Кожна дитина має право на щасливе дитинство, але, буває, життя вирішує зовсім інакше. Зазирніть в очі дітей-сиріт. В них світиться зовсім не дитячий погляд. Вони дорослішають рано, шукаючи захисту у самого життя. Особливо тяжко тим дітям, які стають сиротами за живих батьків, котрі позбавлені батьківських прав.
Всі вони навчаються в загальноосвітніх школах, інтернатах, розміщені в притулках, дитячих будинках та будинках дитини. За них піклується держава. Так було завжди. Жодна дитина не повинна залишатися поза увагою служб, які виконують державний нагляд за неповнолітніми дітьми. Так буде і надалі. Але є проблеми, про які треба кричати голосно, вирішувати їх громадою, передусім, інформувати населення про стан справ в середовищі дітей та молоді.
Проблема № 1 – це реєстрація дитини. В районі 44 незареєстрованих неповнолітніх. Матері, народивши немовля, в пологовому будинку з різних причин не реєструють його в установленому законом порядку. Є випадки, коли діти, досягнувши 15-річного віку, не мають свідоцтва про народження. І дитина юридично не має прізвища, ім’я. Це діти-привиди. Навчаючись в загальноосвітніх школах, дошкільних закладах, вони записані у класних журналах зі слів матері. Хто винен? Директори шкіл, які прийняли на свій страх і риск дитину в учбовий заклад? Ні. Це прояв людяності і турботи за дитину, за це їм велика шана та низький уклін. Вони не повинні перейматися виготовленням свідоцтва про народження, вони навчають, виховують і роблять це з гідністю і честю.
Згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, проблемою виявлення неблагополучних сімей, дітей, які опинилися в кризових ситуа¬ціях, повинні займатися сільські ради, яким делеговані повноваження в питаннях соціального захисту неповнолітніх. Це є безоплатне навантаження, яке працівники сільських рад ніяк не можуть по¬ділити між собою. Вихід є – це введення штатної одиниці соціального працівника служби у справах неповнолітніх у кожній сільській раді. Але немає на це коштів. Це приблизно 100 тис. гривень на рік, але втрачаємо ми значно більше. Згідно даним останнього перепису населення, в Ананьївському районі проживало 7195 дітей, зокрема: дітей-сиріт – 30, дітей, позбавлених батьківського піклування – 108, дітей-інвалідів – 37. Чисельність населення Ананьївського району зменшується з кожним роком, але кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зростає в геометричній прогресії. Служба у справах неповнолітніх є координатором дій, направлених на захист дитинства в районі, але повинні бути і виконавці, які б захищали права дитини на ділі, а не на паперах.
Першочергове завдання сільських рад, директорів шкіл, завідувачів ФАПів – це виявлення неблагополучних родин, дітей які опинилися в кризових ситуаціях, проведення профілактичної роботи з батьками дітей, які схильні до правопорушення, до бродяжництва, до вживання наркотичних препаратів та алкогольних напоїв. Практично ця робота ведеться на рівні ЗОШ, де подеколи проводяться заходи щодо запо¬бігання цим негативним явищам.
З боку Ананьївського РВ УМВС України в Одеській області за останній квартал 2005 року роботи по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх не велися взагалі. Цим пояснюється майже 100-процентний стрибок і досягнення І-го місця в області по скоєнню злочинів неповнолітніми. І доки триватимуть кадрові непорозуміння у райвідділі внутрішніх справ, доти зростатиме злочинність серед цієї категорії дітей. Про факти несвоєчасного виявлення неблагополучних родин свідчить випадок в с. Долинське Ананьївського району, коли сім’я Ганни Борисівни Олександрової, оселившись в цьому селі у 1997 році, до цих пір була невиявлена. Сім’я неблагополучна, налічує 8 неповнолітніх дітей та онуків, жодний з яких немає свідоцтва про народження, матері не мають паспортів, існують на випадкові заробітки. Четверо дітей здала бабуся в благодійний фонд “Наш дім”, розташований в м. Одесі, директор якого, пані Л.С. Мартинова, не жалкуючи ні сил, ні часу намагається встановити юридичний статус цих нещасних дітей, яких привезла ще влітку бабуся, Г.Б. Олександрова, і залишила у фонді напризволяще.
Хто повинен подбати про дітей, які не мають змоги відвідувати школу у зв’язку з відсутністю необхідних документів? Листи градом сиплються на службу у справах неповнолітніх з редакції газети “Вечерняя Одесса”, з Одеської міської ради, з обласної служби у справах неповнолітніх. Всіх хвилює доля маленьких мандрівників, крім службовців Долинської сільської ради, які практично вже три місяці своїм бездіянням гальмують справу, унеможливлюють вирішення питання стосовно своєчасної реєстрації неблагополучної сім’ї Г.Б. Олександрової та подальшої долі дітей, які дійсно опинилися у кризовій ситуації.
За своєчасне надання інформації в службу у справах неповнолітніх, стосовно виявлення неблагополучних сімей, мова взагалі не ведеться. Про позбавлення батьківських прав, про наявність дітей-сиріт, про житло та майно дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування служба дізнається після об’їзду сільських рад, або з рішень суду, який надсилає їх у службу регулярно. Іноді статистичні дані надходять з обласної служби у справах неповнолітніх, з інших підрозділів облдержадміністрації. Ці факти свідчать про незадовільну координацію дій між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, яка вкрай потрібна заради досягнення спільної мети – запобіганню дитячій бездоглядності на території району.
Актуальним залишається питання створення в районі прийомних сімей та будинків сімейного типу, замість існуючих притулків, інтернатних закладів тощо. В Ананьївському районі з 2003 року функціонує одна прийомна сім’я. За останні 2 роки нових прийомних сімей та будинків сімейного типу створено не було. Це свідчить про незадовільну роботу причетних структур по роз’ясненню даної проблеми серед населення району. Наслідком є відсутність банку даних про бажаючих взяти на виховання неповнолітніх з державних закладів, організовувати прийомні сім’ї та будинки сімейного типу, хоча є впевненість в тім, що серед населення знайдуться бажаючі взяти на виховання дітей-сиріт, яких до речі небагато – 30. З них під опікою громадян знаходяться 17. Держава гарантує допомогу особам, які створюють прийомні сім’ї або будинки сімейного типу. Вони отримують щомісячну допомогу на утримання одної дитини-сироти в розмірі більше 1 тис. гривень, їм зараховується загальний стаж роботи при наявності в організованій прийомній сім’ї чи будинку дитячого типу троє і більше дітей, крім того, прийомна дитина зберігає статус сироти і користується всіма відповідними пільгами.
Держава гарантує виплати в розмірі 8,5 тис. гривень при народженні дитини. Розумна і благородна справа, але чомусь в найбідніших колах нашого суспільства сприйнято її своєрідно – народжують дітей заради грошей, використання яких, до речі, не завжди своєчасно контролюють соціальні інспектори. Таким чином, створюється нова категорія пільговиків, які живуть не заради дітей, а за рахунок їх, використовуючи надані державою кошти для своїх власних, іноді не благородних потреб. Деякі батьки пиячать за державні кошти, що виділені на утримання дитини, створюють проблеми, які закінчуються вирішенням у суді, позбавленням батьківських прав. В результаті маємо ще одну дитину, про яку знову ж таки повинна піклуватися держава.
