Листопад багатий на урочисті дні, й насамперед для тих, кому ще немає тридцяти п'яти... Не встигли відзначити Всесвітній день молоді, як приспів День студента. Але свята й будні завжди відрізняються, й особливо в наш час. Чим саме – про це говорять члени нашого клубу...
«У КАЗКИ НЕ ВІРИМО...»
Молодіжна рада та управління молодіжної політики, сім’ї й туризму Одеської міськради знайшли спільну мову. Про це розповідає Світлана ОСАУЛЕНКО, керівниця МР.
– Світлано, є думка, що у Вас із Віктором Аксанюком, начальником управління молодіжної політики, сім’ї й туризму Одеської міськради колись були конфлікти, однак зараз так зване цунамі в тазику затихло. Як Ви це прокоментуєте?
– Робота є робота. Ніколи з'ясовувати особисті відносини. У нас із Віктором Михайловичем є точки дотику. Він – розподільник фінансових коштів, а я – та структура, куди слід їх розподіляти. Якщо в нас і були якісь конфлікти, то зараз їх немає. Ми помирилися. У Молодіжній раді є важливіші проблеми, ніж з'ясування стосунків. Щоб їх вирішити, потрібно об'єднати спільні зусилля з тими, хто ближче до тебе.
– Вже два з половиною роки існує так звана представницька рада молоді. Відомо всім, що будь-яка організація потребує матеріальної підтримки, а інакше вона приречена на крах. Чи є фінансове підживлення з боку міської влади?
– Підтримка, звичайно, є. Сьогодні на проведення виборів до МР перераховано 30 тис. гривень, 20 із яких пішли на забезпечення інформаційної діяльності Молодіжної ради. Сюди входить друкування флаєрів з програмою МР, інформаційні листівки з приводу виборів. Зрештою, молоді не мусить бракувати ручок і олівців. Молодіжна рада не іграшка, тут усе по-справжньому.
– Після виборів до МР прийдуть нові люди. Що будуть робити “старики” Молодіжної ради?
– Люди як приходили, так і будуть приходити до нас. Ми стали однією сім’єю. Тут багато хто подружився. І не має значення, став ти конгресменом або сенатором, все одно залишаєшся соратником і товаришем.
– Відомо, що главою міського виборчого штабу проведення виборів до МР став Дмитро Співак, депутат міськради і лідер партії Трудова Україна. Як Ви це прокоментуєте?
– Я, звичайно, проти того, щоб Молодіжна рада була пов'язана з політикою. Але з Дмитром Співаком інша ситуація. Дмитро єдина людина, що виявила бажання допомагати нам на виборах. Він людина досвідчена, яка не раз брала участь у такій діяльності. Чому б і ні? Звичайно до депутатів ставляться дещо обережно, побоюючись сказати зайве. У разі з Дмитром усе просто. Нещодавно він зламав ногу, так ходили його провідувати додому. Він заслужив до себе таку повагу не тому, що він лідер партії, а тому що він, насамперед, людина. Хочу відзначити одразу, що ніхто й ніколи не буде лобіювати інтереси якоїсь політичної партії, зокрема й Трудової України, у Молодіжній раді.
– Крім позитивних сторін Молодіжної ради, ну просто мусять існувати й негативні, хоча б для рівноваги. Світлано, є такі?
– Є кілька (посміхаючись). У положенні про вибори не прописані обов'язки представників до конгресу й сенату. Отже, що якимось чином відсутня частка відповідальності людини, яка балотується до тієї або іншої палати. У свій час цим питанням займалася правова комісія, яку очолював Віктор Рекун, мій конкурент на виборах. Але зараз цей важливий момент не просто зрушився на останній план, а зник остаточно. Раніше в місті ніколи не було програми для молоді, ніхто не мав ніяких зобов'язань перед нею. Ми створили проект програми, який зміг би раз і назавжди поставити ситуацію з голови на ноги. Цей проект здобув позитивну оцінку не тільки серед депутатів Одеської міськради, але й нашого Міністерства та міжнародних експертів. Проте наша програма досі не прийнята.
– Які подальші кроки Молодіжної ради?
– Реалізовувати створені проекти. Я в казки не вірю. Потрібно працювати. Особисто я мрію про муніципальну газету. Аналізуючи вищесказане, варто відзначити одну подробицю. Українське суспільство прагне до демократії, до того, чого не знало ніколи. Особливо гостро це питання стосується молоді, чиї інтереси зачіпають найчастіше. Обстоювати позицію врізнобій складно. Набагато ефективніше робити це єдиною силою, впливовою та працездатною. Не тією силою, яку інколи називають “мертвим прагненням”, а тією, що бореться за інтереси молоді. Банально? Радше для тих, кому це не по зубах, хто звик до “халяви”, або зрісся з установленими правилами та порядками й змінювати нічого не бажає. Але цих людей, слава Богу, меншість. Адже зараз молодь іде геть з нудного скороминущого світу тусовок, і повертається до світу, де є реальне життя…
Юлія НІКАНДРОВА, студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова
«ФАНАТІЄМО» ВІД МИСТЕЦТВА!
Не встиг театр юного глядача відсвяткувати своє 75-річчя й змінити ім'я, як на сцені театру з'являється прем'єра молодіжної вистави “Фанатки”. П'єса написана молодим російським драматургом Родіоном Білецьким. У спектаклі порушуються питання любові та вірності між чоловіком і жінкою, взаємин батьків і дітей. Події п'єси розгортаються довкола життя популярного співака Космонавта. Він в епіцентрі конфлікт.
Протягом декількох місяців актори театру репетирували п'єсу. Прем'єра мала відбутися у жовтні. Але ювілей театру, який святкували у жовтні, потребував особливої уваги. Після нього репетиції було поновлено. Щодня, без єдиного пропуску Володимир Наумцев, головний режисер театру, працював із акторською трупою – її молодіжним складом, зайнятим у “Фанатках”. Прем'єра – 17 листопада. Її присвячено до Дня студента.
Про що ця вистава? Які проблеми порушуються в ній? Чим загрожує фанатизм? На ці запитання відповідають самі актори, які грають у “Фанатках”:
Ігор Коршунов, актор:
– Трапляється, що людина на піку своєї творчості, вступає в конфлікт із мораллю. Гроші й слава опосідають її. Це й відбувається із моїм персонажем, досить відомим співаком “Космонавтом”. Зустріч із головною героїнею (Світлана Булкіна) пробуджує в ньому інші почуття. Йому хочеться кохати й бути коханим. Зустріч з цією дівчиною – поштовх до подальших подій у п'єсі.
Сергій Юрков, актор:
– Є чудова біблійна заповідь: “Не сотвори собі кумира”. Я вважаю, що вона й лежить в основі п'єси. Автор розглядає феномен фанатизму. Гадаю, що мій герой не є провідним персонажем. Тут головні – фанатки. А Космонавт – це людина, яка рефлексує, яка опинилася на порозі життєвого й творчого краху. Як творча особистість, він розуміє, що вже “спрацювався” й тепер перебуває в стані творчого застою. Це власне кажучи трагікомічний персонаж.
Юлія Пляшкова, акторка:
– Ця вистава про фанатичну любов, батьківську, про взаємини батьків і дітей. Про фанатичне бажання кохати й бути коханими, незалежно від віку, статусу й соціального стану.
Микола Вилкун, заслужений художник України:
– П'єса “Фанатки” – про молодь сучасну й проблемну, про служіння мистецтву, про кохання.
Для нас із режисером зараз головне – “зачепити” нинішню молодь питаннями, що порушуються у “Фанатках”. Це не просто. Зараз важко вгадати, що подобається молодим.
Ольга Саяпіна, акторка:
– У “Фанатках” є декілька сюжетних ліній, які гармонійно переплітаються між собою. У них порушуються ті питання, які близькі нам, акторам. Питання про затребуваність у мистецтві, про високе й нице у професії й, звичайно ж, про кохання. Моя героїня ідеалізує свого кумира, вірить у його талант і свої почуття. Але за великим рахунком, це ні до чого не призводить. Космонавт, навколо якого й розпалюються всі пристрасті, сам розуміє, що він та його творчість не мають місця в сучасній поп-культурі.
Ірина МАРИНОВА
Бліц-опитування МІНІМУМ – КНИГА РЕКОРДІВ ГІННЕСА...
Сучасний студент талановитий не по роках. Встигає одночасно навчатися, працювати, паралельно шукаючи іншої роботи, а по вечорах зриватися на вечірки й у кіно. Здавалося б, за таке українського студента, щонайменше треба занести до Книги рекордів Гіннеса, а тут лише «подарували» День студента. Що ж, цікаво, думають про це свято самі винуватці придуманої на їхню честь урочистості?
Лариса Машина, студентка:
– Я вже на 5-му курсі. Як і багато моїх друзів вважаю, що “студентство” стане найяскравішим рядком спогадів у щоденнику життя. Як би не важко було студенту – маленька стипендія, погані умови в гуртожитку, а тут іще на другу зміну, не дай Боже, переведуть – усе одно він не перестає радіти життю. Він знає, що найголовніше – робота, дім, родина – попереду, а поки що можна пожити собі на втіху. Що стосується Дня студента, то через багатство свят він якось не виділяється на загальному тлі, але проходить весело.
Тимур Снєгур, викладач:
– Ще недавно я сам був студентом, і тільки тепер розумію, яка це дурня – це свято. Замість того, щоб допомогти студенту матеріально, “опікуни” під видом турботи про моральний і культурний вигляд студента організовують святкові концерти, безкоштовні дискотеки. Це, звичайно, добре. Я теж колись цьому щиро радів, але чи не здається вам, що це нагадує шило в мішку або приказку “На тобі Боже, що мені негоже”. Раз на рік нескладно пограти в меценатів, побутові ж проблеми студента розв’язувати ніхто не хоче – мовляв, брудна ця справа.
Віолетта Павлушенко, директорка кафе “Мирро”:
– У нас щодня відпочиває багато молоді. Як бізнесмену, мені, звичайно, вигідно, щоб таких свят було якомога більше, хоча, якщо щиро, не бачу я в очах студентів якогось особливого захвату з цього приводу. Ну, випили пива, потанцювали, вранці пішли на пари. Хоча студент сам собі “доктор” і повинен організовувати своє дозвілля самостійно.
Дмитро Свистун, дизайнер:
– Я займаюся організацією всіляких вечірок, і для студентів зокрема. Молодь сьогодні багато працює, тому й відпочивати їй потрібно по повній програмі. Що я маю на увазі. А те, що потрібні такі свята, як День студента, щоб той міг відчути себе унікальним. Хтось піде до клубу, хтось – на дискотеку. Головне – відчуття свята.
Світлана Мурашко, директорка школи:
– Мене постійно мучать учні: чому в студентів є свій день, а в нас – немає. Спочатку навіть не знала, що відповісти. Відповідь дозріла сам собою. Якось написали 11-класники контрольну. Половина одержали двійки. Я й кажу: “День студента, мабуть, видумали для того, щоб школярам було до чого прагнути, тобто, щоб вони добре навчалися, а потім вступали до вузів”. Усі промовчали, зате наступну контрольну майже всі написали на “відмінно”.
Наталя КІЧУК
