Нещодавно в Одесі, в самому її центрі, на Дерибасівській, з’явилася нова цікавина – паркан, що оточив із трьох боків улюблене місце відпочинку одеситів і гостей наших – Міський сад. Ремонтні роботи, присвячені 200-річчю передання Феліксом де Рибасом свого саду «назавжди на користь міста», розпочалися.
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Сам же сад – майже ровесник Одеси: молодший брат її засновника Ф. де Рибас залишився в молодому місті, виходячи у відставку 1797 року. Придбавши ділянку в Грецькому кварталі (форштадті), він спорудив там будинок і зайнявся садінням дерев. Саджанці присилав граф Потоцький зі свого маєт¬ку (нині відомий Софіївський парк в Умані). До прибуття 1803 року герцога де Ришельє майбутній Міський сад мав уже цілком пристойний вигляд і був тінистою оазою в “Одессе пыльной”, – як писав О. Пушкін. Герцог якийсь час мешкав у будинку Ф. де Рибаса й допомагав йому в облаштуванні саду, – за переказами, навіть посадив там кілька каштанів. Нагадаємо, що де Ришельє був “пристрасним любителем садівництва”, красномовне свідчення тому – Дюківський сад.
Кілька років по тому Фелікс де Рибас вирішив подарувати свій сад місту. У зв’язку з майбутнім ювілеєм цього шляхетного пориву душі наведемо цілком листа де Рибаса герцогові де Ришельє, датованого 22 листопада 1806 року. “Ваша ясновельможність, велебний пане! Відомо, що Ваша Ясновельможність завжди бажає, при чиненні мешканцям Одеси всіляких зисків, учинити втіху. Я, завдячуючи Вашій Ясновельможності нарівні з рештою городян і, на знак мого почування, смію важитися найпокірнішим чином просити Вашої Ясновельможности прийняти від мене, без заплати, назавжди на користь міста сад мій, який при двоповерховому моєму будинку перебуває на Грецькому форштадті у XIV кв. за № 694, 695, 690, 689”. Герцог 25 листопада офіційно дарунок вдячно прийняв і доручив Будівничому комітетові “виказати жертводавцеві від імені герцога та громадян уклінне дякування”, сам лист мусив зберігатися в архіві комітету.
А ЧИ БУВ ФОНТАН?
І ось, під листопад 2006 року міська влада ухвалила повернути садові чи то первісний, чи може той вигляд, що він його мав років зі сто п’ятдесят тому. В будь-якому разі, саме так доносили ідею влади до одеситів усілякі засоби масової інформації. Неозброєним оком помітно, що між двома варіантами – “дві великі різниці”... Конкретизація майбутніх змін дозволяє дійти висновку, що Міський сад, радше, мусить стати схожий на себе “років зі сто п’ятдесят тому”. Але і в цьому разі є питання.
Справа в тому, що є опис Міського (Дерибасівського, Казенного) саду 60-х років ХІХ століття, що належав онукові дарувальника Олександрові де Рибасові (“Стара Одеса”, розділ “Життя й типи Дерибасівського саду”). Таким чином, ми можемо уявити, який мав сад вигляд приблизно 150 років тому, і зіставити ці дані з проектом “реабілітації” (так називає влада те, що чекає на Міський сад).
Отже, планується оновити ротонду, – про ротонду в О. де Рибаса жодного слова, як і про фонтан, що мусить стати музичним. (Для довідки: перший фонтан в Одесі з’явився на Соборній площі 1873 року). Планується відновити павільйон мінеральних вод на тому місці, де розташований громадський нужник. Павільйон мінвод був, – але, за О. де Рибасом, там, де “нині ташується ілюзіон”. “Нині”, – тобто на початку ХХ століття, коли писав свої мемуари Олександр Михайлович. А “ілюзіон” – чи не кінотеатр імені Уточкіна? І ще, чи так уже конче потрібно “зривати” зі свого місця нужник? Плитки, які замінять ті, що їх не дуже давно покладено було в Міському саду (чим погані?), теж не є питомими щодо “первісного виду”. І така подробиця: планується з боку Преображенської та Гаванної огородити сад чавунною решіткою з воротами, які на ніч замикатимуться. Але з боку Дерибасівської сад буде відкритий! Навіщо тоді закривати його з інших боків??? Ці очевидні питання спонукають до одного, головного. Тобто, чи повертають Міському саду якийсь історичний вид, чи просто провадять ремонтні (реабілітаційні) роботи?
СОБОРНА ПЛОЩА ПРОТИ
Проте “гвіздок програми” міської влади в тому, що Міський сад більше не буде місцем продажу картин, сувенірів, штучних виробів, витворів народних майстрів і майстринь. Повернуться до нього, здається, тільки художники-портретисти, що працюють “у присутності замовника”. Тобто, як на Монмартрі...
Чи потрібно казати, який протест викликала ця ухвала у живописців, митців-вжитковиків, плетільниць, продавців сувенірів! Настав час пікетів, і парканом Міський сад огороджували вночі, у присутності охоронців порядку. Не минулося без викручування рук. Акція розпочалася пізно ввечері 22 червня... Наступного дня розгублені вигнанці розташувалися з протестовими гаслами вздовж Дерибасівської. Дехто притулив свої картини біля паркану. Над головами снувала ідея (на щастя, не втілена) перекриття вулиці Преображенської. Ходили вперті чутки, що в Міському саду збираються спорудити висотний будинок... Одесити та гості міста, що намірилися були посидіти в саду, вклякали при паркані з відповідним виразом на лиці.
Варто нагадати, що протягом кількох останніх років “міськсадівці” вже вступали у з’ясування з владою. В серпні 2005 року, як видавалося тоді, пощастило розв’язати всі питання. Художники та вжитковики, об’єднані в організації “Творчість” і “Художник”, рішуче відцуралися від дій “лжехудожників” (торговельників сувенірами, що репрезентують “Сьомий кілометр”), і були вдячні керівництву міста “за доведення до ладу” Міського саду. І раптом – отаке...
Чи ідеальний Міський сад для ярмарку-вернісажу? Так уже склалося історично. Практика й досвід інших міст доводять, що такі місця не визначаються указами й ухвалами, це, як правило, найпопулярніші у корінних мешканців і гостей знакові закутки міста. Це Андріївський узвіз у Києві й Соборна площа у Варні, Карлів міст у Празі та район Оперного театру у Львові, наприклад...
Тепер “художникам” (у широкому сенсі слова) визначено місце на Соборній площі... Даруйте, – адже вкинуто зерно нового конфлікту! Як поставляться до цього віруючі? Самі художники й одесити загалом? Та й, крім усього “іншого”, місця на Соборній площі не так уже й багато (було б більше лавок поставити). Створюється враження, що міська влада вкотре ухвалила нерозважливо й непопулярно. Обнадіює, щоправда, те, що процес поки що оборотній.
