Григорій Петрович Царук, агроном за фахом, очолив ТОВ імені Кірова у травні 1998 року. Господарство, яке він тоді прийняв, мало близько мільйона гривнів боргу. Значна частина площ були не тільки не підготовленими до сівби, а й неораними. Їх довелося залишити на пар. Не кращі справи були і в тваринництві. Середньодобовий надій від корови тоді становив 900 грамів. Забігаючи наперед, скажу, що нині він сягає 12 літрів. Поголів’я ВРХ, в тому числі дійних корів, за цей період скоротилось, та валовий надій значно зріс. Пам’ятаю, як Григорій Петрович відстоював позицію, що доцільніше утримувати менше корів, але дійсно продуктивних, а не «хвости» для звітності.

Продовжуючи тему тваринництва, слід сказати. що Г.П. Царук дотримується такої позиції – без нього не обійтись, без скотарства не можна продуктивно працювати і в рільництві.

– Ось візьміть, наприклад, таку дрібницю, як солома. Раніше всю її заготовляли то на корм, то для підстилки. Нині ж майже вся солома залишається в полі. В кращому разі, приорюють, а то ще й спалюють. При відсутності тваринництва порушуються сівозміни, а це – недобір врожаю. Ні для кого не секрет, що озима пшениця, посіяна після гороху чи по пару. видає по 50 – 55 центнерів з гектара, а по стерньових попередниках – лише 20-25.

Не менш важливим залишається той факт, що тваринництво – це постійно свіжа копійка.

– Так би мовити, внутрішній кредитор господарства?

– Звичайно, що так. Продавши 10 – 15 свиней, ми можемо видати за один місяць заробітну плату всім трудівникам господарства.

На току ТОВ імені Кірова суцільні ворохи пшениці, ячменю, гороху. Від щедрого врожаю директора товариства охоплює двояке почуття. Найперше – радість і хліборобська гордість, та одночасно й тривога. Григорія Петровича хвилює, як реалізується все це, де знайти покупця, який би заплатив достойну ціну.

– Тепер радять керівники не продавати зерно, – говорить Г.П. Царук, – а я не можу цього не робити, якщо мені необхідно приступити до збирання пізніх культур, до сівби озимих. Крім того, у нас є кредити, які потрібно погашати. Де брати кошти? Є постанова Кабміну про фіксовані ціни на зерно. Наприклад, відповідно до неї пшениця 4-го класу має реалізовуватись по 540 гривень. Але ж її ніхто не купує. Я не політик, а хлібороб, тож знаю, як треба сіяти, що треба робити, щоб виростити добрий врожай сільгоспкультур, а про ціни мають дбати відповідні служби та їхні спеціалісти.

Нам говорять: “Не продавайте хліб посередникам, а тільки державі”. Я згоден. Але ж на місцях практично державних представників немає. Чекати ж поки вони з’являться, ми не можемо. Нам потрібно закладати фундамент під майбутній врожай.

Одна за одною від’їжджають машини, навантажені добірним, очищеним зерном. Його везуть в склади, на елеватор. До речі, ТОВ імені Кірова має статус насінгоспу. Тут щорічно висівають еліту. А потім забезпечують навколишні господарства, фермерів високоякісним насінням.

– Напевне, це й додаткові клопоти?

– Звичайно, але вони в повній мірі виправдані. Нам треба десь брати кошти, бо вижити при нинішніх цінах дуже важко. Якщо колись закупівельна ціна на пшеницю буде 9 копійок за 1 кілограм, то пальне коштувало 4 копійки 1 літр. А тепер, як вдасться продати пшеницю невідомо, зате вартість солярки в середньому від 3.30 до 3.50 гривні. А запчастини? Ціни карколомні. Зате якість нікудишня. Відремонтувавши трактора вранці, не можна бути певним, що він попрацює до вечора, бо нині все роблять із жесті. Аналогічна ситуація і з новою технікою. Нам була надана можливість придбати новий комбайн за допомогою облдержадміністрації. Та в перший же день жнив вийшов з ладу двигун. Причому не з вини комбайнера. Зрозуміло, що нову техніку було вручено найкращому механізаторові. Три дні представник з Ярославля з’ясовував: чия вина. А нам тим часом довелось залучати чужі комбайни, щоб вчасно зібрати врожай. Тож враз розвіялися мрії щодо нової техніки і обіцяного сервісу, який мав би діяти біля нових комбайнів.

У нас взагалі виходить якийсь абсурд. Держава в основному сільськогосподарська, а аграріїв не підтримують, навпаки, придушують всі, кому не лінь. Візьміть хоча б електроенергію. Плата досить висока, та ще й вимагають передоплати. Я розумію, що за товар потрібно платити, але ж за той, який я вже взяв. А нарахування по різних фондах? Було рішення, що на заробітну плату нараховується 6,4 відсотка. У липні вже з нас беруть 6,46 гривні. Звідки взялись оті 0,06?

А скільки шкоди завдають аграріям служби зайнятості? Я не розумів, яке в селі може бути безробіття. На сьогоднішній день я можу забезпечити роботою всіх працездатних жителів Кам’яного. Але люди не хочуть працювати. Їм краще одержувати копійки на біржі, займатись підсобним господарством і не знати ніякого клопоту. Ще мене дуже дивує вираз “почасова оплата” у сільському господарстві. Як можна вирахувати, скільки затрачено часу на корисну працю. Я вважаю, що оплата має бути від результату, а не від годин, які людина провела на виробництві. Тим паче, що у нас ніхто не сидить за верстатом, чи на конвеєрі. Нажаль, тепер нерідко може бути таке, що вийшов механізатор на роботу і в весь день пролежав у лісосмузі. За які години я має йому платити? Взагалі у нас велика проблема з кадрами. Ось наведу такий приклад. За останні 14-15 років з нашого району щорічно направляють на навчання по 3-5 осіб вчитись на ветеринарів. І що ми маємо? За цей період в район повернулось всього два спеціалісти.

А ще мене, прямо скажу, дратує, коли говорять, що в результаті аграрної реформи у сільському господарстві стало дуже добре. Яке там добре? Візьміть хоча б розпаювання землі. Скільки тут виникло проблем. Те, що людям видали державні акти на право приватної власності на землю це – дуже добре. А ось, що їх “прив’язали” до конкретних ділянок, не дуже. Нещодавно до мене приходила ціла група людей з проханням взяти в оренду їхні паї, а я цього зробити не можу, бо їхні клаптики розкидані між тими, які виділились в окремі господарства, або знаходяться у таких місцях, куди не можна заїхати не те, що комбайном, а й трактором. Так як я не маю змоги їх обробляти, то й мусив відмовити людям. Тепер виникає питання: що їм робити з цією землею? Адже більшість з них люди досить статечного віку, які самотужки обробляти 2 гектари землі не можуть. От і виходить є наділ, а толку з нього немає.

Звичайно, якби були нормальні ціни на пальне. добрива, техніку, запчастини, то, можливо, легше було б вирішити і ці питання. А через те, що на них немає ніякої управи, аграрії не живуть, а животіють.

Савранський район