Публічні заяви Прем'єр-міністра Юрія Єханурова, перших «енергетичних» осіб держави і навіть шефа зовнішньополітичного відомства України Бориса Тарасюка закінчилися цілком закономірно. Верховна Рада відправила Кабмін у відставку, не взявши до уваги переможних реляцій представників виконавчої влади, які, «розрулюючи» газовий конфлікт із росіянами, ледве не почали співати «хорошо, все будет хорошо!».
ЗА УРЯДОВИМ «ТУМАНОМ» НІЧОГО НЕ ВИДНО
Початок загостренню газовому протистоянню, котре старанно «гасила» у дружніх засобах масової інформації команда, очолювана Юрієм Івановичем, поклали старі, нові та новітні опозиціонери. Заяви-відповіді Кабміну вирізнялися переможним пафосом, але в будь-якої людини, яка знає про існування арифметики, викликали, делікатно кажучи, сумніви.
Претензії до уряду зводилися до трьох пунктів. По-перше, у контексті «газових» подій стало остаточно зрозуміло, що формальна рокіровка Тимошенко-Єхануров нічого не змінила – «новий» уряд, як і його попередник, робив кроки непрофесійні й популістські. По-друге, реалізація контракту щодо газу, організована з вишуканістю слона в посудній крамниці, була дуже схожа на бажання у будь-якому разі заткнути тримісячну діру, що залишилася до виборів, а далі «хоч потоп». Адже Єхануров напевно буде в парламенті, а паливні проблеми, організовані двома «жовтогарячими» урядами, стануть проблемою чергового Кабінету Міністрів і, власне, населення країни. І, напевно, головне – підписаний у ніч з четвертого на п'яте січня договір дав рясну поживу для появи версій про те, що він є нічим іншим, як домовленістю між Кремлем і найближчим оточенням українського Президента для перерозподілу доходів від газової сфери.
Тривогу підняли нарешті й народні депутати, які запросили фігурантів подій (Плачкова, Тарасюка та Івченка) виступити перед найвищим законодавчим органом, і пояснити, в чому ж полягає перемога України в газовому конфлікті. Високопоставлені державні мужі пропозицію проігнорували. А, здавалося б, як все просто могло вирішитися – куратори вітчизняної енергетики з цифрами показують парламенту, у чому вигода від їхньої діяльності країні, зривають поодинокі оплески осоромлених нардепів, викривають їх у бажанні напередодні виборів підвищити власний рейтинг, і з гордо піднятою головою йдуть геть. Вийшло зовсім по-іншому. І отут виникає дилема – або у Кабміну з аргументами на власну користь велике «напруження», або версії про «продаж національних інтересів» мають під собою підставу.
ПАРЛАМЕНТ «ДІСТАЛИ»
Зрештою, ліміт терпіння вичерпався і у народних депутатів, і в, здавалося б, вічно олімпійськи спокійного спікера. Литвин назвав звіт уряду про врегулювання газового конфлікту «черговою балаканиною», і констатував, що Верховну Раду «тримають у напівінформації». Володимир Михайлович згадав про нічне підписання договору з росіянами, відзначивши, що «правовому аналізу воно не піддається», і зробив таку рекомендацію високопоставленим чиновникам: «Судячи з виступів, що тут пролунали, можна зробити висновок, що в нас усе добре, українське суспільство перебуває в повному зачаруванні, і тривають різдвяні свята. Я усім раджу після різдвяних свят вийти з теплих квартир і машин і поїхати до людей, вони вам розкажуть, як вони ставляться до цих махінацій, що були підписані».
«На виході» народні депутати відправили уряд Юрія Єханурова у відставку. Литвин, який, за великим рахунком, допоміг Президенту привести нового прем'єра до будинку на вулиці Грушевського, цьому процесу не перешкоджав. І відставлений прем'єр, і пропрезидентські парламентарії «підняли хвилю» про нелегітимність голосування, але «поїзд пішов», та й дорікати досвідченому спікеру в незнанні регламенту – смішно. Литвин вкотре зіграв сольну партію, а чинна влада повинна тепер змиритися з тим, що сама себе завела в патовую ситуацію. Єханурову ж залишається тішити себе ілюзіями на тему того, що його відставка позитивно позначиться на діяльності Блоку "Наша Україна" на виборчій кампанії, і стверджувати, що «Народ любить скривджених».
ВЛАДА СПОСТЕРІГАЄ КРИЗУ, А КРИЗИ ДОСІ НЕМАЄ
Реакція однодумців Юрія Івановича була менш адекватною. Із дуже палкими заявами виступили і міністр Луценко, і парламентар Катеринчук, і навіть прес-секретар Президента Геращенко. Конструктиву процесові це не додало, зате Литвин у своєму виступі продемонстрував, що він перетворився на рішучого політика, здатного на сильні вчинки. Ось лише окремі фрази з виступу Володимира Михайловича. З приводу самого факту відставки Кабміну Єханурова: “Чи сталася трагедія в Україні? Ні. Це 15-й уряд”. З приводу відставок попередніх урядів: чому не кричали депутати, коли звільняли Кабмін Януковича. “Тоді не було лементу, що це порушення. Де була принциповість?”, – запитав спікер, і підкреслив, що політичні сили не висловили своєї позиції, коли Президент одноосібно відправив у відставку Кабмін Тимошенко.
Здається, оптимальний варіант розв’язання конфліктної ситуації запропонував лідер фракції Народної партії та керівник кампанії Народного блоку Литвина Ігор Єремєєв, який в одному з інтерв’ю заявив, що до Єханурова в НП і Блоку Литвина претензій немає (ну, підставили прем’єра підлеглі, з ким не буває). Народний депутат шкодував, що в деяких політиків склалося враження начебто “народники” мають зуб на Юрія Івановича. Відставленого прем’єра Єремєєв назвав найбільш компромісною постаттю на посаді керівника Кабміну, і побідкався, що в спадщину Єханурову дісталася команда “політиканів, які під час виборчої кампанії реалізують лише свої політичні амбіції” і “непрофесійних менеджерів”. Діагноз лідера НП у Верховній Раді такий: “Частина виконавчої влади розслабилася і понадіялася на “либонь”, частина – пішла на вибори. У результаті ми одержали газовий контракт, оповитий таємницею, з незрозумілими наслідками для української економіки та вітчизняної газотранспортної системи”.
І, напевно, головне зі сказаного Єремєєвим: “Юрій Єхануров, так само, як і будь-хто інший, має всі шанси здобути підтримку в депутатського корпусу вже в найближчі дні, але тільки в тому разі, якщо влада зрозуміє, що країна вже живе в новій реальності – у реальності парламентсько-президентської форми правління, що набрала сили як де-юре, так і де-факто. Відставка уряду – пересічна подія, що у парламентсько-президентських республіках трапляється досить часто. Щоб пересічна подія не перетворилася на кризу, ми готові підтримати і президентську кандидатуру, але нову команду Кабміну парламент не буде купувати, як “кота в мішку”. Пакет міністерських посад мусить бути компромісний, мусять бути враховані всі побажання та рекомендації парламентської коаліції, що готова проголосувати за новий склад уряду, у якому не має бути місця непрофесіоналам і міністрам-політиканам”.
Власне, після таких показових заяв тему з “політичною кризою” можна закривати. Все ж пояснюється просто – влада повинна зрозуміти, що в країні змінилася модель управління. Зрозуміти і почати працювати за новими правилами. Адже як сказав той же Єремєєв, “Президентові (від себе додамо, що й виконавчій гілці влади в цілому – авт.) необхідно вже сьогодні почати встановлювати баланси та паритети, навчитися вибудовувати принципово нову систему стримувань і противаг, а також усвідомлювати, що тепер визначальним фактором в українській політиці став “компроміс” між усіма учасниками політичного поля. Зрозуміло, з урахуванням відповідальності перед суспільством. Зараз головне заспокоїтися і зрозуміти, що ніякої кризи немає, але вона може виникнути, якщо виконавча влада й опозиція підуть на ще більшу конфронтацію”.
