7 жовтня виставою «Ревізор» відкрив новий сезон колектив Українського музично-драматичного театру імені Василя Василька.
Гадаємо, вибір для початку зроблено вірний. Бо ж… класика, як кажуть і митці, і глядачі, вічна. Згадайте, скільки сценічних версій комедії Миколи Гоголя ви дивилися – і щоразу бачили щось нове.
Вистава васильківців була подією мистецького життя: недарма в конкурсі «Твої імена, Одесо!» здобула перемогу в номінації «Краща театральна вистава 2003 року». «Ревізора» було показано в програмі ХІ міжнародного театрального фестивалю «Мистецьке березілля. Лідери». Режисер – заслужений артист України Юрій Одинокий (Київ) створив виставу яскраву, видовищну, ансамблеву… Тож, театр запросив глядачів на свято.
Цікаво, з якими почуттями зустрічають початок сезону митці?
Заслужена артистка України Станіслава ШИМАНСЬКА:
– Для мене цей сезон 58-й... Чого чекаю? Ну, звичайно ж, роботи, чого ж ще?! Ролей. І щоб частіше грали мої вистави “Любов по-французьки”, “Салют динозаврам!”. Щоб не боялися експериментувати. І щоб була драматургія, в якій видно було б людину – непересічну, талановиту, активну. Тоді й акторам легше проявити свою особистість.
Мій перший сезон в театрі пов’язаний з “Наталкою-Полтавкою” І. Котляревського. Відтоді стільки всього було – історичного, пов’язаного з славетними митцями. Щаслива була співтворчістю з Василем Степановичем Васильком.
Сьогодні у нас великий дружний колектив. Моя сім’я...
Заслужений артист України Василь ЯКОВЕЦЬ:
– Завжди дивишся в завтрашній день з надією. Хочеться, щоб і глядачі нас любили, і роботи цікавої було багато. Репертуар нашого театру різноманітний: на афіші і Шекспір, і Брехт, і Франко, і Тобілевич… і сучасна драматургія. Гадаю, що глядачам є чим зігріти душу, над чим поміркувати і водночас просто розважитись. Останнім часом ми багато експериментуємо. Відкрили експериментальний майданчик “Глядач на сцені”. Так повинно бути, це – рух , динаміка розвитку.
Це мій 35-й сезон в театрі, – як приїхав до Одеси після інституту, так і працюю на цій уславленій сцені. Декого з корифеїв театру ще застав: Івана Йосиповича Твердохліба, Юлія Божека, Галину Бутовську… Моїми партнерами були Олександр Луценко, Генріх Осташевський… Я вдячний долі за зустрічі з талановитими митцями, за ролі… Театр взагалі дивовижна штука: перший крок на сцені – ввод молодого артиста-новачка на роль, приміром, гостя у виставі, а далі – випадковий збіг обставин і тобі доручають дуже важливу роботу. Так у мене було з виставою “Мартин Боруля” за комедією Івана Тобілевича: спочатку – один з гостей, далі – Степан, ще далі – Націєвський, а згодом – сам Мартин Боруля. А я ж зустрічався у виставі з Мартином, якого грав сам Іван Йосипович Твердохліб!..
Взагалі в нашому театрі завжди була і є світла енергетика, довірлива атмосфера, в якій молодим артистам легко і весело працюється. Ну скажіть, де, в якому театрі молодим дають стільки різноманітної роботи: в “Едіпі”, “Щасті поруч”, “Принцесі Брамбіллі”, “Народному Малахії”, “Українському Декамероні”, “Ревізорі”…
Виставою “Ревізор”, якою ми розпочинаємо новий сезон в театрі, я дуже дорожу. Бо ж роль Городничого – це глиба. Тут є над чим працювати, тягнутися до вершини. Критики писали про незвичність трактування ролі Городничого, про те, що мені пощастило показати людяного “главу чиновничого світу”. Це приємно і спонукає до подальшої творчості.
Особисто мені хочеться більше класики на сцені. Хочеться попрацювати в драматургії Островського, Мольєра, та й в нашій національній класиці є ще багато неосвоєного: у Лесі Українки, Франка, Старицького, Тобілевича, Винниченка…
Ігор ГЕРАЩЕНКО:
– Через рік буде рівно 20 років, як я артист цього театру. Перший сезон приніс мені роль Гриця у виставі за О. Кобилянською “У неділю рано зілля копала…”. Далі був Гнат у виставі за драмою І. Тобілевича “Безталанна”. А потім... Кожен сезон приносить акторові щось нове, якщо пощастить. Мені щастило. Хай так буде і в новому сезоні.
Мені хотілося, щоб було у нас більше гастролей. І хоча ми показували наші вистави на різних театральних фестивалях і здобували перемоги, все ж ми своїм мистецтвом схожі на брильянти, котрі доступні лише обмеженому колу людей, лише в нашому місті... В жовтні маємо поїхати до Польщі з виставою “Едіп”: представити український театр в програмі Року України в Республіці Польща. Але це поодинокі виїзди. А ми ж публічні люди, нам треба, щоб нас бачили, зачаровувалися нами, і тоді ми віддячимо своїм мистецтвом стократ.
Враховуючи те, що в наступному році очікуємо знаменну дату – 150-річчя від дня народження Івана Франка, – ювілей, який відзначатиметься в усьому світі, маю таємну надію, що Господь Бог (й меценати, спонсори) допоможуть і нашого Франка (і мого Миколу Задорожного в “Щасті поруч”) побачать в широких світах…
Додамо, що вистава “Щастя поруч” за п’єсою Івана Франка “Украдене щастя” була номінована на здобуття Національної премії України імені Т.Г. Шевченка і стала переможцем Загальноукраїнського конкурсу “Українська мова – мова єднання”( 2005 р.).
Тетяна ГЛУЩЕНКО:
– В театрі я з 1978 року. Виходить, це мій 27-й театральний сезон. Можу сказати, що мені завжди було цікаво в театрі: були прекрасні партнери, чудові вчителі – артисти старшого покоління, була і є робота. Ми, цілий курс Ірини Олександрівни Молостової, опинилися в Одесі, в українському театрі. Наша перша ансамблева вистава – "Третє покоління” за п’єсою М. Мірошниченка, ставив Броніслав Вікторович Мешкіс. То були незабутні часи. А втім, кожен сезон для актора незабутній, бо то частина життя. Зараз я живу в полоні “Українського Декамерону”, прем’єрою якого театр завершив минулий сезон. Роль у мене там начебто невелика, але в ній видно долю людини. А перед цим була Фена Степанівна в музичній виставі – комедії “Шельменко-денщик” Г.Квітки–Основ”яненка.
Звичайно, я мрію про нові ролі. Хочу експериментів. Щоб шукати і знаходити характерні прикмети людей і взагалі життя.
11 і 12 жовтня на експериментальній сцені “Глядач на сцені” відбудеться прем’єра. То буде моновистава Якова Кучеревського “Один” за п’єсою Семюеля Беккета “Дія без слів 1”. Постановка Лариси Венедиктової (Київ).
А що після цього? Нові зустрічі, прем’єри, улюблені вистави – довгожительки. І нарешті – ювілейний день народження театру, 7 листопада – 80 років!
