Нагадаємо читачам суть питання. Перебуваючи з 1988 р. у будинку колишнього Лялькового театру (а від початку – Реформатської церкви), Одеське міжобласне відділення Спілки театральних діячів України в 1998 р. опинилося перед необхідністю полишити його. Причина: згідно з ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси будинок передавався Євангельській Пресвітеріанській громаді. На той час СТД, яка займала “культову споруду” на підставі охоронно-орендного договору з Одеським обласним управлінням охорони об'єктів культурної спадщини, на вулицю нові господарі не виганяли. Між сторонами було підписано “додаткову угоду” до вищезгаданого договору. Відповідно до неї СТД залишалася на колишньому місці аж до надання їй іншого, “відремонтованого й рівнозначного за площею приміщення”. Приміщення було надане міськрадою: будинок колишнього Матроського клубу по сусідству – вулиця Пастера, 60. А ось з ремонтом, через нестабільне фінансування, справа затривала. Але, незважаючи на “додаткову угоду”, церква зажадала від СТД полишити займане нею приміщення на сім кімнат загальною площею 361 квадратний метр.

Влітку минулого року конфлікт перейшов до “активної стадії” – церква відрізала СТД світло й воду, а потім подала до суду позов щодо виселення Спілки. З листопада відбулося кілька судових засідань, останнє за часом – 2 березня ц.р. Причому, через складність і неординарність справи, її в Господарському суді Одеської області розглядала вже колегія у складі трьох суддів. Ухвали не було винесено й цього разу, бо сторонам необхідно надати суду ще цілу низку документів. СТД, зі свого боку, подала зустрічний позов з приводу відключення світла і води – й виграла справу! Але, оскільки протилежна сторона має право на подання апеляції, “виконання вироку” відкладається.

Минулого року в СТД були надії на поновлення фінансування, але на жаль... Ухвалюючи обласний бюджет 2006 року, депутати вирішили: “Нехай СТД ще почекає”. Чого почекає? Можливого рішення суду щодо виселення?

Ось як прокоментував сформовану ситуацію голова Одеського міжобласного відділення СТД, народний артист України Анатолій Іванович Дуда:

– У державі й в Одесі переважає позиція захищати не творчі організації, а тих, хто сильніший, має більше грошей або більше влади. І у зв'язку із цим іще раз постає питання: чи потрібна державі духовність? Чи потрібні організації, які захищають творчих людей, створюють цю духовність для всього народу? Дивлячись, як діють ті, хто захоплює приміщення й цілі території, бачимо, що державі це байдуже. Ми обстоюємо свої права, які порушено державою. Суд Малиновського району виніс 1998 року незаконну ухвалу, причому, нас навіть не запросили на засідання – ми довідалися про все з газет. Ми були орендарями, власником будинку фактично було обласне управління охорони об'єктів культурної спадщини – воно повинне було подавати апеляцію. Там же або не зорієнтувалися вчасно, або... У будь-якому разі, ця держава (бо управлін¬ня – структура державна) вчинило не за законом. І ми обстоюємо свою позицію на тому рівні, на якому повинні захищати свої права творчі спілки.

Перед засіданням 2 березня члени СТД організували пікет біля будинку суду на проспекті Шевченка. “Акторам потрібен будинок!”, говорив один із плакатів. Акторам потрібні: будинок, розуміння, впевненість у завтрашньому дні (ох, яке забуте нині відчуття...). Панове пресвітеріанці, потерпіть – або допоможіть знайти кошти на ремонт і реставрацію Матроського клубу! Бог вас винагородить за справи ваші... Панове депутати, поверніться лицем до насущної проблеми творчої організації...