Змінюючи що-небудь у своєму житті, ми мріємо про гарне. Але чи можливо змінити життя на краще за короткий часовий проміжок, чи завжди швидко збуваються мрії, чи для їхнього втілення в життя треба докласти серйозних зусиль? На всі ці запитання нам, сучасникам «помаранчевої революції», доводилося відповідати не раз і не два.
– Як змінилося ваше життя після Майдану? – з таким запитанням я звернулася до одеситів.
Марія Василівна, 52 роки:
– На це запитання не можна відповісти однозначно. Я від зарплати своєї і чоловіка не дуже залежу, допомагають діти-бізнесмени. Вони говорять, що працювати стало складніше. Мені подобається читати газети та журнали, в них з’явилося більше правди. А чекати від змін у країні молочних рік із киселевими берегами за такий короткий період – безглуздо. На позитивний ефект від будь-яких змін потрібен час.
Сергій, близько 30 років, бомж:
– Жити стало гірше. У сміттєвих баках стало менше нормальних речей і придатних до вживання решток їжі. Я збираю старі картонні коробки, папір і здаю в макулатуру. Раніше на добуте за день спокійно міг купити і їжу, і випивку. Зараз продукти дорожчають, тому на «нормально поїсти» не вистачає...
Ніна і Віктор, студенти:
– Ми їздили на Майдан і вірили в усі ідеали, а потім пішли рішення міністра охорони здоров'я щодо студентів медичних вузів. Ми мріємо стати хірургами, а раптом з'ясувалося, що країні багато хірургів не потрібно. Тобто скорочується спеціалізація в медичних вузах, і на рік збільшується термін навчання в ординатурі. Друзі з нас тоді в’їдливо глузували : «Ну що, революціонери, за що боролися?» Зараз начебто перетворення в життя цих необачних рішень колишнього міністра охорони здоров'я загальмувалося, але неприємний осад залишився...
Наталя, 45 років, домогосподарка:
– А я задоволена тим, що відбувається. Дивитися по телевізору на Кучму і його команду не могла. А тепер до влади прийшли молоді люди, налаштовані по-європейськи. Так, вони роблять помилки. Але не помиляється той, хто нічого не робить. Зате наші діти будуть жити в зовсім іншій країні: вільній і демократичній.
Я дотепер не можу забути, як мій син – п'ятикласник – у грудні минулого року мріяв прийти до гімназії з помаранчевим бантом на куртці. А коли прийшов, класна керівниця почала сичати: мовляв, навчальний заклад поза політикою. А зараз усі вони язичок прикусили...
Валентин Іванович, менеджер:
– Моє життя змінилося, бо ми почали жити в більш вільній країні... Чесно кажучи, для мене 22 листопада – це День свободи, про який давно мріяли ми, українці.
Микола Гнатович, 65 років:
– Я почав жити набагато гірше. Пенсію додали, але на ці гроші я можу купити значно менше продуктів. Про одяг, взуття, газети і не кажу. Нещодавно ось опанував лагодження взуття – на шевця грошей бракує. Що буде далі – не знаю. Подивіться, картопля вже по 2.50, м'ясо недоступне, молочні продукти дорожчають. Зараз піднімуться ціни на газ – взаємини ж з Росією зіпсовано. Про що думає цей «уряд народної довіри», зрозуміти не можу.
Маша, 25 років, мати двох малят:
– Підвищення виплат на народження дитини нас не торкнулося. Даринка народилася за два тижні до дати, яка встановлена законодавчо. На одяг, дитяче харчування, памперси йдуть величезні гроші. Щастя, що батьки допомагають, і частина речей від старшої доньки залишилася – роздати не встигли. Ми зважилися на другу дитину, коли урядом керував Янукович, виплати зростали, а ціни були досить стабільними. Зараз ми б, звичайно, на народження другої дитини вже не зважилися.
З жахом думаю про осінні застуди дітей: у сім’ї працює тільки чоловік, а на дорогі ліки грошей не напасешся. Не на це ми розраховували, коли слухали обіцянки лідерів Майдану...
Ірина, 41 рік:
– Ми з чоловіком – найзвичайнісінькі службовці. Бізнесменів у сім’ї немає, то ж з грошима негусто. Походи на базар ентузіазму не вселяють. Сину нашому 9 років, хочеться йому купити чогось кращого: а груші – до 5 гривень, апельсини, банани теж дорожчають, до м'яса не підступишся. Квартплата, щомісячний внесок у шкільний фонд, найскромніша їжа – на одяг і косметику, практично, нічого не залишається. Але ж потрібно пристойно виглядати. Ми нічого гарного від «жовтогарячої революції» не чекали і не дочекалися.
Ігор, 21 рік:
– Я – студент і вірю, що все буде добре. Мої батьки вдома скаржаться, що життя стало гіршим, а я підробляю: пишу дипломи, курсові, працюю в охороні. І не треба списувати невміння влаштуватися й заробити на недоліки тієї чи іншої влади. Тут багато що залежить від людей. А серйозно говорити про якісь результати революції через рік після того, як вона відбулася – зарано.
Р.S. Кажуть: скільки людей, стільки й думок. Наші громадяни – ті з них, хто звик сподіватися тільки на себе, рідко сподіваються на результати тих або інших змін. Тим же, хто сподівається, на щастя, вистачає мудрості зрозуміти: не варто чекати негайних результатів, не кажучи вже про те, що ці результати зовсім не обов'язково можуть бути позитивними. А оцінювати те, що сталося, найрозумніше після того, як час розставить усе по своїх місцях: і обіцянки політиків, і результати їхньої діяльності...
