У грудні минулого року Людмила Прокопечко, голова Комінтернівської райдержадміністрації, вирішила відзвітувати перед народом про виконану нею роботу у 2005 році. Що і казати, захід гідний уваги. У Палаці культури зібралася величезна кількість людей з наміром вислухати керівника району і висловити свої думки, свої побажання з приводу життя-буття в Комінтернівському районі.
Та ба... Людмила Прокопечко на самому початку заявила, що вона режисер цих зборів і не дозволить нікому її кривдити і ображати. Мовляв, слухайте мене, а що ви думаєте, мене не цікавить. Урочистий її звіт, яким було накладено вето на критичні зауваження і побажання на її адресу, викликали бурю подиву і обурень. Більш сміливі вирішили висловитися привселюдно в обласних газетах. Зокрема, 19 січня в «Чорноморських новинах» свою думку з цього приводу висловив житель Комінтернівського Петро Брошенський, інвалід 1-ї групи. Ну, а про те, що було після, прочитайте в цій же газеті за 9 лютого 2006 р. Одним словом скажу, його виступ завершився переслідуванням. Можливо тому, на адресу нашої редакції йдуть листи від жителів району як зі справжніми підписами, так і анонімними. Залякала пані Прокопечко...
Ось вам доказовий приклад. 12 січня в нашій газеті в рубриці «Точка зору» за назвою «Крок уперед, два – назад, або ж Демократія по-комінтернівському...» виступив Іван Квашенко, ветеран праці. Відразу обмовлюся, що даремно Людмила Ярославівна намагалася з'ясувати через Комінтернівський паспортний стіл місце проживання автора. Про це вона мені сама говорила, і не підозрюючи про порушення з її боку українського законодавства (не буду називати статті законів, нехай сама їх вивчить). Її пошуки виявилися безуспішними, тому що справді такого жителя в районі немає: редакція задовольнила прохання автора – підписатися псевдонімом через острах переслідування, про що він письмово висловив своє прохання, залишивши свою адресу, справжнє прізвище, ім'я, по батькові і номер телефону. Автор написав у листі: «Людмила Ярославівна заявила, що вона режисер цього звіту, і попередила, щоб усі присутні виявили обережність під час обговорення, а то можете нарватися. Я господиня цього заходу, тому не дозволю вам спілкуватися зі мною як із двірником... І ще попередила, що вона «не дівчинка для побиття».
Як би вчинив на її місці будь-який інший керівник? Зрозуміло, дав би аргументовану відповідь через газету автору публікації, у якій він писав про критичний стан в АПК району і про стиль роботи Л.Я. Прокопечко. Але замість цього, як ви вже помітили, розпочалися пошуки автора, миттєво до обласної ради і до обладміністрації її бойовий перший заступник Петро Ковальчук відправив листа з проханням про захист, так скажемо, честі і гідності місцевої влади, незаслужено скривдженої. Але і він забув про те, що за нашими українськими законами у діяльність ЗМІ не мають права втручатися органи влади. Усі проблеми вирішуються тільки в судовому порядку. І отут у вас, виявляється, із законами не гаразд!
Але, як кажуть, іншим у боротьбі всі методи добрі... В інформаційно-аналітичній газеті громадськості Комінтернівського району «Тиждень» у № 3 (21) за 12 – 18 січня 2006 р. опубліковано листа на адресу голови Одеської обласної ради Ф.І. Влада і голови Одеської обласної держадміністрації В.П. Цушка Мабуть, Людмила Ярославівна і «гадки не мала» про те, що автор листа, її вірнопідданий Володимир Калюжний, помічник-консультант голови Комінтернівської райдержадміністрації, шукає чергового захисту, звинувачуючи особисто мене в дружніх взаєминах з головою райради (до речі, у мене з усіма керівниками районів ділові дружні взаємини, не тільки з В.Д. Симуликом), а його – у підкупі головного редактора «Одеських вістей». Мовляв, усе написане анонімним автором – брехня, і, як він вважає, час запитати: «хто понесе покарання за образу честі і гідності Л.Я. Прокопечко, за брудний наклеп на представника Президента?»
Чи не занадто часто в публічних виступах деякі комінтернівці використовують термін – «представник Президента»? Ніхто цього не заперечує. Але, не забувайте, що ця посада, як і всі інші, не вічні. А ви привселюдно на кожному кроці маніпулюєте нею. Я, до речі, ще ні від кого з голів інших райадміністрацій, на адресу яких звучали і добрі слова, і заслужена критика, ніколи не чув: «Я – представник Президента!..» Усі, шановний В. Калюжний, перед законом рівні, і ніхто в нашій країні поза критикою бути не може.
Якось у розмові зі мною на одній з нарад Людмила Прокопечко на адресу свого помічника-консультанта сказала: «Ну, він ще молодий, завзятий...» А я хочу нагадати слова Президента про те, що «наша українська еліта ще не здала іспиту на демократію». Що ж стосується конкретного факту, то тут не пахне і заліком.
Наведу для комінтернівських літописців тільки уривки з численної пошти на адресу нашої редакції.
Жителі с. Н.-Кубанки Чебанова, Винярська, Чауш, розповідаючи про проблеми села, пишуть: «Хочемо їй нагадати, що наш шановний Президент В.А. Ющенко увесь час закликає керівників країни, від голів сільських рад і до представників вищих органів влади, до потреб людей ставитися чуйно. Прокопечко навіть не захотіла нас прийняти...» (тільки, заради Бога, Людмило Ярославівно, не мстіть цим людям, а по можливості допоможіть у вирішенні їхніх проблем).
Житель с. Визирка Плохотенко В. пише: «На початку своєї роботи пані Людмила щопонеділка вела прийом жителів, а тепер до неї не достукаєшся, тому що її ніколи немає на робочому місці. Я вже три понеділки їздив до району, щоб зайти до пані Людмили, але її все немає...» (тільки, Людмило Ярославівно, без переслідувань...)
У.П. Родниченко із с. Олександрівка пише: «Я, як учасник війни, ветеран праці, член ради ветеранів, не можу бути байдужим до всіх неподобств, що кояться у нас в районі…» Автор пише, що в селі проживає близько 1 тис. пенсіонерів. «Але Людмила Ярославівна гроші виділила тільки окремим вулицям і людям (мається на увазі матеріальна допомога. – Авт.). Ми, пенсіонери, регулярно одержували допомогу. Мій чоловік – інвалід 1-ї гр. Я написала про допомогу, але ні відповіді, ні привіту...» (І знову прошу Вас, Людмило Ярославівно, тільки без переслідувань...)
Не будемо, шановні читачі, стомлювати вас уривками з листів. До редакції також без кінця йдуть телефонні дзвінки із сіл Комінтернівського району і одеситів, родичів людей, які мешкають у районі. Мабуть, вони ще і спровоковані самою Людмилою Ярославівною, її ж виступами на телеканалах. Пошлюся на зовсім нещодавній телефонний дзвінок із сел. Чорноморського. Якщо ви пам’ятаєте, наш журналіст докладно розповів про прес-конференцію, яку давала Л.Я. Прокопечко. Говорячи про свої досягнення, вона відзначила, що тепер у Чорноморському люди живуть у теплі. І ось дзвінок від Жанни Григорівни Гурової. Вона, пенсіонерка, зі сльозами в голосі говорила, що в багатьох будинках немає опалення, в квартирі у неї за допомогою обігрівачів максимум 90 тепла. Мовляв, чому вам голова райадміністрації «локшину на вуха чіпляє»? У газеті і на телебаченні – одне, а в житті – інше... (тільки, Людмило Ярославівно, не переслідуйте втомлену від негараздів жінку похилого віку...).
До речі, проблема опалення Чорноморського – не сьогоднішнього дня. І, зрозуміло, її не так просто розв'язати (ми неодноразово про це писали). Але навіщо людей і журналістів вводити в оману?
Я задаю собі одне запитання: чим пояснити таку хворобливу реакцію з боку керівника райдержадміністрації, її колег на публікацію в нашій газеті точки зору жителя про справи і проблеми району? Безкарністю? Закоханістю у свої діяння? Вірнопідданським служінням її оточення? Ні, швидше за все – насолодою влади.
Ми проаналізували висвітлення нашою газетою життя району за період з 1 жовтня 2005 р. по 20 січня 2006 р. 50 матеріалів (майже в кожному другому номері «ОВ») відображають життя району. Нагадаю, якщо в райадміністрації не читають «ОВ». Ми писали про забезпечення шкіл комп'ютерами, про створення екологічного кінного підрозділу, про допомогу дітям с. Свердлове, про надання допомоги потерпілим після вибуху будинку в с. Фонтанка, про відкриття дитсадка в с. Першотравневе, про розвиток козацтва в районі, про роботу лікарняної каси с. Визирка і т.д. і т.д. А нещодавно на першій сторінці газети з фотографією Л. Прокопечко два позитивних матеріали – про її прес-конференцію і сесію райради за участю голови райдержадміністрації. Зізнатися, я не заперечую її заслуг у багатьох сферах (особливо гуманітарних) життєдіяльності району. Але чи бачите, єдина негативна думка читача в «ОВ» так боляче вдарила по самолюбству пані Прокопечко!.. Правда, вона не знає, що 4 – 5 місяців тому про її діяльність написано фейлетон «Плач Ярославни...», два гострих критичних журналістських матеріали, які не були опубліковані. І тільки з однієї причини: тоді зарано було давати оцінку колишньому директору школи, а нині керівникові району, яка тільки набуває досвіду... Але, виявляється, у районі вона насаджує інший досвід, а можливо, стиль – стиль всеслухняності, нетерпимості до опонентів під гаслом: «Хто не з нами, той проти нас...»
Можливо, цієї статті і не було б, якби Людмила Ярославівна дотримала переді мною свого слова. Що маю на увазі? Я тричі пропонував їй зустрітися. Мою ініціативу вона із задоволенням прийняла. А останнього разу сама призначила ділове побачення на 9 лютого о 13 годині. Зрозуміло, я відклав заплановані редакційні справи. Усе-таки – дама! Але зустріч не відбулася. З якої причини – не знаю. А вибачитися переді мною не вважада за потрібне... Хоча за правилами пристойності могла б зателефонувати і сказати, що завантажена особливо важливими справами. Але, на жаль...
Можливо, після цієї газетної публікації Людмила Прокопечко все-таки знайде можливість зустрітися зі мною, керівником редакції. Так, як це роблять інші її колеги, що, повірте, завжди взаємокорисно. Ми найчастіше обговорюючи назрілі гострі соціальні, економічні проблеми районів, знаходимо шляхи їхнього вирішення, обмірковуємо ефективність наших виступів.
Поки що хочу нагадати деякі, на мій погляд, важливі моменти зі Звернення Президента України В.А. Ющенка до Верховної Ради:
«...Сьогодні як ніколи важливо продемонструвати вміння взаємодіяти та реалізовувати стратегічні завдання розвитку країни, вміти консолідуватися. Переконаний, лише в ході цієї роботи ми сформуємо досконалу та потрібну для українського народу модель нової системи української влади».
«Ми довели, що в цій країні людська воля не просто слово, а вища цінність, яка об'єднує націю та визначає філософію влади...»
Президент відзначив, що: «...влада стала відкритою для контролю та чутливою до критики...»
Сподіваюся, що Людмила Ярославівна та її колеги осмислять призначення нової влади в цей нелегкий для нашої країни час і зададуть собі запитання: чи досить влада в районі стала відкритою для контролю і чутливою до критики...
І на завершення. Січневий морозний день... Біля центрального входу в облдержадміністрацію з машини, не зачинивши дверцята, виходить чарівна жінка без пальто. І вмить її водій, запобігливо, уже, здається, натреновано, підбігає, тримаючи її пальто. А вона, на очах у всього народу, звично легко опускає руки в рукава, з гордо піднятою головою, не звертаючи уваги на усмішки споглядальників цього дійства, прямує на нараду...
Я впізнав Прокопечко і подумав: так, і тут вона відмінний «режисер», а холуйство і зарозумілість в нашому житті, виявляється, не перевелися.
Такий ще один штрих до портрета представника Президента в Комінтернівському районі...
