Хвалю я пьесу вашу, сэр,
Особенно вторую часть,
Но почему бы, например,
Вам и начало не украсть?
(стародавня англійська епіграма в перекладі С. Маршака)
Як ви вже знаєте, 23 квітня увесь світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права. ЮНЕСКО не дарма запровадило святкування цього дня. Книга й авторське право на неї, на все, що створено творчою людиною у будь-якому виді мистецтва, - це святині цивілізації. Кожен має право на «свою книгу», у якій може бути увічнене прагнення автора виразити себе у будь-якому теоретичному вигляді людської діяльності; і кожний має право... володіти своїм невіддільним правом на все створене його талантом та його інтелектом.
А оскільки із цією сферою людської діяльності пов'язано чимало проблем і до редакції звертається чимало літераторів, які намагаються знайти відповіді на запитання, що виникають у них у процесі написання творів, їхньої публікації та розповсюдження, ми вирішили опублікувати цикл статей відомого письменника академіка Богдана Сушинського, автора книги «Беседы у литературного камина: как стать писателем». Сьогодні ми публікуємо першу статтю цього циклу.
З того часу, коли з-під пера літератора (дослідника) з'явився художній, художньо-документальний, публіцистичний та будь-який інший твір, він, незалежно від свого художнього рівня, літературної та суспільної значимості, є інтелектуальною власністю його автора, який його створив.
При цьому важливо знати, що право власності на цей твір – тобто авторське право – забезпечується цілим пакетом міжнародних та державних законів. Найвищим міжнародним правовим актом з охорони авторського права є, звичайно ж, «Міжнародна конвенція про авторське право 1952 року», що була прийнята в Женеві 6 вересня того ж року.
Дуже часто літератори висловлюють сумнів щодо того, чи бере участь Україна в даній конвенції. Так от, сумніви ці даремні, звичайно ж, бере участь! Це підтверджено спеціальною Постановою Верховної Ради України № 3794-ХІІ від 23 грудня 1993 року. Відзначу, що конвенція передбачає охорону авторських прав, як на опубліковані, так і на неопубліковані твори. Це досить великий документ, який, з вашого дозволу, я не буду наводити цілком, а процитую лише декілька найзначиміших для початкуючих літераторів пунктів і статей.
«Статья ІІІ.І. Любая Договорная Страна, исходя из внутреннего законодательства которой обязательным условием охраны авторского права является выполнение формальностей, таких как: депонирование экземпляров, регистрация, предупреждение о сохранении авторского права, нотариальное засвидетельствование, оплата сборов, изготовление или выпуск в свет экземпляров произведения на территории данной страны, – должна считать эти требования выполненными относительно тех произведений, которые охраняются на основании данной конвенции и которые впервые выпущены в свет вне территории данной страны, и авторы которых не являются ее гражданами, если, начиная с первого выпуска в свет этих произведений, все их экземпляры, выпущенные в свет с разрешения автора или любого другого обладателя его прав, будут носить знак с с указанием имени владельца авторского права и года выпуска в свет. Этот знак, имя и год издания должны быть расположены таким образом и на таком месте, которые бы ясно показывали, что авторские права сохраняются.
3. Постановление пункта І не мешает тому, чтобы Договорная Страна требовала от лиц, которые обращаются в суд, придерживаться, в целях судопроизводства, процессуальных правил, допущенных в практике в этой стране, как, например, свидетельство истца адвокатом, депонирование истцом экземпляров произведения в суде или в административном органе. Однако факт невыполнения указанных требований не приводит к недействительности авторского права. Ни одно из упомянутых требований не может быть выдвинуто перед гражданином иной Договорной Страны, если такое требование не выдвигается перед гражданами Страны в которой просят охраны».
І нарешті, ще одна дуже важлива стаття цієї конвенції. Вона говорить, що «срок охраны произведений, на которые распространяется действие этой конвенции, не может быть короче периода, который охватывает время жизни автора и двадцать пять лет после его смерти».
На практиці це означає, що раз засвідчене авторство зберігається за автором протягом всього його життя, а також не менше 25 років воно зберігається за його спадкоємцями. До речі, відзначу, що за українським законодавством авторське право зберігається протягом 50 років, починаючи з першого січня після смерті автора.
Але якщо Женевська конвенція фіксує лише загальні положення, то «Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971 року)» значною мірою розширює сферу впливу й тлумачення. А країни, які підписали цю конвенцію, серед них і Україна, утворюють «Спілку для охорони прав авторів на їхні літературні та художні твори». До речі, саме ця конвенція дає законодавцям усіх країн критерії у визначенні терміну «літературні та художні твори». Зокрема, пункт 1 Статті 2 Бернської конвенції визначає:
«Термин «литературные и художественные произведения» охватывает все произведения в области литературы, науки и искусства, каким бы способом и в какой форме они ни были выражены, как-то: книги, брошюры и другие письменные произведения; лекции, обращения, проповеди и другие подобного рода произведения; драматургические и музыкально-драматические произведения; хореографические произведения и пантомимы».
Однак для українських громадян найважливіше значення має «Закон України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право та суміжні права» (опублікований у «Відомостях Верховної Ради», 1994, № 13). Саме в цьому законі дане тлумачення поняття «Автор»: «Автор – физическое лицо, творческим трудом которого создано произведение». Але це лише загальне визначення. А далі уточнюється, що «Автором является лицо, указанное как автор на экземпляре обнародованного произведения, на рукописи или на оригинале произведения искусства, если в судебном порядке не будет доказано другое».
Ось вона, перша небезпека, яка підсте¬рігає будь-якого письменника! Якщо ви були необережним у поводженні зі своїм рукописом і він з'явився в пресі або у вигляді книги, під чужим прізвищем, вам доведеться доводити своє авторство в суді. Що ж може послужити доказом того, що автором даного твору є ви? Примірник твору, що з'явився в пресі раніше, ніж той, який опубліковано літературним злодієм. Рукопис із вашими виправленнями, і особливо чернетки вашого рукопису, теж з вашими виправленнями. Свідки, які працювали з вашим твором: друкарка, комп’ютерник, люди, які читали ваш рукопис або слухали при публічному читанні ваші вірші. Будь-який фрагмент вашого твору, опублікований у будь-якому виданні, але обов'язково раніше, ніж ваш твір опублікувала людина, що вкрала його, тобто Плагіатор.
Часто трапляється так, що твір написано у співавторстві. Це дуже небезпечна для вашого авторського права мить, тому що нерідко між співавторами виникають конфлікти й навіть судові розгляди. Але про це ми поговоримо в наступній публікації.
