«…Для церкви… призначити місце на площі біля середнього шлагбаума, який веде до міського саду Германа, розташувавши його так, щоб церква була фасадом по Колоністській вулиці, серединою навпроти Дворянської…». Так 1821 року рескриптом Одеського комітету під головуванням градоначальника Трегубова почалася історія цього приміщення – історія, безумовно, гідна пера романіста не меншою мірою, аніж, скажімо, Нор Дам де Парі…
У літопису одеської Кірхи переплелися сторінки слави та страждання, величі та поне¬віряння. Мала Кірха й своїх ворогів та добродіїв, своїх геростратів і ангелів-охоронців…
28 серпня 1824 року на найвищій точці міста було закладено перший камінь в основу того будинку, якому судилося стати символом Одеси німецької, а пізніше – лютеранської (1842 року одеські німці-колоністи, парафіяни спочатку єдиної євангельської громади, поділилися на лютеран і реформатів).
Освячення собору святого Павла (така офіційна назва Кірхи) відбулося 9 жовтня 1827 року. Але незадовго перед тим – немов за законом модної того часу романістичної «фатальної драми» – сталося лихо: обвалилися колони фронтону та дзвіниця. Франц Боффо – будівельник Потьомкінських сходів, на той час головний архітектор міста – від участі у роботах був усунений… Громаді довелося взяти в борг у міської скарбниці багато грошей – тридцять тисяч рублів. Пізніше за клопотанням М.С. Воронцова Кабінет міні¬стрів Російської імперії скостить цей борг.
За сімдесят років, які простояв перший будинок Кірхи, німецьких мешканців Одеси побільшало в багато разів, і до кінця XIX століття їх було близько 10000 чоловік. Було ухвалено спорудити новий церковний будинок на місці колишнього. Й 1 листопада 1897 року чудова споруда архітектора Германа Шеврембрандта постала у всій своїй красі. Відтоді приміщення в неорманському стилі, з величною дзвіницею, буде одним з архітектурних символів Одеси. А любов до нього городян виявиться хоча б у тому, що з імені загального (нім. Kirche – церква) Кірха перетвориться в устах одеситів на ім’я власне…
Буде час розквіту – і виростуть навколо Кірхи доми-притулки, школи для сиріт, знамените реальне училище, випускниками якого стануть академік-ракетобудівник Глушко та головвійськом Троцький. Лунатиме під дахом Кірхи музика – і тутешні концерти почнуть називати найяскравішими подіями одеського музичного життя дев’ятисотих років… Саме завдяки найвищій духовній культурі лютеранської громади Одеса подарує світу Святослава Ріхтера. Його батько працював органістом Кірхи. «Бачу батька, який музикує за органом навпроти вівтаря, на трьох хорах… Батько завжди сидів на коричневій подушечці, і промінь сонця, який проникав крізь скло, торкався його спини»…
В серпні 1941-го, при підході фашистських військ до Одеси, тишайший Теофіл Данилович Ріхтер був розстріляний, як і сотні інших етнічних німців…
Хресним шляхом своїх парафіян пройшла й Кірха – пограбована, сплюндрована та приречена до страти. Вибух приміщення, призначений на кінець 1960-х, був відвернений лише зусиллями студентів консерваторії та університету, що влаштували сидячий страйк. До Москви вирушив студент-піаніст Юрій Дикий, який з допомогою Еміля Гілельса домігся прийому у міністерки Фурцевої і тим самим – відміни загибелі Кірхи. Тривалі роки вона височіла як сумний монумент більшовист¬ського лихоліття і як вершина чудової затонулої Атлантиди, ім’я якої – дореволюційна німецька Одеса.
І ось приспів час збирати каміння. Нещодавно почалася реконструкція Кірхи, її, якщо завгодно, третього народження. Один з нащадків одеських німців, голова Лютеранського синоду України Юрій Шеффер тривалі роки присвятив відродженню Кірхи. Завдяки його зусиллям зараз координуються дії декількох структур, які візьмуть участь у долі приміщення. З одеських організацій це «Баварський дім», Товариство технічної взаємодії і, звичайно, лютеранська громада. Із закордонних партнерів – Баварське міністерство соціального забезпечення та церква Баварії (яку зараз в Одесі представляє єпископ Георг Гюнтч, що недавно приїхав до нашого міста). Затверджено план фінансування, загальний кошторис складає трохи більше п’яти мільйонів євро. Проектантом виступає одеське науково-виробниче об’єд¬нання «Екобуд» (головний архітектор проекту – Олександр Голованов). Опікується роботами «Київконсалтинг», підрядником виступить німецька фірма «Кірхенбау», яка вже зарекомендувала себе на відновленні церкви св. Катерини в Києві.
Затверджено в цілому концепцію відновлення Кірхи. Фасад з 48-метровою дзвіницею і дві фланкуючі башти, які утворюють знайомий силует приміщення, будуть відтворені у первинному вигляді. А задня частина приміщення буде новою за архітектурою, дзеркально-скляною. Тут розмістяться нецерковні структури («Баварський дім», філія Інституту Гете, бюро Посольства ФРН в Україні та ін.). Власне церковне приміщення, колись розраховане на 1000 сидячих місць, буде скорочене. Тут встановлять орган, подарований Одесі однією із церков Німеччини. Закінчення робіт планується на 2007 рік.
