Він малював з дитинства. Як усі діти війни, знав ціну життю. І це посилювало його природне відчуття прекрасного. На заняттях гуртка з живопису у Балтському будинку піонерів школяр Б. Кольцов навчався азів художнього мистецтва у свого вчителя, тепер голови Спілки художників Молдови М. Бурі.
Тривалий час зберігав сокровенне у глибинах своєї душі, працюючи інженером-будівельником. Поки друг дитинства Георгій Шонін долав космічні простори, займався буденною, але прекрасною справою – будував, проектував. Роботі віддавався цілком. Так буває, коли робота подобається.
Але одного разу, під час чергового відрядження до Москви у главк “Союзконсервмолоко” (працював тоді заступником директора Балтського молочноконсервного комбінату з будівництва) сама доля, здається, привела його на художню виставку.
Стрепенулося серце, прокинулись почуття, що так довго дрімали. Повернувся з тієї поїздки окриленим, натхненним, з відчуттям, що так, як раніше, жити вже не зможе.
У першу картину – весняний пейзаж, здається, вклав все, що так довго виношував. Писав наодинці, на одному диханні. Олександра, кохана дружина, побачила і... все зрозуміла. Вона – берегиня його таланту.
З того часу кожної вільної хвилини писав. Черпав знання з книжок і писав. Але одного дня зрозумів, що цього недостатньо. І солідний чоловік, якому вже за п’ятдесят виповнилося, став студентом заочного Народного університету мистецтв.
Борис Онисимович із вдячністю згадує свого керівника Н.К. Смирнову.
– Чудовий викладач, тонкий художник. Часто перечитую її рецензії на свої роботи. Це повертає мене у ті часи, надихає, – говорить він.
А потім була перша виставка його робіт, приурочена до ювілейного дня народження. Серед виставлених картин переважали пейзажі, натюрморти. Такого художника Кольцова запам’ятали балтяни.
Але десять років, що минули з того часу, не могли не вплинути на справжнього митця. Він далі самовдосконалювався, постійно вивчаючи спеціальну літературу. В його роботах з’явилась різноплановість, яка підкреслювала присутність основного героя художніх сюжетів – людину, в її боротьбі з темними силами в тяжінні до світлого, духовного. А ще за цей час поєдналися Кольцов-художник і Кольцов-архітектор: за його проектом і під його керівництвом понад чотири роки будувалася старообрядницька церква в Балті. Борис Онисимович сам розписував її. Сьогодні це діюча церква.
Громадський діяч, депутат міської ради, будівельник і архітектор, художник. Такого Б.О. Кольцова знають у Балті. У свої сімдесят років він сповнений нових ідей, продовжує плідно працювати. Цьому підтвердження – недавня виставка його робіт, яка стала новим одкровенням митця. Сто виставлених за жанрами і темами картин (портрети, види Балти різних пір року, історичне минуле міста, біблійні сюжети, натюрморти тощо) – лише частка його творчого доробку, над яким працював останні кілька років. Тож мріє художник створити в місті постійно діючу виставку. не тільки для себе, адже талановитих людей у нашому місті чимало.
Б.О. Кольцов незмінний у власному пошуку. Тому цілком природно сьогодні освоює нову для себе і дуже складну техніку накладання воскових фарб (енкаустика), яка відома вже понад 2000 років, але напівзабута. Непростим є й виготовлення цих фарб: до їх складу входить навіть розтертий у пил камінь. Спеціальний пристрій, що може розтерти до пилу будь-який камінь, створив син Бориса Онисимовича – Андрій.
...Точно і швидко накладає мазки художник на стіни, поки не остигла воскова, добре розігріта фарба. За цією роботою можна сьогодні застати Бориса Онисимовича у давній старообрядницькій церкві, де він реставрує ікони. Результат видно з певної відстані, коли окремі мазки зливаються, перетворюючись у колір, розкриваючи душі палітру.
