Побачила світ перша збірка зі щойно започаткованої Благодійним фондом ім. Степана Олійника «Бібліотечки лауреатів премії імені Степана Олійника». Автором цієї – «У сніп тугий бувальщини зберу» – збірки став перший лауреат премії, відомий поет-гуморист Володимир Іванович, упорядником та автором вступного слова – письменник Володимир Гаранін, а відповідальним за випуск – голова Благодійного фонду імені С. Олійника Валерій Бойченко.
Ідея щодо заснування “Бібліотечки лауреатів премії ім. Степана Олійника” з’явилася давно, про неї говорили ще років десять назад. Одначе за нашого видавничого безгрошів’я здійснити її вдалося тільки цього року. Втім, за ці роки теж немало було зроблено для вшанування і пам’яті самого Степана Олійника, і тих митців, які стали лауреатами премії його імені. Передусім, за цей час було створено Одеський благодійний фонд імені Степана Олійника, завдяки якому, чи принаймні за його активного сприяння, вдалося здійснити чимало заходів, спрямованих на те, аби й Олійниківські дні на Одещині стали справді традиційними і справді всеукраїнськими; і щоб меморіальний куточок в Левадівській середній школі Миколаївського району, рідній школі класика українського гумору, переріс у справжній музей, філіал Одеського державного літературного музею; і щоб здійснилося багато інших задумів.
Свого часу я був вражений тим, що, досить гучно відзначаючи Олійниківські читання, прославляючи Степана Олійника з усіх можливих трибун, його шанувальники та офіційні особи зовсім забули про те, що впродовж понад двадцяти років не з’явилося жодної книжки його творів, тобто ціле покоління зросло, не маючи змоги тримати в руках його нової книжки. При тому що давні, ще радянських часів, видання морально застаріли і за добором своїх творів, і за тими оцінками, які давалися творчості С. Олійнику в передмовах до цих видань.
Саме тоді я і виступив упорядником книги його вибраних творів, що побачила світ у видавництві “Астропринт” 2001 року і навіки залишиться в історії літератури, як перше видання творів Степана Олійника в незалежній Україні. Потім, уже в 2005 році, побачило світ друге, доповнене видання цих творів, а також книга спогадів про Степана Олійника і моя монографія “Степан Олійник: поет на тлі епохи”, в якій уперше якомога повніше було досліджено та осмислено життєвий і творчий шлях Степана Олійника. Згодом з’явилася книжечка творів Степана Олійника для дітей, нарешті, було започатковано видання колективної збірки “Здоровше з гумором живеться”, яка вже з’явилася двома виданнями і в якій подаються біографічні дані і вибрані твори всіх відомих нині лауреатів премії імені видатного гумориста. Упорядниками цих видань стали донька поета Леся Олійник та лауреат премії ім. Степана Олійника Володимир Гаранін.
Варто згадати і про появу в 2005 році поетичної збірки “Ярмарок сміху”, авторами якого були учасники започаткованого Благодійним фондом ім. Степана Олійника та редакцією газети “Одеські вісті” конкурсу самодіяльних поетів-гумористів “Ярмарок сміху”.
Й ось, нарешті, започатковано довгоочікувану “Бібліотечку лауреатів премії імені Степана Олійника”, за задумом якої мають з’явитися невеличкі, з вибраних творів, збірки всіх лауреатів цієї відзнаки. Відтак сама ця “бібліотечка” стане своєрідним творчим оглядом нашого сучасного українського гумору та сатири, і, звичайно ж, кожне з видань – як букет сатиричних творів – до пам’ятника і пам’яті великого сміхотворця.
Є щось від вищої історичної і творчої справедливості в тому, що честь відкриття “бібліотечки” була надана саме Володимиру Івановичу, і справа не лише в тому, що Іванович став першим лауреатом премії. Суть глибинніша. Іванович був другом молодості Степана Олійника, він в один час навчався з ним в Одеському педагогічному інституті, а коли Олійника, як “ворога народу”, заарештували агенти НКВС, саме Іванович був ініціатором зібрання двохсот підписів під листом до Калініна на захист незаконно заарештованого літературного побратима. І хоча він сам ризикував при цьому життям, але Степана Олійника було врятовано.
А ще тому це справедливо, що Володимир Іванович був по-справжньому талановитим, істинно народним поетом-гумористом. Я сам не раз ставав свідком того, з якою щирістю і душевною теплотою зустрічали Володимира Івановича в найрізноманітніших аудиторіях. Його твори читали й читають з професійної та самодіяльних сцен. Він був активним учасником Олійниківських читань на Одещині.
В одному з надзвичайно популярних і програмних своїх творів – “Народний сміх”, яким відкривається збірка “У сніп тугий бувальщини зберу”, Володимир Іванович писав:
...Якщо ж народ співає
І сміється,
То, значить, в нім
Здорове серце б’ється.
Вирує кров гаряча,
не стара.
В ім’я життя,
Любові
І добра.
Саме так, в ім’я життя, любові і добра, й творив свої кращі гумористичні поезії: “Качать і величать”, “Реакція на абстракції”, “Забута Шпачиха”, “Рекомендована лисиця”, “Хитра макітра”... Володимир Іванович, який залишив по собі в літературній скарбниці українського гумору понад двадцять поетичних збірок, в тому числі й кілька збірочок для дітей: “Іванові кавуни”, “Весняночка-Лісовичка”, “Копанівський глек”, “Чотири казки з дідової в’язки”...
Це добре, що упорядник цієї збірочки Володимир Гаранін вдався до невеличкого вступного слова і подав деякі біографічні дані її автора. Але, на жаль, не зазначив ні коли саме було засновано літературну премію імені Степана Олійника, ні хто виступив її засновником, ні навіть не вказав, коли ж саме поет Володимир Іванович став лауреатом цієї премії. Вся інформація, на яку В. Гаранін спромігся в своїй передмові і з приводу заснування премії, і з приводу її присудження В. Івановичу, вмістилася в одному-однісінькому реченні: “Коли ж була заснована літературна премія імені Степана Олійника, то її першим лауреатом став Володимир Іванович – щирий друг і соратник Степана Олійника”.
От читачеві і залишається гадати: коли ж і ким ця премія була заснована, який її статус, і коли отримав диплом лауреата сам Володимир Іванович?
Якщо вже ми започатковуємо “Бібліотечку лауреатів премії імені Степана Олійника”, то годилося б, принаймні, в першій збірці цієї бібліотечки подати історію премії та назвати її засновників. Ну а щодо року, якого той чи інший письменник став лауреатом даної премії, то його слід зазначити в кожному збірнику. Так і писати, скажімо, під фотографією автора: “Лауреат премії імені Степана Олійника” такого-то року. Адже цими збірками будуть користуватися вчителі, бібліотекарі, школярі і студенти, музейні працівники, і для них ці дані важливі.
А щоб виправити недогляд, повідомляю: самі Олійниківські читання на Одещині були засновані в квітні 1983 року, на перші роковини смерті Степана Олійника (1908 – 1982). Того ж 1983 року було проголошено й заснування літературної премії імені Степана Олійника, засновниками якої стала колгоспна громада села Левадівки Миколаївського району та Одеська обласна організація Спілки письменників України. А тепер засновниками цієї всеукраїнської премії, крім громади села Левадівки, вважаються громадський благодійний фонд імені Степана Олійника та Національна Спілка письменників України. Премія існує в двох номінаціях: за сатирико-гумористичні твори та за публіцистику і пропаганду творчості Степана Олійника. Крім того, запроваджено медаль Громадського благодійного фонду імені Степана Олійника, якою відзначають зусилля благодійників.
Та, які б зауваження з приводу появи цієї збірочки не виникали, сам факт її появи, факт започаткування “Бібліотечки лауреатів премії ім. С. Олійника”, – вселяє надію, що творчість Степана Олійника, як і творчість лауреатів його премії, навіки залишиться у скарбниці української національної культури.
