Напередодні кожного чергового Дня Одеси краєзнавці та науковці неминуче звертаються до давньої полеміки, яка стосується віку цього міста, дати його істинного заснування. Сьогодні своїми роздумами з цього приводу ділиться відомий науковець і публіцист, автор таких знаних досліджень, як «Козацькі вожді України» (в 2-х томах), «Історія українського лицарства», «Всесвітня історія лицарства», «Історія Скиту Манявського», «Велесова книга предків», «Гетьман Виговський: погляд з ХХІ століття» та кількох книжок з історії Чорноморського козацтва – Богдан Сушинський, який до речі щойно завершив роботу над ґрунтовною історією міста Балти, «Балта: місто, освячене вічністю».
Що величнішим постає перед нами сучасне місто, то наполегливіше вдивляємося в його минувшину, прагнучи з’ясувати для себе, хто й коли заснував його, які історичні події чи яка нагальна потреба спонукали наших предків до того, щоб збудувати в цій місцині хутірець, закласти придорожну, при вербовому джерельці капличку; укріплений земляними валами військовий табір або сторожовий пост, фортецю, причал чи поселення біженців...
Не ми, одесити, першими й не ми останніми стикаємося з проблемою визначення дати заснування свого міста, і слід пам’ятати, що впродовж століть і століть людство виробило певні канони такого документального, науково-дослідного, літописного, літературного чи легендарного визначення, які не лише стали вселюдською традицією нашої цивілізації, але й міжнародно визнані та утверджені відповідними методиками, підходами та рішеннями ЮНЕСКО. І лише за браком місця я не стану втомлювати читачів прикладами того, як було визначено та визнано дати заснування багатьох міст: від Парижа, чию назву виводять від назви племені париз’єнів, що обживало колись острови на річці Сені, до цілої низки древніх міст, які перебувають під опікою ООН (через ЮНЕСКО), як міста-заповідники, носії тисячолітньої історії людства.
1997 року вийшов друком історичний нарис Тараса Гончарука “История Хаджибея (Одессы) 1415 – 1795». Книжка загалом цікава, грунтовна, але починає її автор словами: «Историю любого населенного пункта принято начинать с момента, когда он впервые был упомянут в письменных источниках. Однако первые упоминания не всегда вызывались существенными явлениями. Так, некоторые города, ныне значительные и даже всемирно известные, нередко ведут свою историю от событий малоинтересных. О Хаджибее этого сказать нельзя».
Ну, те, що автор одразу звів розмову до того: цікаві: чи не цікаві події призвели до заснування міста, чим одразу ж притупив гостроту питання щодо дати заснування, – можна списати на брак публіцистичного досвіду. Але ж саме твердження не є вичерпним. Датування далеко не всіх міст починається з першої писемної згадки про них. Скажу більше: перші писемні згадки про деякі міста з’являються лише через багато років іноді й століть, після заснування міста. Але дата цієї писемної згадки визнається датою заснування міста лише в тому випадку, якщо в самій цій згадці не зазначено року (чи хоча б століття) власне заснування міста. Або нема посилання на якусь подію, яка дозволила б опосередковано визначити дату заснування.
Побутує ще й так знаний легендарний метод датування. Наприклад, не існує писемно визначеної дати заснування якогось міста, але з легенд та переказів відомо, що воно виникло під час походу О. Македонського, на місці стоянки його військ. І тоді апелюють до історично датованого походу полководця в ці краї до археологічних даних...
Та все ж таки небагатьом містам щастить знати свою точну дату заснування. Багатьом з них доводиться обмежуватися посиланням на століття, а деяким і на кілька століть одразу. І ще одне зауваження: якщо вже Т. Гончарук визначив часові межі свого нарису (1415 – 1795 рр.), то мав би називати його не “История Хаджибея...”, а “История Качибея” (Кaczubyeiow у польській інтерпретації), оскільки в усіх перших джерелах він постає перед нами саме, як “Качибей”, а “Хаджибей” (“Гаджибей”) як назва з’являється, за деякими версіями, лише в ХVIII столітті, принаймні, точно відомо, що вона вторинна.
В анотації до книжки “Одесі – 600” О. Болдирева, виданій в 1994 році, мовиться: “Книжка ця сенсаційна. Всупереч усталеній думці автор цього історичного дослідження, опираючись на документальні матеріали... доводить, що молода красуня Одеса не така вже й молода...”
Я з повагою ставлюся до цього історика, що рано пішов із життя, і книжка в нього вийшла непогана, аналітична. Але якщо чиясь праця й має право на титул “сенсаційної”, то це історична розвідка професора А. Маркевича “Город Качибей или Гаджибей – предшественник города Одессы”, що з’явилася друком в Одесі ще 1894 року, і яку всі наступні краєзнавці, хто щедро цитуючи, а хто подеколи й сором’язливо замовчуючи, але дуже активно використовували.
І хоча до історії міста зверталися й історик А. Скальковський у своєму “Хронологическом обозрении Новороссийского края” (1838), і професор В. Яковлєв у розвідці “К истории заселения Хаджибея (1789 – 1795)” та низка інших авторів, найгрунтовнішим та документально переконливішим залишається все ж таки Маркевич. І це він подає цитату в оригіналі з “Історії Польщі” польського історика Яна Длугоша (Лейпциг, 1711), зміст якої в перекладі можна інтерпретувати так: “...прибули до польського короля Владислава посли патріарха і грецького імператора з листом та олов’яними буллами, які засвідчували їх повноваження (і повідомили – Б.С.), що турки їх всіляко мучили і пригноблювали, отож їм потрібна щедра допомога зерном. Владислав же, польський король, документовано запевняє що допомагатиме. Він дає і щедро дарує кількість зерна, яку попросили і яке їм (послам, візантійцям – Б.С.) слід отримати в його королівському порту Качубеїв”.
Коментуючи це посилання, Маркевич писав: “История этого города становится нам известной собственно по источникам не раньше ХV в., но они делают указания на более раннее время... Таково, например, известное указание Длугоша (ХV в.), пополненное Кромером (ХVI в.), что в 1415 году польский король Владислав II, то есть Ягелло, отправил из Качибея хлеб на нескольких судах в Константинополь, осаждаемый тогда турками».
І якщо Маркевич ще змушений був уточнювати, що “...Качибей хотя и находился на нынешней одесской территории, но не там, где выстроилась Одеса, а на Живаховой горе, между Хаджибейским и Куяльницким лиманами, и главным образом на склоне горы к первому лиману, т.е. отстоял от Одессы верст на 5 – 6”, то для нас ці з’ясовування вже не актуальні, оскільки всі можливі місця розташування Качибея давно потрапили в зону міста. За браком місця, я не торкатимуся зараз теми походження назв Качибей, Хаджибей, Одеса... вони достатньо висвітлені в нарисах попередників. Зауважу лише: з усього випливає, що насправді Качибей було засновано значно раніше 1415 року. До того ж, археологи стверджують, що на нинішній території міста базувалися давньогрецьке, а згодом венеціанське чи генуезьке поселення. Одначе, вдаючись до більш ранніх засад заснування цього порту і поселення, ми втрачаємо найцінніше для визначення віку міста – право на більш-менш точне датування його народження.
Чому ж офіційно влада міста відзначає цього року лише... 211 річницю від дня його заснування?! Хто й коли вдався до цього, з дозволу сказати, історико-політичного “обрізання”? Адже треба було втратити будь-яку повагу до історії краю і міста, історії своєї держави, щоб, маючи точне історичне датування першою половиною ХV століття, зрікатися його, відзначаючи лише якийсь мізерний “огризок” його історії.
Офіційною підставою для радєтєлєй цього обрізання став рескрипт російської імператриці Катерини ІІ від 27 травня 1794 року на ім’я віце-адмірала Де-Рибаса, в якому, серед іншого, мовиться: “Придав в пособие вам інженер-полковника Де-Волана, коего представленный план пристани и города Хаджибея утвердив, повелеваем приступить, не теряя времени, к возможному и постепенному произведению оного в действие”.
Як бачимо, назва “Одеса” не згадується. Імператриця наказує розбудувати давно існуюче місто (поселення) Хаджибей і пристань у ньому, маючи на увазі, що вони здійснюватимуться за новітніми, на той час, та інженерно-архітектурними уявленнями. Тобто йдеться про реконструкцію вже існуючого поселення. І все. А вже до цього рескрипту штучно прив’язали й перейменування міста, хоча досі жодного офіційного документа щодо перейменування Хаджибея на Одесу (саме щодо офіційного акту перейменування) істориками не виявлено.
Але й перейменування теж не може слугувати підставою для відсічення кількох сотень років історії міста. Адже нікому не спадає на думку починати історію міста Санкт-Петербурга, Петрограда, Ленінграда, і знову С.-Петербурга з кожного нового його перейменування. Як і історію багатостраждального Волгограда, незважаючи на те, що його, як і, скажімо, Дрезден чи Хіросіму, доводилося відбудовувати буквально з нуля.
У католиків та в інших релігійних громад існує традиція давати новонародженому два імені: одне, світське, одразу після народження, інше, церковне, під час хрещення, прив’язуючи це, друге, ім’я до імені ангела-хранителя, якогось святого чи блаженного. Так от, я радив би міськраді ухвалити рішення, згідно з яким відзначалося б дві події, можна і в один день: дата заснування міста, починаючи від 1415 року, і іменини (“а таки-да, аменины, боже ж ,ты мой, жеж!”) міста, з датою привласнення ним нового імені та з новітньою реконструкцією, прив’язавши їх до вже традиційного 1794 року (хоча за існуючими документами правильніше було б починати з 1795 року).
А допоки міськрада цього рішення не ухвалить, пропоную створити “Громадський комітет 600-річчя Одеси”, який би відзначав річниці нашого древнього міста, історія якого, звичайно ж, починається з 1415 року. Оскільки дата 2 вересня все одно обрана прихильниками 200-ліття міста умовно, пропоную йти до 600-ліття нашого міста, відзначаючи річницю його 14 вересня (така тенденція вже намітилася), та пам’ятаючи, що саме цього дня 1789 року Хаджибей і весь наш край було визволено українсько-російськими військами від турецьких загарбників.
Відтак, з ювілеєм вас, одесити, з ювілеєм твоєї морської столиці, Україно! 14 вересня 2005 року виповнюється 590 років від дня заснування Одеси!
