Спочатку був старт!.. 17 червня 2006 року об 11.15 слідом за сигнальною ракетою 26 яхт розправили вітрила, і почався іспит їхнього спортивного щастя. 135 учасників, що складали екіпажі яхт, були охоплені азартом боротьби за першість на регаті, присвяченій пам’яті видатного яхтового гонщика Анатолія Верби. Справжніми патріотами одеського вітрила назвав їх Андрій Скачек – віце-президент Асоціації одеських яхтсменів «Одеса-200», що є одним із активних ініціаторів цих уже третіх за ліком змагань. Сама регата проходить під патронатом Одеської облдержадміністрації та за підтримкою компанії «Трансбункер».
Яхти, що беруть участь у морському змаганні, були поділені на 7 груп, що від початку створювало яхтсменам однакові шанси в кожній із них. Першим етапом перегонів для великих яхт типу «Таурус» було проходження 150-мильної дистанції, на якій потрібно було дійти до острова Зміїний, обігнути його і, звичайно ж, повернутися та перетнути лінію фінішу під звук суддівського свистка.
Серед 12 яхт, що рушили в бік Зміїного була “Альціона”. Та сама! Три роки тому її екіпаж на чолі з капітаном Михайлом Пєтуховим здійснив унікальний перехід навколо Європи з Одеси до Санкт-Петербурга, що святкував свій 300-річний ювілей. Тоді за її кормою залишилося 17 тис. морських миль, що складає майже половину довжини екватора. Зараз М. Пєтухов є головним суддею змагань на Кубок Анатолія Верби.
Тепер вітрильник повів у “150-мильку” капітан Олексій Пєтухов. Очевидно, розуміння специфіки вітрильного мореплавання передалося онуку як родинна риса. Самостійне керування яхтою в даному разі – його капітанський дебют. Але, попри свої 21 рік, він впевнено орієнтувався в постійних складних колізіях цього непростого маршруту.
Крім нього, в екіпажі були старший помічник Юрій Шведченко, матроси Тимур Козаков, Сергій Шапкін, Сергій Анікін, “працівниця камбузу” Наталя Шведченко. Сьомий – автор цих рядків.
Регата такого рівня – спор¬тивне явище, сповнене гли¬бокого драматизму. Його зрозуміти ще складніше, ніж пережити. Тим більше – пояснити. Коло зацікавлень сконцентроване на маленькому просторі довжиною 11,5 м і менше 4 м у ширину. Звучить команда “Поворот”, – яхта нахиляється, завмирає на якийсь час, поки вітрило перекладається на інший галс. Бризки летять на палубу бака. Але от підбирається шкот, і яхта рухається далі в іншому напрямку, заданому стерновим.
Йому не можна відволікатися. На кожному курсі свій вітер і своя робота з вітрилами. Зміст її в тому, щоб надати їм про¬фільної форми, оптимальної для розвитку швидкості. Дещо послабити відтяжку. Дещо підтягти топенант. Ледве змінити кут повороту румпеля. І ось торба спінакера (додаткового перед¬нього вітрила), що була “скисла”, наливається живою силою вітру. Мов закипаючи при борті, починає дзюрчати вода, і яхта просувається вперед, пробігаючи до 8 миль на годину.
Порівняно з короткою 30-мильною дистанцією, великий перехід проявлений не так емоційно. Тут свої категорії вартостей. Потрібно мати терпіння, тривалий час зберігати увагу і, попри втому, – чутливе реагування на найменші зміни погоди, щоб не згаяти вирішальної миті. Кожен капітан мріє піймати свій вітер. Можливо, це і є принципове вміння, що вирізняє справжнього яхтсмена.
У пошуках найсильнішого подуву яхти немов розсипалися по відкритій площині Одеської затоки. Деякі відразу підвернули в море, інші, навпаки, завважили за потрібне притиснутися до берега, де дія бризу часто буває виразніша. На “Альціоні” був піднятий трикутний стаксель, найрезультативніший при сильному вітрі. На жаль, розрахунок на нього не виправдався, ос¬кільки він так і не посвіжів. Що ж, вітер примхливий і дме, як і куди захоче!
“Анжелікія”, “Садко”, “Робін Гуд” – відставали від нас. На “Таурусі” та “Дюку”, мабуть, виходили з іншого тактичного припущення. Як видно, воно полягало в тому, що вітер буде слабкий. Тому на кожному з них розгорнули по великому стакселю – “генуї”, що має максимальну площу, допустиму для вітрильників такої конституції. Як з’ясувалося потім, це дозволило їм, а також “Аджузі” (порт приписки Гибралтар), що вирвалася вперед, просуватися швидше. Але якби вітер посилився, це могло б для них і не набути бажаного ефекту. А, втім, хто знає?
Стаксель на “Альціоні” ми перекладали з борту на борт досить часто. У будь-якому разі, сидіти без діла не випадало. Взагалі ототожнювати спортивну яхту з прогулянковою – глибока помилка. В пошуках вітру гоночний вітрильник рухається не по прямій, а перемінними курсами. Тому реально ми пройшли відстань набагато більшу, ніж відміряні по карті 150 миль. Весь день рух виглядав, як суцільне лавірування, хоча часто маневрування властивіше перегонам на короткі дистанції. Але тут уже як поталанить!
Перші три яхти встигли проскочити смугу штилю, що охопила море в широкому діапазоні. “Альціона” минала 16 станцію Великого Фонтану, мис із палаючими, як маяки куполами монастирського храму, Іллічівський порт, похилий берег Кароліно-Бугазу, вже затягнутий легкими сутінками. Позаду, майже невидимі через віддаленість, ішли “Блюз”, “Вікінг”, “Геліос”, що зрештою перетнув фініш пізніше за решту конкурентів. 12 яхт розтяглися по морю на багато миль одна від одної, утворивши величезну панораму перегонів.
З темрявою ночі почався час затишшя. Конкретних вка¬зівок від капітана не надійшло. Та, мабуть, і не могло надійти. У штиль можна тільки чекати. Приємно було лягти на дерев’яну палубу – чисту, оскільки в морі немає пилу. І дивитися на зірки, що облямовували по контуру пониклі вітрила.
Однак зі сходом сонця знову подуло, і ми пішли: як то кажуть, повільно, але впевнено. Попереду по носу “Альціони” дедалі чіткіше прорисовувався острів Зміїний, схожий на лежачу рибу-кита з казки. З тіні від його скелястих обривистих берегів назустріч нам вийшла моторна яхта “Акація”, що супроводжує перегони, щоб зареєструвати проходження учасниками першої половини шляху. Зовні острів нічим не примітний. На його зеленій горб¬куватій поверхні виднілися кілька робочих будівель, споруджений великою працею причал, на який усе ніяк не можуть зробити технічний паспорт і занести до світових лоцій. Але зате з цієї точки починалася дорога додому довжиною щонайменше 75 миль. Потреба подолати їх мимоволі породила відчуття неминучості. Адже навколо було тільки море, і як би не хотілося, не можна було зійти з дистанції. Її треба було пройти тільки до кінця. І в цьому морські перегони цілком відповідають життю.
– Яхтсмени чекали таких перегонів багато років, – сказав капітан “Дюка” Генріх Іттер, що привів свою яхту першою серед “однотонок”. Однак у перерахуванні часу вищий бал рішенням суддівської колегії віддано “Аджузі”. Першою серед “півтонок” фінішував “Блюз” (капітан Валентин Заболотний). “Альціона” прийшла четвертою.
У групі “чвертьтонок”, що ходили по 30-мильній дистанції в межах Одеської затоки, перемогла конкурентів яхта “Корсар” (капітан Анатолій Лукіян), у групі круїзних “чвертьтонок” – “Деймос” (капітан Коган), у групі яхт довжиною 20 – 22 фути першим призером став “Архімед” (капітан Чернишов).
Завтра – заключний етап перегонів. Після повернення до Чорноморського яхт-клубу останнього човна вимпел регати буде спущено. До наступного сезону...
