великомученика Георгія Побідоносця. Церква споруджується на території меморіалу героїчної оборони Одеси.
Сьогодні уже важко сказати, кому і коли спала на думку ідея тут, поруч з підводним човном, прославленою “Катюшею” й іншими зразками зброї спорудити храм Георгія Побідоносця – заступника православного воїнства.
– Коли ми довідалися про це, – згадує директор меморіалу Рихін, – то несказанно зраділи, адже кожен пам’ятник тут нагадує про безстрашних героїв, що віддали своє життя за Батьківщину. А тепер у кожного з нас з’явиться рідкісна змога вшанувати у храмі Георгія Побідоносця пам’ять загиблих.
Як відомо, храм споруджується коштом віруючих, і передусім членів православної громади. На території комплексу вже діє невелика дерев’яна церква, а поруч із нею почали будувати новий храм. З якого боку не підійди, всі дороги ведуть до нього. Місце справді обрано вдало, і можна тільки вітати одеситів, і передусім жителів Київського району, що нарешті в них з’явиться храм, що має таке крилате ім’я – Георгія Побідоносця.
За словами його настоятеля, протоієрея Андрія, відновлено історичну справедливість, особливо якщо згадати що й у першому гербі Одеси увічнене ім’я цього святого. Та й усе життя православної Русі пов’язане з Георгієм Побідоносцем, який не раз благословляв наших воїнів на великі перемоги і ратні подвиги. Не дивно, що пізніше в царській Росії при Катерині ІІ був заснований інститут орденів Георгія Побідоносця, якими нагороджували тих, хто відзначився в боях за свою вітчизну.
Про все це розповів отець Андрій журналістам, наголосивши, що майбутній храм теж буде, як і всі православні церкви, не тільки благословляти, але і захищати. І як у кожної фортеці, за стінами якої можна було сховатися від неспо¬діваного ворога, тут буде золочений купол із хрестом, спрямований у небеса. А на тріумфальній дзвіниці будуть викарбувані імена героїв і захисників Одеси.
Передбачається, що храм буде побудований через два роки, адже помічників і спонсорів у нього чимало. Люди самі приходять, пропонують допомогу, є серед них і досить заможні. Щоправда, поки що вони не поспішають обнародувати свою діяльність, розголошувати свої імена, прізвища. Що ж, найкраще в добрих справах – це бажання не дзвонити про них.
Але саме завдяки таким людям уже вибудовано невелику церкву, а поруч із нею з’явилися підвалини для храму. І дев’ятого травня, у світлий День Перемоги, тут відбулося велике свято – освячення майбутнього фундаменту Високо¬преосвященним Агафангелом, митрополитом Одеським і Ізмаїльським. Про це багатьох відвідувачів парку сповістили заздалегідь через спеціальне оголошення, тому вже з ран¬нього ранку тут зібралося чимало людей. Щільним кільцем вони оточили місце, де вже лягли перші палі. До них були прокладені килимові доріжки, посипані весняними квітами. А потім залунав дзвін, і урочиста церемонія почалася. Потрібно було бачити радість жителів Одеси, що зустрічали митрополита Агафангела, радіючи його благословенню. Потім на 411-у батарею прибули керівники Одеси й області – Ф.І. Влад, Б.Г. Звягінцев, А.І. Ворохаєв, які перед цим поклали величезні кошики квітів біля гармати (саме така гармата стояла тут у роки війни).
Пізніше, пройшовши через весь комплекс, гості спустилися вниз, приєднавшись до священнослужителів. Митрополит Агафангел не тільки освятив підвалини храму, але й зачитав текст послання, яке потім у спеціальній капсулі було закладено в центрі фундаменту. Робили це по черзі кожний із керівників. З молитвами, урочистими співами відбувалося освячення майбутнього храму. І багато хто відзначав, що навіть погода різко змінилася на краще – вітер розігнав хмари, щедро посміхалося сонце. А активісти “Единого отечества”, вітаючи ветеранів війни, вручали їм номери “Комсомольской правды”, що вийшла 9 травня... 1945 року. З інтересом прочитають учасники свята й іншу статтю (ксерокопія з журналу), що відкриває таємниці історії Великої Вітчизняної. Мова йде про божественну допомогу солдатам, про відкриття храмів у перші ж роки війни. Уже до 1947 року їх у Радянському Союзі з’явилося 20000! Із концтаборів у спішному порядку були повернуті вцілілі священики. Ось такі чудеса відбувалися в країні войовничого атеїзму.
Сьогодні ж спорудження нового храму, зокрема й на меморіалі, пройшло в обставинах любові та злагоди, примирення і глибокого взаєморозуміння. Цьому і радувалися учасники свята!
