Незважаючи на труднощі, Одеський судноремонтний завод «Україна» працює далі.
– Ми навіть почали заробляти, – говорить директор державного підприємства СРЗ «Україна» Олександр Яворський. – Щоправда, небагато. Але вже з'явилася можливість видати зарплату за лютий і перспектива «закрити» березневу заборгованість. Незабаром маємо намір увійти в русло графіка й давати людям поточну зарплату.
Проглядаються також можливості завантаження заводу роботою. Сьогодні в доці № 4 стоїть турецьке судно «Хатіс-Акар», у доці № 2 ремонтується російське судно «Таганрог», поруч на причалі – «Гідрооптик». На підході «Капітан Полівенко» (аварійний ремонт) і судно під мальтійським прапором «Спадайна». Очікується прихід низки суден під кіпрським прапором. Майже закінчено «Кубрат». З боку акціонерної риболовецької компанії «Антарктика» надійшла частина платежів по теплоходу «Одеса», який застоявся на кілька років біля заводського причалу. Ритмічності завантаження поки що не досягнуто, наприклад, не завжди на всі сто задіяні механічний або трубопровідний цехи. Але це не знижує тенденції повернути довгострокові замовлення.
На жаль, підприємство змушене розгортати свою виробничу діяльність в умовах обмежених виробничих можливостей. Док № 5, на частку якого завжди припадало майже 50% обсягів виконуваних робіт, далі лежить на дні в затопленому стані. Коштів на його підняття немає. Хоча для покриття витрат на цю технічну операцію, навіть за нинішніх стрибків цін, потрібно не так і багато: не більше одного мільйона гривень. Очевидно, що судноремонтне підприємство самостійно таких грошей не знайде. Але дивує не це, а незрозуміла аморфність позиції, яку займає Мінтрансзв’язку України, яке очолює Віктор Бондар. Вся активність з боку Міністерства вичерпується розпорядженнями, які надсилаються періодично, привести затонулий об'єкт в експлуатаційний стан. Реальної допомоги, наприклад, у вигляді знайденого інвестора або запропонованого під міністерські гарантії кредиту, з боку вищої інстанції не спостерігається. Враження таке, що Міністерство й Держдепартамент морського та річкового транспорту України проводять стосовно СРЗ «Україна» політику невтручання, по суті... у власні господарські справи. Тим часом, у вересні можна буде відзначати сумний ювілей: мине рік з того часу, як док № 5 затонув.
Нестабільне майбутнє й іншого, поки що діючого доку № 4. Як пам'ятаємо, у квітні 2006 року попередній директор СРЗ «Україна» підписав договір про передачу його в оренду якійсь англійській фірмі, що має представництво в Одесі. За стилем роботи лондонська компанія нагадує «офшорку». Проте, господарські суди 1 і 2 інстанції ухвалили рішення не на користь держави. Тобто «англійці» завзято борються за право одержати цей дуже важливий виробничий об'єкт у користування терміном на 10 років і з можливістю протягом цього часу передавати док в суборенду. Будь-якому більш-менш начуваному про морський бізнес, ринок і підкилимну систему рейдерства вже з цього мінімуму інформації може стати зрозуміло, що умови цього договору грабіжницькі стосовно одеського заводу. Враження можна доповнити витягом з матеріалів судового процесу: англійські орендарі зобов'язуються платити за експлуатацію нашого доку сміховинно малу суму для масштабів судноремонтного підприємства у 18 тис. 509 гривень 90 копійок на місяць. Якщо док № 4 буде передано англійській компанії, він одразу деградує як джерело добування прибутку на користь держбюджету.
Зараз заводською адміністрацією подано касацію до Вищого Господарського суду України. Якщо й там не будуть враховані всі обставини, то СРЗ «Україна» залишиться без основних засобів виробництва й зможе функціонувати в найкращому разі як невеличкі припортові майстерні. Якщо взагалі не буде закритий і проданий вроздріб. З незрозумілих причин Мінтрансзв’язку України не надає допомогу своєму ж підприємству в цьому судовому позові. Воно все так само залишається осторонь як мовчазний спостерігач.
Гостро відчутна й нестача судноремонтних причалів № 17, 18 і 19, які передані кілька років тому Одеському порту. Відповідно до рішення Міністерства – з балансу на баланс, тобто безоплатно, хоча вони коштують десятки мільйонів доларів. Є сумніви у правильності цього рішення.
– У колі щоденних заходів, які ми можемо вирішити своїми трудовими зусиллями, насамперед – покриття боргів перед енергопостачальними організаціями, – говорить О. Яворський. – Платимо податки, котрі не маємо права не платити як державне підприємство. Перераховуємо гроші за подачу нам води. Розраховуємося з «Обленерго». Повертаємо відсотки в банк за кредити, взяті попередніми командами заводського керівництва. Усього на місяць віддаємо суму близько 250 тисяч гривень. На розвиток підприємства поки що залишається всього нічого. Але як би там не було, а зупиняти завод ми не будемо.
