Колектив музею Придунав’я, яким керує Раїса Петрівна Шишкіна, не перестає дивувати мешканців Ізмаїла і гостей міста своїми творчими розробками.
Ми вже розповідали про унікальну колекцію костюмів історичних персонажів, яку своїми руками створили наукові співробітники музею. Ці справжні витвори мистецтва виконані за стародавніми викрійками з шовків, оксамиту, ситців, льону, розшиті бісером, перлами, золотою ниткою або тасьмою, переносять відвідувачів музею на цілі століття назад. Завдяки костюмові оживає і приходить з 1547 року дівиця Анастасія Захар’їна. Від Захар’їних-Юр’євих пішли Романови, котрі три століття посідали Російський престол. З глибини століть повертається у всій своїй красі Анна Ярославна, дочка Ярослава Мудрого - на виготовлення її костюма у працівників музею пішло понад два роки, тільки перлин на одязі нашито шість тисяч штук! У музеї можна побачити, яке вбрання носила відома меценатка Гальшка Гулевичевна, яка у 1615 році підписала дарчу і передала спадкову землю з центру Подолу у Києві на монастир і школи - згодом тут була заснована відома Києво-Могилянська академія, яка існує до сьогоднішнього дня.
Започаткувавши створення колекції костюмів, колектив ставив перед собою завдання привернути до музею Придунав’я якомога більше уваги дітей і молоді, місцевих жителів і туристів, істориків і краєзнавців.
А нещодавно Раїса Петрівна знову заінтригувала нас, запросивши на... кашу. Так-так, не на пиво, не на піццу, ні на барбекю – саме на кашу, колись найпоширенішу страву, яка подавалася на стіл як у будень, так і у свята.
У затишному дворику музею Придунав’я, де розбито яскраві клумби (до речі, тут зібрано колекцію метеликів, які зайняли цілий виставковий зал), у тіні дерев на дерев'яних лавках зібралися гості. Серед них – Акулини, яких, як виявилося, в Ізмаїлі чимало.
У дворі споруджено кабиці, обмазані глиною. Приготовлено в'язанки хмизу і великі казанки. І ось уже повіяло димком. Мешканка Ізмаїла Марія Нестреляєва присмажує цибульку з грибами, добре заправивши олією. Потім додає води і промиту гречку. І поки на повільному вогні підходить каша, ієрей Свято-Покровського собору Євген розповідає історію святкування святої великомучениці Акулини, яку православні вшановують 26 червня. У цей день у православних оселях варилася мирська каша з останньої, прибереженої до цієї пори року крупи. Люди молилися великомучениці і просили гарного врожаю гречки. На вулиці виставлялися столи, сусіди пригощали один одного кашею. У народі говорили: «Гречана каша – ма¬тінка наша».
Про крупу складено багато легенд, які старанно збирали наукові співробітники музею Катерина Альошина, Ірина Коваленко, Світлана Маринова. Також вони розповіли про ті обряди і свята, неодмінним атрибутом яких були зерно, крупа, каша. Деякі традиції дійшли до наших днів. У день весілля, наприклад, наречену посипають вівсом – щоб рід був великим і міцним. А які Новий рік, Різдво і Свят-вечір без солодкої куті? Проте багато традицій ми забули. Ви навіть здивуєтеся, довідавшись, що першою стравою, яку подавали молодята гостям, - була каша. Покуштувавши її, гості говорили, що хочуть спробувати кашу ще раз – натякаючи на хрестини майбутньої дитини. Була і така традиція: перед тим, як переїхати до нового будинку, у старому житлі, у печі починали варити кашу. Потім казан виймали, укутавши, переносили до нової хати, де і доварювали – щоб усе гарне із старої оселі перенести до нової.
А скільки приказок свідчать про роль каші у житті наших предків! Наприклад, «з ним каші не звариш» - одна з негативних характеристик людини. Каша збирала за столом людей добрих намірів. Ще в десятому столітті арабський письменник розповідав про те, що вожді ворогуючих племен у день примирення варили кашу. І мені здалося, що самою ідеєю проведення цього свята професійні історики висловили своє ставлення до подій, що відбуваються у сучасній Україні.
А ось готова і монастирська каша, яку пропонують покуштувати послушник Свято-Костянтино-Єленинського монастиря Олександр і чернець Гервасій. Ця пшенична каша відрізняється незвичним ароматом і солодкуватим приємним присмаком. Виявляється, до казанка вкинули п’ять цілих цибулин і стільки ж великих морквин. Взимку, каже чернець, до каші кладуть ріпу, хороша вона також з додаванням чорносливу. Але найсмачнішою, на думку більшості учасників свята, виявилася козацька каша. Так звані страви швидкого приготування не йдуть в жодне порівняння з цим кулішем, збагаченим смаком натуральних свіжих продуктів.
Не можна забувати традицій і стародавніх рецептів, які поєднували людей, замирювали ворогів, були символом миру і злагоди у суспільстві. У старому прислів'ї так і говориться: «Хай буде гречка – аби не суперечка!»
