Багато хто з наших читачів звернув увагу на появу 3 вересня на сторінках «Одеських вістей» краєзнавчої статті відомого письменника та вченого Богдана СУШИНСЬКОГО «Одеса: історія, написана віками». А буквально цими днями за такою ж назвою побачила світ його книжка, в якій автор повертає нас до полеміки про дату заснування Одеси, походження декількох минулих її назв, до джерел, у яких вперше згадуються грецькі й татарські поселення на території сучасного міста. Сьогодні ми публікуємо бесіду Івана НЄНОВА з автором цієї книжки.
– Богдане Івановичу, відомо, що, публікуючи на сторінках “ОВ” свою статтю, Ви виступили з пропозицією виходити з того, що дату заснування міста слід визначати за першою згадкою його в літописі польського історика Яна Длугоша, а згадуюється там попередник Одеси Качибеєв у зв’язку з подіями 1415 року. І запропонували відзначити у вересні цього року 590-річчя Одеси. Ви, як і раніше, впевнені в такому способі визначення віку нашого міста, та які перспективи того, що Одеса й одесити визнають і погодяться, що Південній Пальмірі не 200, а майже 600 років?
– Як я вже говорив у своїх публікаціях, протягом століть людство виробило певні канони такого документального, археологічного, літописного, літературного й легендарного визначення дати заснування будь-якого міста, які давно стали традицією для нашої цивілізації, міжнародно визнані й затверджені відповідними методиками, підходами й ухвалами ЮНЕСКО. У своїй “Історії Польщі” один із дуже відомих польських істориків XV століття Ян Длугош, ґрунтуючись на Литовському літописі, розповідає світові про те, що, дослухаючись до прохань візантійських послів, король Владислав ІІ Ягайло в 1415 році наказав відправити морем із королівського порту Качибеєва вирощений в Україні хліб для мешканців обложеного турками Константинополя. На той час українські землі і, зокрема, сучасне Українське Причорномор’я, належали до складу Великого князівства Литовського, яке, своєю чергою, було частиною конфедеративної польсько-литовської держави Речі Посполитої. Відстежуючи події, засвідчені іншими джерелами, польсько-литовськими діловими паперами, “Ярликом Тохтамиша”, яким визначалися володіння великого князя Вітовта, і де, серед інших міст, на які, з дозволу “Великого хана Тохтамиша”, поширювалася влада Вітовта, називалося місто Хачибеїв; а ще – документами часів Російської імперії... – ми можемо стверджувати, що нікому не дано права втискувати історію цього українського міста в відміряні рескриптом російської імператриці Катерини ІІ двісті років. Ми маємо точну літописну дату, яка, до того ж, пов’язана з історією українського народу, історією України.
– А те, що в рескрипті Катерини ІІ мовиться про заснування міста й порту?.. Адже саме на цей рескрипт посилаються всі прибічники одеського двохсотріччя.
– Маєте рацію: всі посилаються на виданий Катериною ІІ 27 травня 1794 року рескрипт. Але, якби історики, що посилаються на цей документ, не полінувалися уважно прочитати його, то знайшли б, що, звертаючись до віце-адмірала де Рибаса, імператриця дослівно говорить таке: “Давши в допомогу вам інженер-полковника де Волана, якого представлений план пристані й міста Хаджибея затвердивши...”. Тобто, йдеться про спорудження військової та купецької гавані в уже наявному місті Хаджибеї, яке, і фортецю якого, російсько-українські війська незадовго перед тим здобули штурмом, вигнавши звідти турків. При цьому є декілька традиційних, на обивателя розрахованих, аргументів прибічників історико-політичного “обрізування” дати заснування міста. Перший із них: що після появи імператорського рескрипту почали з’являтися зовсім нові вулиці, квартали, тобто з’явилося зовсім нове за своїми архітектурними канонами місто. Але це не довід. Ми знаємо численні приклади, коли міста доводилося відбудовувати буквально з нуля: візьміть хоча б Хіросіму, Нагасакі або Дрезден – після бомбардувань американців. Але хіба комусь у тверезому розумі спаде на думку стверджувати, що після схваленого імператором Хірохіто плану відтворення двох стертих з лиця землі японських міст їхню історію слід починати з дати появи його “рескрипту”? Якщо так, тоді які міста бомбардували американці? А яке місто брали на приступ російсько-українські війська у вересні 1789 року? Ах, тоді місто називалося інакше? Це і є ще один аргумент краєзнавців. Але, даруйте, скільки разів росіяни перейменовували і, до речі, перебудовували або мало не з нуля відбудовували свій Царицин-Сталінград-Волгоград-Сталінград і знову Волгоград? То що, накажете щоразу, після чергового перейменування, починати нову історію міста? А скільки разів міняла свою назву їхня імперсько-революційна столиця Санкт-Петербург?! І, нарешті, є зовсім анекдотичний аргумент, до якого вдаються деякі одесознавці: що даті “1415 рік”, зазначеній в “Історії...” Яна Длугоша, вірити не можна. Звідки він, мовляв, міг знати, що діялося 1415 року, коли того року він тільки народився! Тобто, виникає враження, що ці люди за все своє життя так інколи й не спромоглися потримати в руках бодай один літопис, одну історичну працю, а головне – зрозуміти, як вони створюються. Але докладніше про це в книжці.
– І мене, й тих людей, що вже висловили свою думку про Вашу книжку, зацікавили роздуми над першоджерелами, що відхиляють завісу таємничості над історією нашого краю часів грецької колонізації, а також ваша версія розшифровки назви Джинестра...
– Так, довелося звернутися до всіх відомих нам публікацій так званих периплів давньогрецьких авторів: Псевдо-Арріана, Геродота, Гая Плінія, Страбона, тексту “Киренської стели засновників” і значно пізніших досліджень. У нас же заведено, що сучасні історики тільки переписують одне в одного (без цього, звісно, неможливо, тим більше, коли вступаєш у полеміку), але все ж належить звертатися й до першоджерел, пов’язаних і з польсько-литовським періодом, з турецько-татарськими реаліями, з київорусько-козацькими основами заселення краю. До речі, зауважу, що, виходячи з перипла Псевдо-Арріана, зазначену в ньому “гавань ісіаків” належить все ж таки шукати в західній частині Одеської затоки, ближче до Ніконія, і в другому виданні я уточню цю ситуацію. Зараз я завершую роботу над великою й ґрунтовнішою історією Одеси.
– Відомо, що недавно Ви завершили роботу над фундаментальною історією Балти.
– Саме в Балті я і “завівся” стосовно дати заснування Одеси. Адже там сталося те ж саме. Були два стародавні міста: Балта (на правому березі Кодими) та Палієве Озеро (Юзефград) – на лівому, які, при обмілінні річки, природним чином з’єдналися. А коли ця територія опинилася в межах Російської імперії, з’являється подібний до катерининського рескрипт про з’єднання цих міст і найменування їх Балтою. Причому там навіть не йшлося про спорудження порту або реконструкцію міста. Тільки про з’єднання і про спільну назву. І що ви думаєте? Наші мудреці-історики, на догоду імперським амбіціям, негайно відтинають усю стародавню історію цих міст і здійснюють те саме історико-політичне “обрізування”, яке вони здійснили в історії з Одесою. Ось тоді я запитав себе: “Доки ми терпітимемо цей імперський цирк?!”.
– Наскільки я знаю, Ви виступили ініціатором організації святкування 590-річчя Одеси та підготовки міста до урочистостей з нагоди 600-річчя.
– І в цьому мене підтримала Республіканська партія України, в особі її обласної організації на чолі з головою Володимиром Русинеком, яка, до речі, підтримала й видання книжки. Театралізоване святкування цієї дати відбулося 24 вересня на Дерибасівській і в інших частинах міста; в ньому взяли участь тисячі городян, особливо багато було молоді. До речі, вже під час першої телепередачі зі студії РІАК, у якій взяли участь В. Русинек і я, під час інтерактивного опитування половина глядачів висловилася за надання місту 600-річного статусу, тобто за відродження справедливості. Певен, що незабаром таких людей буде більшість. А, починаючи з 1795 року, ми можемо відлічувати річницю перейменування нашого стародавнього міста на Одесу, тобто, кажучи по-одеськи, відзначати “аменіни” міста. І ще зазначу, що весь солідний тираж книжки буде безкоштовно переданий до бібліотек і громадських організацій області.
