Все ж таки добре, що молодь відзначає свій День наприкінці червня. Скільки приводів для святкових урочистостей – прощання зі школою, останні іспити, випускні бали, вручення дипломів... Але є, як кажуть, і зворотна сторона медалі – молодим бути завжди нелегко, а тим більше в наш час... Чому – про це вони розкажуть самі...
ЧОМУ Я ЙДУ В МЕРИ?
Ось і настало довгоочікуване літо. Хтось здає останні іспити, а хтось готується до вступу. Однак жарке слово «літо» не лякає деяких студентів, які борються за звання студентського мера. На щорічному фестивалі під гучною назвою «Студентська республіка» креативні юнаки та дівчата створюють свої команди й грають у політичну гру. Як їм здається, це може щось змінити в житті одеського студентства. Сьогодні і я візьму участь у цьому привабливому заході.
Щоб учасники команд не розслаблювалися, за тиждень до самої гри їм дають завдання, схожі на «квест» – розгадування кодів, загадок. Таким чином команди можуть заробляти додаткові очки, виявивши активність, кмітливість. По суті, вибори студентського мера, створення віртуальних політичних партій, гасла, програми – це рольова гра, у якій кожний може взяти участь, було б бажання.
Але для обраного мера гра не закінчиться протягом року. Йому доведеться не тільки проявляти активність у вирішенні студентських проблем, але й навчитися взаємодіяти із реальними органами місцевого самоврядування. У 2005 році таким мером став Павло Вугельман, організатор моло¬діжного руху волонтерів. За рік свого перебування на посту студентського мера Павло зробив багато.
Складно зараз прогнозувати, якими б очевидними прогнози не здавалися, доки новообраний мер не почне діяти. Якщо, звичайно, почне... Мене теж привабила ідея балотуватися на цей пост – захопив сам процес. Починати з обману свою громадську або по¬літичну діяльність я нехочу. Мета у мене трохи інша на відміну від моїх конкурентів. Відомо усім, що проектів з розвитку студентства досить багато. Але без двостороннього зв'язку їх здійснити нереально. Тому перше, що я зроблю, це поїжджу по вузах, гуртожитках Одеси разом зі своїм так званим парламентом і поспілкуюся зі студентами вживу, на відміну від наших по¬літиків. Таким чином зможу визначити відсоток студентів, які бажають співпрацювати зі студентським мером і новообраним студентським парламентом, а отже, й вирішувати свої проблеми, якщо такі маються. Судячи із сьогоднішньої активності студентів, проблем у них немає й ніколи не було, а те, про що вони говорять на «круглих столах», і в телевізійні камери – бабусині казки. Ось і перевіримо на ділі не тільки роботу студентського мера як адміністратора, але й роботу електорату в особі студентів.
Як відомо, у них є три основні проблеми: житло, працевлаштування й дозвілля. І, можливо, їм би потихеньку й вирішуватися, якщо перебороти, причому вчасно, інформаційний бар'єр. Я маю на увазі те, що потрібно завжди бути в курсі подій, знати, що й де відбувається. Одним словом, мати інформацію. Багато молодих активістів пишуть нові проекти з розвитку молодіжного дозвілля, доступного житла й прийнятної роботи із відповідною зарплатою. На жаль, вони роблять подвійну роботу. Насправді, в Одесі існують і молодіжне кредитування, і працевлаштування, про дозвілля я взагалі мовчу. Проблема одна – про це сама молодь нічого не знає. Запитаєш на вулиці: «Знаєш?», на що піде цілком переконлива відповідь: «Чув». Тому я готова заощадити час самих студентів, а заодно й свій, підвищивши рівень поінформованості молоді з тих або інших питань за допомогою організованої структури джерел інформації. А далі із задоволенням можна буде подивитися, як самі студенти почнуть цікавитися вирішенням власних проблем, а не чеканням біля моря на погоду.
І останнє, так би мовити, з особистого досвіду. Якщо вам раптом схотілося виявити лідерські якості й показати, що ви готові обстоювати інтереси громадськості, не забудьте одне: за свої слова доведеться відповідати не тільки перед тими, хто покладає на вас надії, але й перед тим, кого ви щодня бачите в дзеркалі.
Юлія НИКАНДРОВА
ПРОЩАННЯ З ЛІЦЕЄМ
Здійснилося! Навчальний рік завершується, за кілька днів відшумлять випускні бали. Попереду – неосяжні обрії, але куди тримати шлях? Чи вистачить одержаних знань, щоб осідлати коня на ім’я Успіх? На це запитання нам відповідають випускники одеських шкіл:
Неля К., Приморський ліцей:
– Мені здається, наші ліцеїсти мають пишатися своїми вчителями. Вони дали нам більше, ніж змогли. Особливо запам'ятаються уроки Наталі Павлівни Маркової (іноземна література) і Тамари Миколаївни Михайлиної (українська література). Не приховаю, саме завдяки їм я визначилася з професією – піду в гуманітарії. А от чи вистачить знань – це залежить і від моїх зусиль.
Дмитро М., Приморський ліцей:
– А я радий залишити цей навчальний заклад. Більшість уроків навіває нудьгу, суцільну одноманітність…От на хімії справді цікаво – Едуард Валентинович (Копилович – ред.) завжди міг чимось зацікавити, так викладати мате¬ріал, щоб ніхто не нудьгував. Тому знання насамперед залежать від вчителя.
Таня К., Чорноморський ліцей:
– Школа не внесла нічого нового у моє життя. Вступати до вузу не дуже бажаю, але є таке слово «треба» – сьогодні без диплома не обійтися. Хоча я збираюся на біофак, найбільше мені подобалися уроки української мови, гадаю, вони мені знадобляться надовго.
Катя С., Приморський ліцей:
– Мені здається, школа дала мені сповна. Упевнена, що вступлю до економічного університету, тому що економіку в нас читав Геннадій Кирилович Курзов, а це ас своєї справи. Саме завдяки цьому викладачеві я і зробила професійний вибір.
Олег Н., ЗОШ № 77:
– Відразу після школи піду працювати до служби інформ-ехнологій. Підвернулася щаслива нагода – чому нею не скористатися? Я непогано розуміюся на комп'ютерах, але це заслуга курсів «Сервер». А те, що дають у школі – це, звичайно ж, недостатньо, щоб працювати або навчатися у вузі.
Марія СОПКАЛОВА
ПРО КОНТРАКТНИКА ЗАМОВТЕ СЛОВО…
Головна проблема при вступі до вузу це, звичайно, – матеріальна. Так вважають, за даними соцдосліджень 82% батьків. Платити чи ні, це вирішувати їм, але є й другий бік медалі – середовище мешкання. Чомусь у суспільстві вже діє стереотип: якщо йдеш на контракт, означає – знань ніяких, зате грошей скільки завгодно і тебе за ці гроші візьмуть на будь-який факультет. Міф про придуркуватих діточок заможненьких «буратинок» настільки живучий, що мені здається, навіть вплинув на відносини між викладачами і студентами. Оскільки сама «контрактниця», то звернула увагу, що до нас ставляться поблажливіше, начебто ми студенти «другого сорту». Чому так? Адже нас вже обділила держава, позбавивши права на безкоштовну освіту. А тепер ще кривдить і суспільство, свідомо занижуючи наш рівень.
Хоча, якщо чесно, до вступу до університету і сама уявляла «контрактника» не зовсім повноцінним студентом. Доки сама не переконалася, багато хто з них дадуть фору «бюджетникам» і за знаннями, і вмінням навчатися. Особливо це стало помітно при впровадженні Болонської системи, коли контроль посилився і стало частіше виявлятися «хто є хто». Скажу більше: багато хто з нас зі шкіри геть лізуть, адже найкращих обіцяють перевести на безкоштовне навчання. Тільки коли і кого? Моя знайома навчається в іншому університеті, і під час підписання контракту її запевняли, що при успішному навчанні її буде переведено на бюджет. Минуло вже три роки, а вона все чекає. Для неї це випробування, адже навіть сім тисяч гривень для цієї родини – надмірна сума. Нещодавно батько опинився у лікарні, і знайомій доведеться переходити до заочників.
Так, є серед контрактників і «недоуки», такі оплачують не знання, а диплом. Їхнім заможненьким батькам спокійніше: все-таки вуз - не бар або нічний клуб, і дітки крутяться у високоінтелектуальному середовищі, розуму набираються. Але повірте, таких меншість. Переважно на контракт йдуть ті, кому не вистачило лічених балів, щоб реалізувати своє право на безкоштовну освіту.
Ольга РАДОВА, студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова
І ГРЯНЕ БАЛ...
У скільки він стане випускникам цього навчального року? На це запитання відповідають самі учні, їхні діти та вчителі:
Олена К.:
– Ми все з мамою розрахували заздалегідь – вбрання нам стане в 700 гривень. Це не тільки сукня на замовлення, але й належні до неї аксесуари: біжутерія, сумочка, рукавички, шарфик. На Сьомий кілометр ми не поїдемо, щоб не перетворити випускний вечір на інкубатор. Адже перспектива побачити твою сукню на однокласниці дуже ймовірна. Найскладніше для нас – вибрати взуття, якість бо його кульгає – та ще як!
Антоніна Дмитрівна, педагог:
– Особисто мене дивує ажіотаж навколо випускних балів. Суми називають казкові: йдеться й про банкети в пишних залах, і про подарунки нам, учителям. Повірте, про все це й гадки немає. Дарувати чи не дарувати – це вирішують члени батьківського комітету, але ніяк не директор школи та класні керівники. Мені, наприклад, торік подарували гарну, але недорогу вазу для квітів, відмовитися від подарунку не змогла – не хотіла образити випускників. Адже точно так і мої однолітки двадцять років тому складалися, ходили вибирати скромний презент для своєї “класної”, пригадую, купили їй парфуми... Сьогодні ж витають чутки й про “відики”, й музичні центри, про телевізори та комп’ютери... Не вірте цьому!
Валентина Іванівна, мама випускника:
– Для нас настала пора стресів і прикрощів. Скільки грошей іде на вітер... На тисячу гривень потягнув костюм із модною сорочкою та краваткою. Додайте до цього неодмінні подарунки: директорові та класному керівникові, першому вчителеві та завучу... Нікого не можна обминути. Плюс святковий стіл – без застілля тепер випускних не буває.
Андрій П., випускник:
– А ви що хочете, щоб ми дружними лавами пішли до актової зали й провели там випускні збори? Повітали, потиснули одне одному руки й розійшлися?.. Смішно! Не забувайте, що це наше останнє шкільне свято. То дозвольте нам організувати й провести так, як ми хочемо, а не чиновники з управління освіти.
Рита ОЛЬГІНА, студентка ОНУ ім. І.І. Мечникова.
