Слова винесені в заголовок цієї статті належать директору Державного архіву Одеської області Івану Ниточко. Щоб потрапити у кабінет до Івана Івановича, мені довелося пройти під будівельним риштуванням. Приміщення на вулиці Жуковського в аварійному стані, і той же читальний зал уже тривалий час закрито на ремонт. Але мій співрозмовник не налаштований занадто скаржитися на долю.
– Розумієте, не хочеться перед святом псувати комусь настрій. А ще більше не хочеться, щоб напередодні виборів хтось робив на цьому політику. Дайте нам нове приміщення – всі інші проблеми ми якось вирішимо...
– Якщо не хочете про проблеми, давайте про людей...
– Хочу вам сказати – далеко не кожен може бути архівістом, – говорить Іван Іванович. – Інколи у нас з’являється вакансія. Людина прийде, попрацює тиждень-другий, зрозуміє, що це не її місце і іде. Якщо ти не любиш цю справу, то працювати тут не будеш. Бо, по-перше, невелика заробітна плата, а по-друге – своя специфіка. От у нас лише за цієї стінкою півтора мільйона справ, а всього – два з половиною мільйони. І охоронець фондів повинен знати: де що знаходиться, як правильно принести і здати документи. Потрібно бути дуже уважною і відповідальною людиною.
Бо якщо покласти на іншу полицю, можна потім документ десятиріччями шукати і не знайти. Але професіонали знають, як все це робиться. От, наприклад, Тетяна Дмитрівна Філімонова працює понад тридцять років. Це справді ходяча енциклопедія, наша гордість, Архівіст з великої літери.
– А скільки загалом фахівців у вас працює?
– 58 чоловік. Серед них – два кандидати історичних наук. Всі державні службовці – з вищою освітою, а серед недержавних – більше половини. Більшість з них за освітою історики та педагоги. Адже є така вимога: на деяких специфічних роботах мають працювати тільки історики. У нас працюють справжні фахівці. Скажімо, головний охоронець фондів Вероніка Юріївна Алексєєва. А мій заступник Лілія Григорівна Білоусова має дві вищі освіти, володіє англійською.
Зрештою, довго вільних вакансій у нас не буває. Ми не можемо дозволити собі такої розкоші. Якщо з цього ланцюжка випаде одна ланка – страждає уся Одеська область.
– Архіви – це наша історія. Зараз ми готуємося до одного такого історичного моменту – виборів. Це вносить якісь зміни у вашу роботу?
– Так, архівні установи готуються до приймання документів. Мушу сказати, що раніше хто хотів – хто не хотів їх здавати (маю на увазі партії та окремих політиків). У позаминулі вибори “відзначилися” лише комуністи. У минулі – взагалі ніхто не виявив такої ініціативи. Тому цього разу наші фахівці (зокрема начальник відділу організаційно-кадрової роботи Валерій Юрійович Несторенко) будуть працювати з відеокамерою та цифровим фотоапаратом, фіксувати мітинги та інші політичні заходи. При цьому, зауважте, це не платні однобокі сюжети, а просто об’єктивна фіксація подій. Далі вже з цим хай розбираються історики-дослідники. Все це ми робимо за рекомендацією Держкомархіву. При цьому нас особливо цікавлять не великі бігборди, які зрештою однакові – і в Києві, і в Одесі, і в Кіровограді – а так звана місцева “агітка”. Те, що “загальнонаціональне”, можна буде потім знайти у центральних архівах. А ось наш місцевий матеріал, який стосується виборів тих же сільських чи селищних голів, виборів до районних рад, – це справді цікаво. Тому у нас вже є відповідна домовленість з районними архівами, які будуть збирати подібні документи. Гадаю, це становитиме певний інтерес для наступних поколінь.
Крім того, існують не лише державні, а ще й трудові архіви. До державних надходитимуть лише ті документи, які відносяться до Національного архівного фонду і які будуть зберігатися постійно.
Наприклад, протоколи територіальних виборчих комісій. А всі інші папери, – заяви про порушення, протоколи, бюлетені, відкріпні талони, – будуть направлятися до трудових архівів. Ці документи не мають такої ваги, тому вони будуть зберігатися лише певний час (але п’ять років мінімум).
– Скажіть, будь ласка, а як Ви взагалі оцінюєте роль архівних установ у нашому суспільстві?
– На жаль, інколи існує така думка, що архів – це якась другорядна установа. Сидять там якісь дідусі та бабусі у валянках… А це справжній науково-методичний комплекс. Архіви – це пам’ять суспільства, без них його можна вважати хворим на склероз. Дуже приємно, що в квітні цього року Президент України Віктор Ющенко видав розпорядження на підтримку архівних установ. Стосовно Одещини – рекомендовано відшукати нове приміщення. У нас три корпуси, але перший з них, той, де ми зараз з Вами перебуваємо, в аварійному стані. На жаль, це поки що теоретична розмова.
Я особисто двічі звертався до Міністерства оборони, щоб нам виділи одне з військових містечок на території Одеси. Але... все продано. Зараз же я звернувся до голови обласної ради Федора Івановича Влада. Якщо відбудеться реорганізація Одеського інституту Сухопутних військ, то нам могли б виділити одну казарму. Гарантую, тисячі восьмисот квадратних метрів нам би вистачило для того, щоб створити прекрасну архівну установу.
– До того ж, сесією облради було прийнято програму про підтримку архіву?
– Так, протягом останніх трьох років нам надають щорічну підтримку у розмірі 50 тисяч гривень. Сума, можливо, й невелика для наших масштабів, але ж не може місцевий бюджет фінансувати державну установу! Я сам депутат обласної ради із стажем у двадцять років, тому це прекрасно розумію. Хотілося б, щоб нам допомогли з приміщенням, все інше – не настільки складно.
Але головне – я хочу привітати через вашу газету усіх архівістів Одещини. Не тільки працівників нашого Державного, але й спеціалістів з районних архівів, з архівів різних установ та підприємств.
– До речі, скільки їх?
– Знаєте, у найближчі дні (якраз перед Новим роком) ми будемо презентувати спеціальну книжку. Там і будуть усі відомості. Давайте щось залишимо “на потім”, а вашого журналіста ми на цю презентацію обов’язково запросимо. Отже, вітаю з професійним святом усіх свої колег! Переконаний – це особливі люди...
