Повернувшись додому з покупками, виявила, що в мене пропав гаманець, у якому були документи та чимала сума грошей, приготовлених для оплати комунальних послуг.
Я здогадалася, що загубила гаманець у магазині “Обжора”, розташованому по вул. Канатній, 72. Магазин гарний. Працює там сама молодь – привітна, ввічлива, чуйна. Запам'яталося, як підійшла до мене старший продавець і порадила: “Ви літня людина, часто заходите до нас. Зберіть за два місяці чеки, принесіть мені, і я вам видам картку для покупок зі знижкою”.
Картку мені вручили, спасибі.
І ось тепер ця сумна історія з моїм гаманцем. Хотіла в той же вечір зателефонувати до магазину і запитати: чи не знайшли, часом, пропажу? Але сусідка посміялася: “А якщо і знайшли? То що – віддадуть?” І я не зателефонувала...
А вранці зателефонували мені – з магазину “Обжора”. Відрекомендувавшись, товарознавець Іра Ткачук запросила: “Приходьте за своїм гаманцем”. Виявляється, вона з’ясувала мій телефон за карткою, яка була в портмоне.
Хочте вірте, хочте ні, але я навіть не знаю, що більше мене схвилювало: повернення гаманця чи вчинок товарознавця і касира Лєни Златової, яка знайшла мою пропажу і повернула її.
Ми, люди старшого покоління, часто скаржимося на те, що нині, мовляв, молодь здебільшого груба, байдужа і надміру практична, що за часів нашої молодості і звичаї були інші, і люди добріші, порядніші. Але моя історія з гаманцем ще раз довела, що справа не в часі, у якому живемо. Справа у тому, як ми живемо в цьому часі, як виховуємо своїх дітей, чого їх навчаємо.
І чи є самі гідним взірцем для наслідування. Адже очевидно, що Іра і Лєна навчалися саме на таких взірцях.
Спасибі вам, любі працівниці магазину “Обжора”!
