Сама про себе Зоя Григорівна Пороник говорить так: «Мені багато років, але я душею все та ж, що в 18, 30, 45...» Говорить у віршах, і літературна творчість - лише один з проявів її багатогранної вдачі. Двадцять років Зоя Григорівна очолювала районний відділ культури, з 1974 року – беззмінний голова районної жінради. А ще – сількор у ранзі члена Національної спілки журналістів, засновник клуба «Прометей», мати двох дітей і бабуся чотирьох онуків, дружина – за її власними словами – «чудового супутника життя Бориса Миколайовича, з яким прожито 48 років, як пісню проспівано». І – з цим погодяться всі, хто її знає – добра, громадсько-активна людина, яка прагне допомогти всім, хто приходить зі своїми тривогами, проблемами. Про них ми і говорили.
Проблеми – як у всіх
– Насамперед, це робота... Я нещодавно зустрічалася з доярками, що колись були передовими. А зараз ферми, де вони працювали, де утримувалося стадо дійних корів, по камінчиках розносять. І люди ледве не плачуть тому, що немає тієї колективної роботи, від якої вони одержували радість, незважаючи на те, що тоді було важко. Зараз небагато господарств, де збереглося поголів'я. А такі відгодівельні господарства були... Нічого не залишилося... Полишені сади, їх знищує гусінь американського метелика, а сербівські яблука стали нікому не потрібними. Як і консервний комбінат, інші підприємства...
Багато хто стоїть на обліку в службі зайнятості, але їх це не влаштовує. Запропонують піти у когось прибрати, до самотньої людини сходити – люди відмовляються, і тоді їх просто знімають з обліку. Нові робочі місця майже не створюються. Паї видали, але ж не кожний може землю обробляти. І якби не підсобні господарства в селах... Треба ж людям на щось жити, якщо вони зарплату по кілька років не одержують у цих ТОВ. Останнім часом і корів більше стало, молоко привозять. Але для нас воно дороге, а їм здається, що ні, тому що дуже важко тримати худобу. Зарплати останнім часом підвищили, але через подорожчання це не дуже почувається. У місті більше можливостей заробити, а в нас же не те, що заробити, – на основну заробітну плату не можна влаштуватися. Молодь виїздить. Проблема робочих місць є і важко сказати, скільки часу ще залишатиметься.
Проблема з медичним обслуговуванням... Багато ФАПів і дільничні лікарні зруйновані, люди їдуть до Кодими. Хотілося, щоб лікарі були уважнішими і щоб ліки були не за такими нечуваними цінами. Якщо жінка і заробить якісь гроші, їй треба дітей лікувати, одягати, взувати. Не до себе... І тому так важлива профілактика. Ми створили волонтерську групу з жінок, які перенесли онкозахворювання. Є телефон довіри, люди телефонують, їх переконують, щоб не розгублювалися, йшли до лікаря. Намагаємося доводити, що медицина все-таки допомагає, хоча вона і дорога... Здається, це відіграє якусь роль.
Чимало проблем і з вихованням дітей у неблагополучних сім’ях. Діти цілими днями одні. Мами приходять злі, починають кричати, з'являється жорстокість щодо дітей. А жіночий алкоголізм? Безвихідність іноді знаходить вихід у пияцтві. Зрештою у дітей з'являється ненависть до матері, до власної сім’ї. Чому вони втікають? Тому що немає тепла, немає материнської ласки. Добре, якщо діти потрапляють до притулку “Буслик”, де вони і одягнені, і взуті, і ситі. Де ласкаві вихователі і така турботлива мама як Наталя Василівна Патковська.
А скільки сімей, які потребують одягу і взуття!.. Багато жителів відгукуються на прохання жінради допомогти. Можна назвати десятки імен тих, хто приносить ще цілком гарні речі своїх вирослих дітей. Наприклад, Світлана Чорна з Олександрівки – мати, бабуся. Скількох діток одягла, взула... Недаремно вона голова сільської жінради. Ганна Львова, Віра Никонова, Олімпіада Макогон, Тамара Задорожня та багато інших жалісливих людей. Щось роблять відділи у справах сім’ї і молоді. Малозабезпеченим надається одноразова матеріальна допомога – не завжди вчасно, але все ж. Проте це не розв’язує проблеми. Наприклад, якщо дитині потрібна операція на очах, ми можемо дати 100, 200 гривень. Це у кращому випадку, а іноді – 20, 50. Що це вирішить? У нас матеріальної можливості немає ніякої, але якось допомогти людям вижити ми намагаємося. І люди йдуть до нас...
Що може змінити ситуацію?
– Треба, щоб було більше жінок в усіх ешелонах влади. Вже давно життя показало, що жінка – воістину берегиня, хранителька вогнища, – неспокійна, творча. Дивуєшся, як багато покладено на неї у повсякденному житті, а встигає ще і громадським займатися... Ось чому і жінрада, і ВПО “Жінки за майбутнє”, керівником якого в районі я є, докладають зусиль для того, щоб в органах влади на всіх рівнях було від 30 до 50 відсотків жінок. А чому б і ні? Адже де жінка – керівник, там і лад.
Візьмемо школи. Невпізнанно змінилася міська школа № 1, коли директором стала Зінаїда Петрівна Дунаєвська. В усьому ідеальний лад, і зовні, і в стилі роботи докорінні зміни. Депутат райради, член районної жінради – вона зразок справжнього керівника. Так само можна сказати і про Галину Никифорівну Стадник, Ганну Савівну Седель, Зінаїду Петрівну Покотило та інших чудових керівників шкіл.
Завідувачка відділу культури Людмила Андріївна Басько – справді творець прекрасного. Хореограф, режисер, заступник голови жінради – вона в усьому розумна, сувора, вимоглива. В усіх справах – турбота про жінок, дітей. Клубні працівники Л. Чудак, Л. Мойсеєва, Н. Олійник, бібліотекарі Н. Паламарчук, М. Валюх, Л. Решітко та десятки інших голів і членів жінрад заслуговують на щирі слова подяки.
...Ми переконуємося: де керівник – жінка, там користь, там лад. Вона порушує проблеми, про які у чоловіків душа не болить. У нас же в країні найменший відсоток жінок у вищих ешелонах влади. А ось у селі в основному жінки – депутати. Щоб працювати дієво, мати можливість впливати на ситуацію, більшість членів жінради – депутати, члени різних громадських організацій.
Сама Зоя Григорівна Пороник – член ради ветеранів, член робочої групи зі створення історико-краєзнавчого музею та інших структур. Її робочий день триває з ранку до пізнього вечора. Вона приймає громадян з особистих питань, відвідує хворих вдома, виїздить в села і розв’язує безліч питань, що входять і не входять до компетенції голови районної жінради.
