у п'єсі Георгія Голубенка «Блиск і убогість Молдаванки», поставленої в шоу-театрі «Ришельє». Так, блиску, мабуть, не додаси...

– Юліє, мені завжди було цікаво довідатися, коли людина усвідомлює, що їй потрібно працювати в театрі?

– Людина цього не розуміє. Той, хто розуміє, що створений для сцени, повинен тієї ж миті піти з театру. Така самовпевненість шкодить акторові. Я пішла у цю професію лише з однієї причини – якоїсь миті мені здалося, що так у житті мене більше нічого не цікавить.

– Ще Раневська говорила, що птахи б'ються, як акторки за ролі…

– Звичайно. Без конкуренції в театрі неможливо. На жаль, найчастіше присутня нездорова конкуренція. Бите скло раніше підкладали у взуття або в пудру, зараз, можливо, є інші способи насолити. Але коли у нас здорова конкуренція – це чудово. Це заохочує до вдосконалювання. І, безперечно радієш успіхам своїх колег. Я вважаю, що наш театр – ТЮГ, – найбільш діяльний. Доводилося не раз доводити, що ми професійні артисти, що ми не закінчуємо якісь спеціальні відділення, де навчають, як грати зайчиків і білочок. Я, наприклад, закінчила ГИТИС. Але, потрапляючи до театру юного глядача, потрібно доводити, що ти дорослий актор.

– Чому Ви не залишилися у Москві?

– Я одеситка. Я не уявляю собі життя без наших одеських вулиць, будинків, повітря, моря. Незважаючи на пропозиції, що надходили, я повернулася до Одеси. Вважаю, що працюю у дуже хорошому театрі, і нам всім дуже пощастило з головним режисером Володимиром Михайловичем Наумцевим. Він допомагає артистові стати артистом, навчає акторської майстерності і характеру. Коли потрапляєш на сцену, розумієш, що нічого не вмієш. Театр – це живе, мистецтво даної миті, а не кіно, де в тебе вийшло щось зобразити з п'ятого дубля. Тут все залежить від тебе, від настрою твоїх колег.

– Кажуть, що в театрі на постійну посаду може розраховувати лише одна людина – нічний сторож. Ви впевнені, що залишитеся тут, адже з вашими здібностями можете опинитися у кіно, на телебаченні?

– Можу. Але все одно театр для мене головніший. Якщо не звільнять за якихось причин, я залишуся тут на двісті відсотків.

– Аліса Фрейндліх говорить: “Театр триває вдома. Влітку на відпочинку навіть уклала з чоловіком договір: заговориш про театр – плати штраф. Звичайно, витрачатися довелося мені – язик жіночий”. Що скажете про себе, у Вас театр триває вдома?

– Ні, тому я не Аліса Фрейндліх. Я чітко проводжу межу між домом і роботою. Вважаю, що мій чоловік і дитина і так здійснюють громадянський подвиг, живучи зі мною в одній квартирі … то ще і знущатися з людей? Вдома, як мені здається, я зовсім інша.

– Юліє, а Ваша дочка хоче стати акторкою, як мама?

– Так, їй подобається мамина робота. І як всі дівчатка у цьому віці (їй п'ять років), Саша хоче стати акторкою. Я прийму будь-яке її рішення.

– Які основні якості Ви б виділили в артистів театру?

– Розум, витривалість, шляхетність. Актор повинен мати твердий характер, не піддаватися впливам, істериці, вміти абстрагуватися.