До національної скарбниці держави належать чимало унікальних історичних, архітектурних, етнографічних і культурних об'єктів, розташованих на території Одеської області. Одним із них є комплекс Акерманської фортеці ХV століття в Білгороді-Дністровському. Як пам'ятка архітектури національного значення, цю споруду взято під охорону держави. Протягом багатьох років логотип фортеці слугує своєрідною візитною карткою цього міста.
Не менш унікальною, охоронюваною державою пам'яткою в Білгороді-Дністровському є Під¬земна церква Івана Сучавського (Сочавського). Багато городян шанують цього святого не тільки як заступника Бессарабського краю й торгівлі, але й як заступника древнього міста.
На жаль, певного часу ця історична пам'ятка, споруджена у ХІV і добудована у ХІХ столітті, стояла занедбаною пусткою. Особливо «перепало» споруді в період войовничого атеїзму. Прибуваючі до Білгорода-Дністровського туристи не завжди могли ознайомитися з цією місцевою визначною пам'яткою, розташованою осторонь від традиційних туристських маршрутів. Однак підземна церква, а під нею цілюще джерело, й надалі залишалися місцем паломництва віруючих людей. Збережені фотодокументи кінця ХІХ початку ХХ століть запам'ятали підземну церкву Івана Сочавського в іншому вигляді, ніж вона має сьогодні.
Усний переказ поряд із письмовими свідченнями доніс до сучасників дивну історію про Івана, православного багатого купця-мандрівника з Трапезунда, який прибув до Акермана на кораблі між 1313 і 1320 роками. Під час тривалої подорожі його побожність, співчуття до нужденних у плаванні викликали заздрість капітана-католика. Після прибуття до порту корабельник оббрехав Івана в очах міської влади. І ті підкупом через почесті та багатства, а потім і жорстоке катування, спробували схилити прибулого купця до магометанської віри. Перед численними городянами Іван рішуче відкинув шлях відступника від християнської віри і віддав перевагу страдницькій смерті. Прив'язавши ноги мученика до хвоста дикого і лютого коня, один з воїнів гнав тварину до знемоги по міських вулицях. На околиці якийсь житель-іновірець наздогнав волоченого і мечем відрубав йому голову.
Відповідно до переказу, через лічені години після смерті Івана в місцях його мучінь і загибелі стали діятися дива: запроменів вогненний стовп і замерехтіли роєм лампади. Там, де за переказом трапезунський купець вперше ступив з корабля на дністровський берег, забило джерело, що славиться цілющою водою. Саме тому останок Івана з дозволу градоначальника був похований місцевими жителями християнської віри в грецькій церкві міста, де перебували понад сімдесят років.
Звістка про силу чудодійного останку поширилася далеко за межі місцевості. І незабаром нетлінні мощі були перенесені до Сочави, столиці Молдо-Волоського князівства. Івана Нового Сочавського стали називати заступником Бессарабського краю і торгівлі. 1884 року частину мощів (край гомілки правої ноги) було повернуто із Сочави, поміщено до кипарисової раки у срібному ковчежці, і до сьогодні мощі зберігаються у Свято-Вознесенському соборі Білгорода-Дністровського.
До останніх років зусилля членів православного братства Івана Сочавського, організованого 1995 року, не здобували підтримки у місцевої влади щодо відновлення святині. Через деякий час Одеська єпархія Української Православної Церкви звернулася до обласної державної служби охорони культурної спадщини з проханням розглянути можливість передання підземної церкви Івана Сочавського у власність релігійної громади Свято-Георгіївського храму міста Білгорода-Дністровського. Шляхетна справа завінчалася успіхом: 5 червня 2002 року Високопреосвященний митрополит Агафангел у присутності великої кількості віруючих здійснив освячення підземного храму-каплиці, оголосивши про його передання під заступництво Свято-Георгіївської церкви. Традиційно по п'ятницях із благословення митрополита Агафангела настоятелем Свято-Георгіївської церкви священиком Євгеном Поліщуком тут правиться богослужіння.
Від часу передання підземної церкви і святого джерела релігійній громаді це місце значно покращало. У надземній частині церковної будівлі розміщені ікони святого Івана Сочавського, опис житія великомученика, акафісти. Поруч – план міста, де позначено всі церкви, які є на його території. У кутку ікона Пресвятої Богородиці та Казанської Божої матері, яка, за словами очевидців, часом мироточить і чудесно пахне. Круті кам'яні сходи ідуть під землю. І там, у холодавій глибині, можна наповнити судину цілющою водою або ковтнути з кухля студеної джерельної благодаті.
Багато зусиль і особистого часу присвятили справі благоустрою джерела парафіяни Григорій та Марія Виходцеви. Від них можна почути численні дивні історії. Мені довелося навіч переконатися, як перед входом до підземної церкви в деяких прибульцях виявляється одержимість. Але після пиття або окроплення водою слабкий духом здобуває мир і впокорення.
Григорій та Марія Виходцеви розповіли мені про прибулого німця, предки якого за давніх часів мешкали в Бессарабії. Його п'ятнадцятирічна дочка, впавши з коня, одержала серйозну спинальну травму, залишившись без найменшої надії стати на ноги. Якось засмученому батькові, що ніколи раніше не чув про джерело Івана Сочавського, наснився віщий сон. У ньому він побачив джерело в підземній церкві і почув, що вигоїти хвору дівчину зможуть лише води земель заступника Сочавського, на яких раніше жили їхні предки. Іноземець доклав чимало зусиль, щоб віднайти місце, побачене уві сні. Після його від'їзду на батьківщину з запасом цілющої води Григорій Виходцев, бувши дуже вражений, здобув благословення від настоятеля Свято-Георгіївської (Болгарської) церкви. І заходився копати поруч із церквою купальню на благо усіх віруючих.
З допомогою всієї релігійної громади Свято-Георгіївської (Болгарської) церкви та її настоятеля священика Євгена Поліщука незабаром шляхетну працю було довершено. Урочисте відкриття купальні для очищення стражденних від духовних і тілесних хвороб відбулося 15 червня 2005 року, в день щороку вшановуваної пам'яті Івана Нового Сочавського. Значущу подію не тільки для віруючих, але й жителів Білгорода-Дністровського очолив намісник Свято-Успенського монастиря отець Олексій. Цього дня до джерела приїхали городяни та численні прочани з далеких міст і сіл України, також із ближнього зарубіжжя: Росії, Білорусі, Молдови. Відтоді, як каже отець Євген, у купальні омивають не тільки тіло, але й очищають совість і душу.
