В Одесі не було і немає металургійних комбінатів, таких як ті, що виплавляють метал у Донецькому і Криворізькому басейнах. Але були і ще залишаються на деяких заводах ливарні виробництва або цехи.
Одне з таких виробництв діє, притому досить успішно, в акціонерному товаристві «Одеський завод поршневих кілець». І, треба сказати, практично без шкоди навколишньому середовищу.
Справа у тому, що ще наприкінці минулого століття директор заводу Юрій Миколайович Голованов і очолювана ним команда взяли курс на впровадження екологічно чистих технологій.
Першим у ряду «брудних» виробництв було і ливарне, де метал, необхідний для виробництва поршневих кілець, плавився у так званих вагранках. Тобто у печах, у яких необхідна температура досягалася за рахунок спалювання вугілля.
Старожили пам'ятають, який дим і сморід стояв над заводами, які використовували у виробництві металу технологію чотирнадцятого-п'ятнадцятого століть. Страждали від шкідливих викидів не лише робітники підприємства, але і більшість мешканців Одеси. До речі, деякі з керівників (незважаючи на заборону санітарних служб) запускали такі виробництва у нічний час. Але кому від цього легшало?
На заводі поршневих кілець не стали лукавити. Адекватно відгукнулися на виклик часу, впровадивши для плавки металу електродугові печі. І одразу підприємство очистилося від пилу і шлаку, а над дахами його цехів засяяло чисте небо.
До речі, екологічно безпечні технології згодом було за¬проваджено в усіх виробництвах і цехах, зокрема гальванічному і механічних. Скажімо, замкнуте очищення відпрацьованих рідин дозволяє заводу заощаджувати спожиту воду і рятує міську каналізацію і море від шкідливих скидів.
Культура виробництва на АТ «Одеський завод поршневих кілець» помітна у всьому і скрізь. Як на загальнозаводській території, де очі радують зелена трава і квіти, так і в кожному виробничому приміщенні.
І, як мені здається, не дивно, що важкий ливарний цех очолює мила жінка, випускниця Дніпродзержинського індустріального інституту Тетяна Вікторівна Тесленко.
Досвідчений металург, вона вміло веде справу, відповідаючи за кожну плавку.
– Інакше у нас просто не можна, – говорить Тетяна Вікторівна. – Тому що для виробництва поршневих кілець необхідний метал особливої структури і хімічного складу. І за цим пильно стежать фахівці лабораторії експресаналізу. Досить сказати, що за допомогою унікальної імпортної установки «Leco» вони протягом 2-3 хвилин роблять повний і вичерпний аналіз чергової плавки.
– Якщо говорити про якість нашої продукції в цілому, вона немислима без культури виробництва, – говорить головний інженер заводу Віктор Назарович Городницький. – І в цьому ви могли переконатися самі.
До цього хотілося б додати, що на заводі турбуються не лише про культуру виробництва, але і про здоров'я тих, хто працює на ньому. Досить сказати, що цех, де трудяться ливарники, оснащений сімома вентиляційними системами, які дозволяють звести шкідливі викиди виробництва до мінімуму.
Все це разом взяте: висока культура виробництва, дбайливе ставлення до своїх фахівців, а головне – грамотні, сучасні менеджмент і маркетингова політика дозволили підприємству вибороти не одну престижну вітчизняну і міжнародну нагороду.
Як колись сказав керівник підприємства Юрій Миколайович Голованов, у наш непростий час широкої інтеграції і високої конкуренції дрібниць не повинно бути ні в чому: ні у виробництві, ні щодо персоналу, з яким робиш одну справу.
