Нам відповідають ПІСЛЯ ТОГО, ЯК БУДИНОК ВИЗНАЛИ АВАРІЙНИМ
До редакції звернулися зі скаргою одесити, які мешкали у будинку № 7 по вулиці Польській. Після пожежі, що тут трапилася, будинок визнано аварійним, однак злигодні мешканців, які зверталися по допомогу до Приморської райадміністрації, тривали: “Заходів так і не було вжито, щоб вирішити проблеми, які виникли після пожежі”, – відзначали вони в листі.
Редакція ознайомила зі скаргою міську владу. Й одержала таку відповідь:
“Звертання мешканців будинку № 7 по вул. Польській до газети “Одеські вісті” уважно розглянуто.
Повідомляю, що в лютому ц.р. у будинку виникла пожежа, у зв'язку із чим Приморською районною адмі¬ністрацією ухвалено розпорядження № 354 від 24.02.2006 р. щодо визнання зазначеного будинку аварійним і непристосованим для проживання.
Мешканців будинку – 16 сімей – відповідно до рішення міськвиконкому тимчасово відселили в готель “Центральний” до одержання житла, яке відповідає нормам житлового законодавства. Оплата готельних послуг (без ресторану) буде здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету. Управлінню капітального будівництва було доручено підшукати інвестора, за кошти якого буде здійснюватися подальше відселення сімей.
До Одеської міської ради звернувся директор приватного технічного підприємства “Гефест” із клопотанням щодо передачі згорілого будинку для його знесення й наступного спорудження на майданчику по вул. Польській, 7 нового офісного будинку ПТП “Гефест” із наданням квартир усім мешканцям, які постраждали в результаті пожежі. Питання розселення сімей може бути розглянуто ПТП “Гефест” за рахунок власних коштів при прийнятті міськвиконкомом відповідного рішення щодо даного питання.
Що стосується матеріальної допомоги, до Приморської райадміністрації із заявою щодо її виділення звернувся лише С.А. Кузнецов, який мешкав у квартирі № 7 потерпілого від пожежі будинку. За рішенням районної координаційної ради з питань підтримки малозабезпечених верств населення ухвалено розпорядження райадміністрації щодо надання матеріальної допомоги в розмірі 500 грн.
М.В. РУБЛЯ,
начальник управління житлово-комунального господарства Одеської міської ради»
Резонанс ХТО ПЕРЕД КИМ У БОРГУ…
Я є постійним передплатником вашої газети й завжди з особливою увагою читаю добірки “З редакційної пошти”. У номері від 24 травня ц.р. мою увагу привернули дві публікації: “Пенсія нарахована правильно” і “Скалка в серце”. З приводу першої публікації: я теж інвалід війни ІІ групи й маю таку ж маленьку пенсію. І це вважається правильним? За виробничого стажу в 50 років і зважаючи на те, що кожному з нас, інвалідів війни, довелося перестраждати, винести на своїх плечах у Велику Вітчизняну, в 1941 –1945 роках? Хочеш – не хочеш, а виникає запитання: народним депутатам, які одержують пенсії в кілька тисяч, а зарплати – ледве чи не до 20 тисяч гривень, теж, напевно, усе нараховується правильно? Де ж соціальна справедливість? І коли вона буде в нашій країні?
З хамським ставленням до ветеранів війни, про яке йдеться в замітці “Скалка в серце”, доводилося зіштовхуватися багатьом з нас. Я, між іншим, навіть звертався до деяких засобів масової інформації із пропозицією припинити писати про нас, нещасних калік. Батьківщині ми потрібні були молодими, здоровими, у воєнне лихоліття, 4 роки. А зараз... Знаєте, просто обурює розхожий вислів: “Ми перед вами в боргу”. Ну, вже якщо вірите в те, що говорите, шановна владо, то поверніть нам хоча б наші трудові заощадження в повному обсязі, а не мізерними частками.
Як утопія сприймається багаторазово мусована теза про те, що багаті мають поділитися з бідними. Бідність, кажуть, не вада. Але як сьогодні живеться, вірніше, виживається, бідним, хтось “у верхах” має уявлення?
На ліки йде левова частина пенсії. Тим більше, що в моїй сім’ї, наприклад, два інваліди. Дружина, яка пропрацювала в школі понад 40 років, ставши інвалідом, одержує аж 360 гривень пенсії. Про ціни на продукти, паливо взагалі говорити не доводиться: ростуть як на дріж¬джах.
Як ми зраділи, коли почали газифікувати селище! Труба йде повз наші вікна, але, – на жаль! – нам провести газ не по кишені. А перед¬виборні обіцянки в цьому плані ветеранам так і залишилися лише на папері.
Я особисто жодної дієвої допомоги від нинішньої влади не бачу. І вже не чекаю, не сподіваюся. Якось вже доживемо, хоч і з образою.
Єдине, що ще втримує на плаву нас із дружиною, – те, що доля послала нам все ж таки Людину з великої літери. Це колишній керуючий РТП (тепер він на іншій роботі) Григорій Григорович Куликовський. Він завжди приходить на допомогу старим, прагне вирішувати наші проблеми в будь-якій ситуації. Ми навіть не уявляємо, як би виживали, коли б його не було поруч і якби він не допомагав нам? Довголіття йому й здоров'я! Щастя, що не перевелися ще добрі люди на нашій землі.
Іван ЦИМБАЛ, інвалід війни, с. Затишшя, Фрунзівський район
Питання руба «НАШ ДВІР – ЧАСТКА БАТЬКІВЩИНИ»
Свого часу багато говорилося й писалося про організацію й діяльність будинкових комітетів, які беруть на себе й турботу про житловий фонд, своєчасний ремонт дахів, водопроводів, під'їздів і т.п., й питання упорядкування дворів, прилеглих територій. Тема трохи підзабута останнім часом, на мою думку, незаслужено, тому що актуальності вона не втратила. Переконався в цьому на прикладі будинкового комітету, який мешканці будинку № 15 по вулиці Армійській створили ще в 1993 році. Мене, як громадського інспектора охорони природи, приємно здивували доглянутість зеленої зони навколо будинку, розмаїтість квітів, молодих дерев. Одна з мешканок будинку, пенсіонерка Л.О. Єпіфанцева захоплено розповідала мені, як вирішили вони разом із сусідами створити гурток живої природи біля будинку, і вдалося це завдяки будинковому комі¬тету, свого роду штабу гарних справ на благо усіх мешканців, від малого до старого.
– Комітет у складі 13 чоловік обрали на загальних зборах, – розповідав голова будинкового комітету С.О. Додіца. – Й, насамперед, взялися за озеленення території, благоустрій двору. Адже двір – маленька частка Батьківщини, тут перебувають велику частину часу наші діти, і він має запам'ятатися їм на все життя чистим, доглянутим, зеленим, у якому так радісно було гратися під розлогими деревами. Вдалося здійснити чимало ремонтів будинкових комунікацій – понад 10 тисяч гривень на це витратили, кожну копійку вклали, що називається, із максимальною віддачею, до найменших деталей контролювали роботи, щоб було зроблено усе на совість.
Чого гріха приховувати, більшість мешканців у будь-якому будинку звикли до того, що прийде слюсар, електрик, водопровідник, і всі неполадки усуне, як великі, так і найпростіші. У будинкового комітету усе інакше. У будинку ж і своїх фахівців, добрих майстрів, вистачає, які в змозі дрібну неполадку усунути, можуть допомогти й порадою, і справою ремонтникам з 7-ї дільниці ДЄЗу. Головне – органі¬зувати людей.
У Світлани Олексіївни, за свідченнями мешканців, це виходить, тому обирають її головою будинкового комітету вже не перший рік поспіль. Її діяльні помічники – заступники Л.М. Походько й Т.М. Школьникова. Будинковий комітет організував посадку понад 100 саджанців дерев і чагарників, а тепер завзято охороняє зелені насадження від водіїв автомашин, які так і норовлять припаркуватися де-небудь, будь-то газон або молода алейка.
Багато питань вирішує комітет: у С.О. Додіци на цей рахунок значне листування з міською й районною владою. Але одна проблема, яка виникла порівняно нещодавно, не дає спокою й мешканцям, і комітету. Така собі ложка дьогтю у мальовничому зеленому оазисі.
– Навколо споруджено нові будинки. І чомусь усі сміттєві контейнери, усі разом, 6 штук, стягнули на майданчик до нашого будинку, – розпо¬відає В.А. Добровольський, генерал-лейтенант у відставці. – У нас в будинку, як і раніше, діє сміттєпровід, нам вистачає одного альтфатера. У сусідніх будинках сміттєпроводи відсутні, а “терпіти” контейнери у своїх дворах їхні мешканці, мабуть, не бажають. Те ж і стосовно магазину “Овен”: його контейнери також “прописалися” біля нашого будинку. Неодноразово зверталися до ДЄЗу “Фонтанський”, однак жодних заходів дотепер не вжито. Одного разу двірники розставили контейнери по місцях, дивимося, до вечора вони знову всі біля нашого будинку. Сміття накопичується й навколо них, створюються несприятливі, зокрема й антисанітарні, обставини під нашими вікнами. До того ж, розвантажують контейнери, як правило, вночі, годині о 3-4, гуркіт стоїть такий, що усім не до сну. Але ж мешкають тут, переважно, люди літні, ветерани війни й праці, ветерани Збройних сил.
Дуже сподіваємося, що Приморська райадміністрація зверне увагу на цю проблему, і питання з контейнерами буде вирішено. І не будуть гинути під колесами контейнеровозів квіти, з великою любов’ю висаджені комітетом разом із мешканцями.
Микола ПОПОВ, громадський інспектор охорони природи, м. Одеса
СЛОВА ВДЯЧНОСТІ
З ТУРБОТОЮ ПРО ВЕТЕРАНІВ
Пишу цього листа до газети, щоб у такий спосіб віддячити чудовій жінці, нашій голові сільради Катерині Іванівні Хрущ. З якою турботою й теплом ставиться вона до кожного з нас, ветеранів війни й праці!
Я - інвалід ІІ групи: у Велику Вітчизняну працювала в колгоспі, і сталося нещастя - мені відірвало руку. Це було велике горе, але я й далі продовжувала працювати до самої пенсії. Тепер користуюся пільгами.
А розповісти хочу про свято, що влаштувала для нас, ветеранів, для всіх мешканців нашого мальовничого села Катерина Іванівна на честь Дня Перемоги.
Біля пам'ятника загиблим воїнам пройшов мітинг, було сказано багато добрих слів на адресу ветеранів. Учні місцевої школи підготували прекрасний концерт, порадували нас піснями й віршами. А потім був святковий “вогник”, і знову в центрі уваги були ветерани.
Розповідаючи про ці події, які усім запам’яталися, хочу підкреслити, що це не поодинокий випадок. Таке турботливе ставлення до нас - норма в роботі сільради. І це, безсумнівно, заслуга нашої шановної К.І. Хрущ.
Олена ФРУНЗЕ, с. Скосарівка, Миколаївський район
СВЯТА СПРАВА – ДОПОМОГА ХВОРИМ ДІТЯМ
Двічі наша газета писала про проблеми дітей, хворих на рідкісне і дуже тяжке захворювання – гемофілію. У статті “Хочу, щоб син пішов до школи...” (13.08.2005 р.) редакція звернулася до органів охорони здоров'я області й м. Одеси, до депутатів усіх рівнів із проханням: урахувати при формуванні бюджету виділення коштів на придбання препаратів скипання крові для підтримки життєздатності дітей-інва¬лідів.
І ось лист до редакції, у якому йдеться про вжиті заходи й слова вдячності:
“Ми, батьки дітей, хворих на гемо¬філію, а також члени благодійного фонду “Фактор” просимо висловити через “Одеські вісті” щиру вдячність людям, які не залишилися байдужими до наших проблем.
При генетичному захворюванні, яким страждають наші діти, у них утворюється недосить або цілковита відсутність VIII фактору крові, відповідального за її скипання. Через порушення механізму скипання крові будь-яка, навіть невеличка, кровотеча може становити серйозну загрозу для здоров'я й життя дитини, крім цього, практично завжди хвороба супроводжується ураженням суглобів, їхньою важкою деформацією, що викликає нестерпний біль. Чи може хтось собі уявити, як важко дивитися на страждання дітей і не мати можливості допомогти їм? Гемофілія, як і інші спадкові захворювання, не лікується традиційними методами: можна лише підтримувати хворого під час кровотеч введенням препаратів, що містять VIII фактор.
Кілька років тому ми могли лише мріяти про те, щоб у наших дітей були необхідні ліки. Одержали їх, завдяки депутатам міської ради минулого скликання й особисто мерові міста Е. Гурвіцу. Міськрада своїм рішенням виділила з бюджету гроші на придбання за кордоном VIII фактора, ліків, настільки необхідних нашим дітям.
Як будь-які батьки, ми не можемо змиритися з тим, що наші діти приречені на повну інвалідність і посилено шукаємо шляхи вирішення проблеми. Влітку минулого року ми довідалися про існування нетрадиційної методики лікування, але щоб розібратися, чи справді вона дає позитивний результат, треба було поїхати до Казахстану, до засновника методу. Постала проблема оплати квитків. І в цій ситуації нам допомогли депутати міськради Б.Д. Литвак і О.О. Яки¬менко: ми знайшли в них підтримку й розуміння. А начальник Одеського аеропорту С.М. Кобилянська, дуже чуйна людина, яка прониклась нашим болем, допомогла придбати нам дорогі квитки туди й назад.
Ми побували в Казахстані, і тепер у нас є надія, що наші діти стануть здоровими людьми.
Дякуємо долі, що вона звела нас із такими людьми. Ми сподіваємося, що й надалі наші діти не будуть обійдені увагою депутатського корпусу, міської влади й зможуть рости повноцінними громадянами України.
Із глибокою повагою від імені членів БФ «Фактор»
Марина ЛАЗАРЕНКО, секретар фонду, м. Одеса»
