Складнощами для Красноокнянського району є особливості його розташування. При віддаленості від Одеси на 190 км, він майже позбавлений можливості бути пов’язаним з нею за допомогою залізниці. Найближча до Красних Окон залізнична станція розташована за 40 км. Специфіку економічного розвитку і побутового благоустрою багато в чому визначає відсутність тут газифікації. Позначається і те, що протягом 50 км район межує з Придністров’ям.
– Проте, життя не зупиняється, – говорить голова Красноокнянської районної ради Микола Леміщук. І зітхає...
Район – дотаційний. І цей статус змінити не можна. Обсяг загального фонду його бюджету без врахування трансфертів цільового характеру становить 12,85 млн гривень. Чи багато це? Якщо проаналізувати структуру витрат, то левова частка – практично 75% іде на те, щоб вчасно видавати заробітну плату. 8,7% спрямовується на погашення заборгованостей за користування енергоносіями. Загальна сума захищених статей витрачання, за даними тутешньої райдержадміністрації, становить 90,3%.
Звичайно, складнощі, викликані значним зростанням цін на енергоносії, поширюються і на бюджетні установи. Останні розрахунки показують, що потреба у додаткових коштах на забезпечення їх вугіллям становить 253 тис. гривень. Питання, де їх взяти, є проблемним. При цьому друге питання – про гроші, які можна було б спрямувати на ремонт матеріально-технічної бази,– навіть не порушується. Тим часом, необхідність проведення капітальних і поточних ремонтів бюджетних установ, а також придбання нового інвентаря та устаткування, з порядку денного не знімається. При такому фінансовому забезпеченні коштів на вирівнювання ситуацій немає. Залишається лише чекати кінця року, коли надійде сума, від величини якої перебуватиме у повній залежності планування першочергових красноокнянських завдань. Ще райдержадміністрація, щоб знизити поріг соціального напруження, просить 222,3 тис. гривень для оздоровлення працівників охорони здоров'я.
– Досить велике напруження створюється у сфері зайнятості населення. Переважно тут можна працевлаштуватися у сільськогосподарському секторі і у бюджетному, де кількість працівників обмежена регламентом, – говорить М. Леміщук.
Тому від'їзд молоді з району без перспективи повернення до рідних місць стає стандартною характеристикою його соціального укладу. З 16 аграрних підприємств 9 продуктивно працюють за кредитами та інвестиціями. Решта далекі від успіху й одночасно – від необхідності появи у себе нових фахівців.
Не яскравою виглядає картина промислового сектора місцевої економіки.
Наприклад, акції комбікормового заводу, що працював тут, викуплено «варягами», здається, з Котовська. І підприємство зупинено новими власниками. Така ж доля спіткала і акції сироварного заводу, який було розпродано вроздріб. До цього він працював у три зміни і мав великий кадровий склад. Тепер ці люди, багато серед них було рідкісних професіоналів, самі розв’язують проблему свого виживання.
Якщо спускатися схилом до селища Красні Окни, не можна випустити з поля зору закритий хлібозавод. Його перекошені ворота, зав'язані іржавим ланцюгом, стоять, як архаїчне нагадування про колишні заможні дні. Він був розрахований на випікання 6 тонн хліба на добу. Але сьогоднішня система господарювання не передбачає окупності при таких великих потужностях. До району завозять хліб, випечений у пекарнях Ананьївського, Балтського, Котовського районів. Понад 300 чоловік опинилися за огорожею заводу незатребуваними.
Вдаліше складається доля ковбасного виробництва. При цьому М. Леміщук називає приватну фірму «Дацис». До рекламних достоїнств її продукції можна віднести те, що виготовлені у її цехах ковбаси мають попит на ринках болгарських та італійських споживачів. Проте імідж, створений у закордонних магазинах, не викликав пієтету у конкуруючих підприємців з Котовська, Біляївки та Одеси. Головною своєю зброєю у боротьбі за витіснення суперника з ринку вони обрали демпінг. І що з того, що відповідно до висновків експертів, привізна ковбаса гірша? Є навіть припущення, що вона взагалі не власного виробництва, а не що інше, як транзитний продукт, доставлений з Польщі, оскільки його тут зручно збути. Проте сьогодні психологія середнього покупця така, що часто ціновий показник стає для нього більш значимим, ніж критерії якості. Ціна привізної ковбаси нижча, крім того, у неї більш товарний вигляд. За умов браку грошей у людей умовляння про те, що місцевий продукт робиться без добавляння харчових консервантів, без додавання туалетного паперу, а складається з чистого м'яса і в нього у вигляді компоненту не включено 50% сої, на свідомість споживача не діють. Тому «Дацис» втрачає сферу збуту. Сама фірма давно вже витіснена з великих торговельних просторів Котовська та Одеси. Тепер вона вже у Красних Окнах вважає за краще здавати свій товар місцевим реалізаторам. Все це у даному разі і є чинником, який стримує розвиток виробництва.
Паралельно можна досліджувати проблему закупівлі сировини у місцевого населення. Але сьогодні обсяг заготівель м'яса став спадати. Пояснити це можна тим, що закупівельна ціна стала цього року нижчою за 6 гривень за кілограм. Господарі, які ще утримують худобу, практично її не збувають. Не тримати корову не можна – це спосіб виживання. Але розвивати домашнє тваринництво, яке співставляється з потребами у промислових масштабах, не виходить: утримування свиней або ВРХ занадто дороге і тому не вигідне. Тому продають приплід, який з'являється епізодично, або старих, більше не придатних для доїння корів. А за таких поставок так само зникають серйозні підстави для розширення виробництва.
Добре місцева промисловість представлена по суті лише двома шахтами, де добувають вапняковий камінь для будівництва. Як Довжанські, так і Горячевські поклади обнадіюють, що їхні надра зможуть забезпечувати споживача протягом тривалого часу.
– Багаті запаси вапняку дозволяють спорудити тут велике цементне виробництво, – говорить М. Леміщук. – Перший його проект почав розроблятися ще за Радянської влади. Другий етап інтересу виник на початку 90-х років. Зараз до нас приїхала компанія, яка знайшла інвесторів, готових вкласти 2 мільярди доларів.
У підсумку у володіннях Федосіївської сільської ради може виникнути завод на 2000 робочих місць. Але... це в майбутньому. Не розв’язане таке транспортне питання як вантажоперевезення, через відсутність залізниці. Намір побудувати її наштовхується на питання землевідведення. Воно чекає розв’язання вже другий рік. Що буде далі? Залишається жити за таких умов, які є.
