Здавалося б, усе дуже просто: йди і плати. Але не секрет, що сьогоднішні зарплати підпрапорників, м'яко кажучи, дещо вищі за середньоукраїнські. Але й умови праці теж дуже відрізняються від роботи звичайного громадянина, який щодня приходить додому і бачить свою родину. Контракти по півроку-року – у підпрапорників не рідкість.
«Зате вони забезпечують родину в повному обсязі» – заперечать мені. Звичайно, це так. Але як часто добувачі бачать цю саму родину? І з яким життєвим висновком підходять вони до пенсії? Гроші мають властивість швидко закінчуватися. А пенсії у моряків радянських часів – копійчані. Виходить замкнуте коло. Платити як податок 13% від чималих сум, що заробляються, при особливих умовах праці – нонсенс. А скільки платити реально – ніхто чітко не знає. Обговорити цю проблему, яка однаково хвилює і морські профспілки, і податківців, і представників крюїнгу зібралися представники названих вище структур в одеському готелі «Моцарт».
Зустріч, яка відбувалася у форматі «круглого столу», вкрай актуальна. За абсолютно офіційними даними Україна сьогодні на другому місці у світі щодо експорту моряків. На першому – Філіппіни, у яких 225 тисяч підкорювачів морів трудиться за кордоном. Українців під іноземним прапором працює 75 тисяч. Але на відміну від Філіппін, де для моряків прийняті найсерйозніші податкові пільги, за однієї-єдиної обов'язкової умови: переказувати 80% зарплати у філіппінські банки, у нас усе значно складніше. Ігор Сафін, керівник компанії «Ві Шіпс» навів парадоксальний приклад: наші моряки бояться переказувати зарплату до українських банків.
І справді, при дуже специфічній законодавчій нормі, коли до країни дозволено ввезення не більше 10 тисяч доларів, як бути моряку, який заробив, скажімо, 35 тисяч? Мучитися, збираючи довідки і доводячи законність походження цих сум, чи покласти їх в іноземний банк і тихо, без нервування, одержати у будь-який зручний час? Відповідь очевидна. Так і не доходять до нашої держави мільйони доларів. Але ж це тільки єдиний приклад.
– Ситуацію в корені потрібно змінювати, – констатував голова профспілки працівників морського транспорту України (ініціатор цього «круглого столу») Михайло Киреєв. – Усі ми пам'ятаємо, як за 15 років незалежності України створилося таке становище, що велика частина українських моряків змушена була шукати робочі місця на суднах іноземних судновласників.
Понад два роки тому набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб». З того моменту не проходить і дня без звертань моряків. Суть їх зводиться ось до чого: чому в новому законі не були враховані статті чинного раніше декрету Кабміну України «Про прибутковий податок з громадян», який дозволяв морякам не платити прибутковий податок, якщо вони не перебували на території України понад 183 днів у році?
Якщо говорити про конкретні приклади шанобливого ставлення держави до своїх громадян-моряків, Михайло Киреєв навів як приклад Росію. Представники цієї країни, працюючи пліч-о-пліч з українськими моряками, користуються пільговим 183-денним періодом, незважаючи на те, що в Росії також впроваджено 13% податок із фізосіб...
Якщо говорити про суб'єктивні й об'єктивні причини невнесення податкових платежів підпрапорниками, то чималу роль тут відіграє чинник традицій. Адже за радянських часів, коли ЧМП, наприклад, було найбільшою судноплавною компанією світу, моряки не платили податки з одержуваної ними валюти.
Зарплата була невеликою: 150 – 180 карбованців, трохи більше – 300 – у капітана, а основний дохід давали валютні добові. Податок же платився з зарплати. Такі ж, до речі, варіанти пропонуються і сьогодні при розробці умов створення системи пільгового оподатковування для моряків. Адже свій внесок у розвиток економіки рідної держави вони готові вносити. Інша справа, яким бути розміру цього внеску...
Позицію податківців озвучив керівник ДПА в Одеській області Анатолій Косолапов. «Круглий стіл» у «Моцарті» став для нього ще однією віхою в цілій серії зустрічей із представниками бізнес-структур, проведених керівництвом ДПА в Одеській області. Під час цих зустрічей Анатолій Григорович намагається донести до всіх нову ідеологію податківців, суть якої – формування партнерських відносин із платниками податків. А отже, насамперед, це визначення того, як і в якій формі зручніше платникам податків вносити свій скарб до державного бюджету.
– Я б не хотів, щоб наші звертання і прохання платити податки були розцінені як спроба когось пограбувати, принизити або знайти ще якусь копійку і забрати в кишеню держави. В жодному разі, – підкреслив Анатолій Косолапов. – Я сьогодні хочу розділити нашу розмову на три аспекти. Перший – законодавчий, другий – соціальний і третій – чисто моральний.
Стосовно першого аспекту скажу відразу: ми будемо шукати всі можливі методи і шляхи, щоб у новому Податковому Кодексі, у розробці якого ми беремо участь, чітко було відрегульовано механізм сплати податків моряками.
Що ж стосується соціального аспекту... Моряки – громадяни України. Сьогодні вони працюють і непогано заробляють. А прийде визначений період часу – і вони вийдуть на пенсію. Якою вона буде?
Якщо ж говорити про моральний аспект, то, напевно, всі присутні розуміють необхідність поповнення бюджетів усіх рівнів: будь це бюджет місцевої громади або державний. Адже плодами цього і користуватимуться моряки, повернувшись на Батьківщину, і користуються зараз (освіта, охорона здоров'я, дороги тощо) члени їхніх родин.
У цивілізованих країнах громадяни пишаються тим, що платять податки, і вимагають, щоб держава за отримані від громадян гроші забезпечувала їм комфортні умови для проживання. Гадаю, що наші моряки, якщо їм правильно пояснити стан речей, що склався, будуть вкладати свою частку в бюджет і пишатися тим, що вони платять податки. На рівні ж держави до цього питання відносяться дуже серйозно..
Жваве обговорення, яке було за виступом Анатолія Косолапова, підтвердило: тема сплати моряками податків до бюджету України однаково хвилює і їх, і керівників крюїнгових фірм. Основне запитання: скільки платити? Адже особливі умови праці передбачають пільгове оподаткування. Можливо, є сенс подумати і про спеціальний пенсійний закон для осіб цієї категорії. З чого ж починати? Та з найелементарнішого: проведення семінарів, організації “куточка платника податків” з повним комплектом необхідних документів у кожному крюїнговому агентстві, із готовності з боку податківців необхідну кількість разів консультувати фахівців цих агентств.
Що ж стосується 18З-денної пільги, то при більш ніж семи мільйонах населення України, що працює за кордоном, повернення до такої форми оподаткування не занадто реальне.
Якщо знову ж говорити про досвід сусідів, то, наприклад, у Польщі моряка, що іде в рейс, доки не покаже документи на пенсійні виплати, сплату податків, медичне страхування, на судно направлено не буде, його не включать у суднову роль. Нам до цієї упорядкованості ще далеко. Крім того, багато хто боїться, що навіть при сплаті всіх необхідних платежів, виконання зобов'язань буде однобічним – з боку моряків. Держава ж про свої зобов'язання благополучно забуде...
Виходячи з усього вищевикладеного, було висунуто таку пропозицію: існує так звана середня зарплата працівників водного транспорту. Вона розраховується Держкомітетом статистики і коригується щомісяця. У березні, зокрема, вона складала близько 1000 гривень. Ось із цієї суми і запропоновано сплачувати податки морякам, враховуючи, зрозуміло, час, фактично відпрацьований за контрактом.
Таке рішення допомогло б уникнути можливого конфлікту моряків і податківців, дати можливість побудувати чітку систему соціального захисту моряків з боку держави, досить легко адмініструвати податки з доходів цієї категорії громадян України.
– Наше сьогоднішнє обговорення буде втілено в документі, представленому і міністру фінансів, і до профспілок, і новому складу уряду, щоб підсумки нашої розмови були внесені на розгляд Верховної Ради, – сказав на завершення Анатолій Косолапов.
