Це одна з найзатребуваніших і найпрестижніщих професій. На всі часи. Щоправда, з єдиною засторогою – потрібні юристи кваліфіковані. Наскільки кваліфікація сьогоднішніх випускників юридичних вузів відповідає вимогам роботодавців, чи легко дипломованому юристові влаштуватися на добру роботу, чи зменшився ступінь правового нігілізму в нашому суспільстві – про все це розповідає начальник Одеського обласного управління юстиції, Заслужений юрист України Микола ЛІСОГОРОВ.
– Колись у Радянському Союзі юристів готували в кількох навчальних закладах – їх можна було перелічити по пальцях. Зокрема, в Україні юристів випускали в Одесі, Харкові, Львові та Києві. Сьогодні право викладається в нашій країні в понад 200 навчальних закладах, – говорить М. Лісогоров. – У профільних вузах, що мають стосунок до різних галузей народного господарства, відкриваються юридичні факультети. Властиво, питання якості підготовки в цій ситуації, якщо можна так висловитися, дуже болісне. Через престижність професії багато хто захотів стати юристом. Інших привабила інформація про те, що в деяких багатих країнах юристи непогано заробляють.
Тому багато хто почав вступати на юридичні факультети, де стабільно високий конкурс.
Вступили, а що далі? Адже кваліфікованих викладачів, тих, кого особисто я знаю та поважаю, хто може забезпечити високий рівень викладання, на всі юрфаки не вистачить.
З наслідками суперпопулярності юридичного фаху ми зіштовхуємося тоді, коли на роботу приходять свіжоспечені юристи. Фахівці з дипломами останніх років, на жаль, здобули не таку якісну освіту, як хотілося б. Це стосується, насамперед, випускників тих навчальних закладів, які зайнялися підготовкою юристів останнім часом. Відповідно, це серйозно позначається на якості роботи тих підприємств і організацій, які приймають у свої юридичні служби таких фахівців.
– Яким чином?
– У країні величезна нормативна база, понад 5 тисяч законів. Указів, постанов, інструкцій і розпоряджень – не злічити. Їх десятки тисяч. Властиво, підприємства організують у себе юридичні служби, в яких працюють дипломовані фахівці, одержують непогану зарплату. А втім підприємства ці досить часто буквально завалені лавиною судових суперечок.
– Але це парадокс, коли за наявності юридичної служби підприємство постійно судиться. Може, справа в складності й не завжди достатній виразності нашої законодавчої бази?
– Справа в непідготовленості юридичної служби до практичної роботи в реальних умовах, невмінні забезпечити грамотний юридичний супровід. Свідчення того – безнастанні з’ясування в господарському суді.
– Сьогодні публікується чимало оголошень про пошук для високооплачуваної роботи досвідчених юристів. Але де взяти цього досвіду роботи вчорашньому студентові?
– Це проблема, яка починається в момент, коли абітурієнт шляхом колосальних зусиль (хотілося б, щоб праведних) потрапляє до омріяного навчального закладу. Навчається, відвідує лекції, складає іспити. До речі, було б цікаво простежити відвідуваність та іспитові підсумки довільно вибраної групи – ви б здобули відповіді на багато які запитання...
Потім студент одержує диплом і вважає, що це дозволяє йому посісти гідне місце в юридичному середовищі. По приклади далеко не ходитиму: до мене якось приходив молодик із юридичним дипломом і вимагав взяти його на роботу, погрожуючи скаржитися в разі відмови. Я з ним поспілкувався й переконався, що про його юридичні знання краще не говорити...
Це, звісно, не типовий приклад, але досить частий. Керівникові невигідно брати на роботу людину, яка нічого не знає. Тож престижний диплом – далеко не гарантія надання омріяного високооплачуваного місця.
– Кажуть, що першу половину життя людина працює на власний авторитет, а другу половину – авторитет на неї...
– Цілком слушно. Серед молодих працівників юридичних служб усіляких відомств я знаю чимало розумних молодих фахівців, які вельми авторитетні й на своїх підприємствах, і в нашому місті. Керівники, що думають про майбуття свого підприємства, беруть до юрвідділів молодих юристів, тестуючи їх, ретельно перевіряючи рівень знань, або ж направляють навчатися на юрфак працівників свого підприємства.
І ще: юрист – це загальна назва професії. Але ж є така річ, як спеціалізація. Я вже років із п’ять говорю про те, що в нашій країні настав час вузької спеціалізації юристів.
Людина, що досконало знає, скажімо, морське або трудове право, без роботи ніколи не зостанеться.
– Одна з найпопулярніших юридичних професій сьогодні – нотаріус. Про їхні статки ходять легенди...
– Які легендами й залишаються. Зараз в області 229 нотаріусів, державних і приватних. Так склалося історично, що активне ділове життя – у великих містах і столицях. У районах же заробітки дуже невеликі. Якщо ж говорити про соціальний захист, про надання житла, то тут проблем задосить.
– Маючи численні власні проблеми, юристи розв’язують непрості проблеми громадян. Ви провадите прийом постійно: з чим до Вас найчастіше звертаються?
– Хочу узагальнити. Люди безтурботно ставляться до власного життя, законів не читають. По допомогу приходять, уже коли через власну правову безграмотність опинилися в безвихідному становищі. За кордоном без консультації юриста за будь-яким питанням кроку не ступнуть. У нас, на жаль, цього немає.
Якщо ж говорити про те, що найбільше турбує... Знаєте, часто говорять про складну демографічну ситуацію в країні. А в нас у роботі виконавчої служби понад 25 тисяч проваджень про стягнення аліментів. Я десь прочитав гарну фразу: “До 7 років на голові дитини мають бути дві руки материна й батькова”. Тут же наявний і брак піклування про десятки тисяч дітей, і психотравматична дія на десятки тисяч жінок. Що вже казати про так званих батьків, що ховаються, відмовляючись допомагати власним дітям!
– А що можна сказати про правову свідомість нашого суспільства взагалі?
– У нас щороку понад 200 тисяч виконавчих проваджень. Вилучимо аліментні справи, і залишиться близько 180 тисяч справ, за якими люди (нерідко керівники значних підприємств) не хочуть виконувати судових ухвал (торік у провадженні було 300 тисяч таких справ!).
Є десятки підприємств, на яких не платять людям зарплату. Керівники їх беруть участь у нарадах різних рівнів, провадять усілякі заходи, спілкуються з колегами. Але ж назагал такому, сказати б, керівникові й руку подавати не варт! Принаймні, в пристойному товаристві...
– Як же підвищити рівень правової освіти громадян?
– Про це йшлося на недавно проведеному в нашому місті засіданні Всеукраїнської міжвідомчої координаційної ради з правової освіти громадян. Виступали юристи-практики, керівники вузів, Одеського юридичного ліцею.
Я у своїй доповіді навів дані, згідно з якими на 1 млн 832 тис. дорослих в області припадає мінімум друкованих часописів, із яких можна здобути юридичні знання. Тому я запропонував випускати й безплатно розсилати газету з обов’яковою юридичною інформацією. Адже чого тільки нема в наших поштових скриньках: від рекламних буклетів супермаркетів до агіток тих чи інших партій! А людям потрібні юридичні знання. Тоді житиметься легше. Я цього певен.
