В історії цивілізації лише в СРСР видавалися книги шаленими тиражами. За статистикою, «найчитабель¬нішим» був один автор – Ленін. Уже перше зібрання його творів з 1920 року за сім років перевидавалося 33 рази, друге за десять років – 115 разів, третє – 184, четверте – 1242. П'яте 50-томне видання творів вождя перевидавалося 825 разів загальним тиражем понад 50 млн примірників (у тому числі – 2,75 млн українською мовою). З Леніним хотів суперничати Мао – у Китаї його «цитатники» випускалися неймовірно величезними тиражами. До речі, за роки радянської влади книжки у нас видавалися 92 мовами народів СРСР і 73 мовами народів зарубіжних країн.
Але є книга, з якою не можуть зрівнятися ні вожді, ні диктатори, ні зірки попкульту. Це Біблія. Її справді читають на всіх континентах планети, лише Євангелія перекладено 1430 мовами світу, а тиражі перевищують кількість проданих примірників будь-якої іншої книги.
БОГОНАТХНЕННА БІБЛІОТЕКА. Власне Біблія – це зібрання книг Святого Письма іудейської і християнської релігій. Саме слово «біблія» давньогрецькою означає «книги». Церква визнає лише ті біблійні книги, які включені до канону, їх всього 66. Це книги Старого Завіту, де розповідається про створення світу, створення чоловіка і жінки, земної флори, фауни і всього сущого на планеті, про гріхопадіння людини, а також опис історії ізраїльського народу.
Книги Нового Завіту з'явилися разом з виникненням вчення Ісуса Христа. До їхнього числа входять 26 новозавітних книг – починаючи з чотирьох Євангелій (від Матфея, Марка, Луки та Іоанна), включаючи діяння і послання апостолів і закінчуючи Апокаліпсисом – Одкровенням Іоанна Богослова. Чесно кажучи, не знаю, чому за каноном Апокаліпсис стоїть останнім, хоча ця книга була першою християнською, і дату її написання установлено з достатньою точністю – 68 рік н.е. Всі книги Нового Завіту написані грецькою мовою, прийнятою у східних провінціях Римської імперії, хоча у Палестині розмовляли арамейською.
Віруючі впевнені, що Біблія – священна, богонатхненна книга, вона передана людині самим Господом. Це запис Божих одкровень і настанов на всі випадки життя, і кожне слово Бога спрямоване особисто кожній людині.
А ось про незліченні зібрання книжок допитливих дослідників і несамовитих критиків Біблії не говоритиму – вони незліченні, і добра половина їх породжена атеїстичною агітаційною свистопляскою.
У КОЖНОГО ДО БІБЛІЇ СВІЙ ШЛЯХ. Сьогодні вас може зупинити на вулиці скромна жінка і ненав'язливо запитати: чи чули ви про Біблію, чи хочете почитати? Я відповідаю: читаю постійно, це моя настільна книга, і ми чемно розстаємося. Зі здобуттям свободи в країні з'явилися і агітатори різноманітних протестантських релігійних організацій, «ловці душ». Вони запрошують вас на молитовні зібрання, можуть подарувати кишенькову Біблію або Євангеліє, вручити, як свідки Ієгови, барвистий журнал «Сторожова вежа», який видається у нью-йоркському Брукліні. Ще можна написати за певною адресою, і вам надішлють Євангеліє. Перевіряв – надсилають. Отож в мене є ціла бібліотечка священних книг.
В СРСР це було неможливо. Вперше мені пощастило тримати в руках святу книгу на зорі туманної юності, коли я, юнак, перебував у бентежних пошуках сенсу життя. Дати відповідь не могли ні стерилізований комсомол, ні оскальповані література і мистецтво, ні п’янливо заборонне захоплення рок-н-ролом і джазом. Відповіді я пробував шукати у книжках Горького, якого досі вважаю своїм учителем. Збирав до своєї бібліотеки його 30-томне зібрання творів, і у восьмому томі зміг прочитати повісті часів його захоплення богошуканням і богобу¬дівництвом – «Сповідь» і «Літо», знівечені царською цензурою і осуджені, до речі, і Леніним.
Отож у тому році, рівно півсто¬ліття тому, був ранній Великдень, Великий піст заносили сніжні заметілі, дули північні вітри. Досі пам'ятаю той кам'яний будинок священика, куди мене привели, коли довідалися, що я збираюся піти у монастир. Ми пили горілку («Як же так, адже піст, батюшко?» – «Водка – хлеб, сие не грех есть») і їли картоплю, запечену в російській печі. У тім будинку я вперше взяв до рук Біблію, відкрив навмання і прочитав: «Но они кричали: распни его!». Це було Євангеліє від Луки – народ жадав від Пілата розіпнути Христа.
А перша у моїй бібліотеці Біблія з'явилася, коли я після служби в армії і навчання в МДУ повернувся до Одеси з Москви, познайомився на Старокінному ринку з книгарями і виміняв Біблію берлінського видання 1922 року. Я віддав за неї двотомник Ренана «Життя Ісуса», «Фальшивомонетників» Андре Жида і томик Сєвєряніна. Це зараз такий обмін далеко нерівноцінний, але у ті часи Біблія була заборонена до продажу і вільного вжитку. І та книга у коленкоровій оправі, де підкреслено окремі фрази і зроблено на полях позначки попередніми власниками, залишається для мене найціннішим раритетом.
Пам'ятна для мене і Біблія, яку я привіз з Італії. В готелях Європи та Америки у номерах завжди лежить Біблія, і кожен постоялець може забрати її з собою. Але за радянських часів «совки» боялися цієї книги, як чорт ладану, – це ж антирадянщина, довідаються – візу закриють назавжди! Зате «советико туристо» геть чисто вичищали холодильники, наповнені сувенірними пляшечками усіх світових напоїв – від мартіні до віскі і коньяків.
ТІЛЬКИ НАПРИКІНЦІ ХХ СТОЛІТТЯ ми одержали можливість читати неканонічні біблійні книги. Ніколи не вважав себе ортодоксом, не сприймаю сліпої віри і завжди дотримуюся принципу «Піддавай все сумніву». Тому з величезною ціка¬вістю почав читати-перечитувати апокрифи. Церква рішуче їх відкидає, вважає помилковими і навіть шкідливими. Але до списків новозавітних апокрифів входить 99 книг, серед яких Євангелія від Петра, Іакова, Фоми, Филипа, Никодима, інших апостолів. А нещодавно сенсацією стали переклади Євангелія від Іуди. Багато які з них – справжнє од¬кровення для інтелектуалів.
Вже у Євангелії дитинства від Фоми читаємо про дивовижні здібності Ісуса. Так, його вчитель з подивом говорить про хлопчика: «Он поражает меня, я не могу постичь его мысли!»
З Тібетського Євангелія ми довідуємося, де був Ісус з 13 років до повернення в Єрусалим – як він вирушив подорожувати з купцями до Інду, як він вивчав «божественні закони великого Будди», потім пізнавав Істину в Тібеті, проніс благу звістку від Гімалаїв через Персію до Іудеї. І всюди ворогами його Слова ставали брахмани і кшатрії, жерці і маги, тому що він проповідував закони єдиного Творця.
На батьківщині народ вітав його, як Месію. Але сприйняти отримані ним найвищі знання про Світобудову і Творця люди не могли. У Діяннях Петра читаємо скаргу Ісуса: «Те, кто со мной, не понимают меня». Він скаржився на самотність навіть серед своїх найближчих учнів. Вони старанно слухали Вчителя, який говорив: «Я дам вам то, чего не видел глаз, и то, чего не слышало ухо, и то, чего не коснулась рука». Апостоли старанно записували, що «все открыто перед небом, нет ничего сокровенного, что осталось бы нераскрытым”; вони вірили: «Пусть тот, кто ищет, не перестает искать до тех пор, пока не найдет, и когда найдет, он будет потрясен, и он будет царствовать над всем». Апостоли не розуміли міркування Месії про багато речей – то були найвищі таємні знання. А Церква потім оголосила ці знання езотеричними, окультними, досі вважаючи породженням Сатани.
А даремно! До кінця ХХ століття наука (не релігія!) наблизилася до пояснення існування Бога і Світобудови, єдності людини і Всесвіту тощо.
Ось дивіться: в апокрифічному Євангелії Істини читаємо твердження – «Маленькие дети обладают знаниями Отца». Це ж сьогодні наука стверджує, що діти до п'яти років відкриті Космосу і знають те, що потім у со¬ціумі доросла людина втрачає, але дитина не може словами пояснити що відбувається. Моя внучка, якій ще немає чотири роки, наполегливо не визнає часові поняття «вчора» і «завтра» – для неї все відбувається «тут і зараз». А наука знає, що минуле і майбутнє фізично перебуває в цю мить у будь-якій точці матерії.
Пробач мені, читачу, але мені здається, ніби з часів Ісуса Христа люди не змінилися на краще і ні на йоту не стали розумнішими і ближчими до досконалості, яке проповідував Месія.
БІБЛІЯ справді стала для мене настільною книгою. Вона дає мені заспокоєння у важкі години, може допомогти у розв’язанні життєвих проблем, дає натхнення у творчості. Для мене Біблія – це і стародавня історія, і філософія, і найвищі знання, і пророцтва, і поезія, і драма.
Не мені давати поради тобі, читачу, це вільний вибір кожної людини. Але наведу красиві і мудрі слова, які почув ще за радянських часів на одних зборах євангельських християн-баптистів, де проповідник так сказав про цей особистий вибір словами Ісуса: «Вчера я приходил к вам с охапкой, полной благословений, но вы не открыли мне дверь, ибо счастливы те, кому открылось». Благослови, Господи, і всіх наших читачів – віруючих і невіруючих – у ці світлі Великодні дні.
