Того ранку небо не послало своєї сонячної посмішки, а насупилось і сипонуло рясним дощем. Це дещо засмутило хліборобів. І хоч дощ, пробігшись швиденько по ланах, перебрався через річку і зник геть, роботу загальмував. Не вийшли о звичній порі в поле косарки та комбайни. Чекаючи, коли сонечко, яке визирнуло з-за хмари, підсушить збіжжя, директор ТОВ імені Кірова Г.П. Царук зібрав учасників жнив на коротку нараду. А порадитись було про що. Зібрано лише половина з того, що вирощено. Причому залишились елітні та кращі ділянки. Що косити раніше, а що залишити на пізніше? Де збирати прямим комбайнуванням, а де скосити у валки? Про це ведуть мову хлібороби. Григорій Петрович ставить завдання: за тиждень завершити жнива.
Трудівники розходяться по своїх агрегатах, а директор разом із головним агрономом Іваном Івановичем Лукашем прямують на поле, щоб з’ясувати, чи вже достатньо підсохла пшеничка.
Чимало ділянок цьогоріч радують і головного технолога поля, і керівника господарства. Хоча восени було тривожно на душі. Засуха, потім ранні та ще й голі морози. Частина посівів встигли лише прорости, а не розкущились. Взимку не раз виходили в поле, проводили обстеження посівів. Іноді навіть зринала думка про те, що доведеться пересівати. Та Бог милував. На сьогоднішній день середня врожайність зернових становить 30 центнерів з гектара. А є площі, що видають і понад 50.
І це не просто подарунок природи. За всім цим стоїть напружена праця всього колективу. А ще директор товариства Г.П. Царук переконаний, що врожай залежить від трьох основних чинників: “Досягнення науки, хліборобський досвід і працелюбство”. Вони дають позитивні результати в сільському господарстві. Тут з агрономічною службою господарства розробили заходи для вирощування вищих врожаїв зернових культур, згідно з якими всі площі були своєчасно засіяні, підживлені, оброблені від шкідників та бур’янів.
“На окремих ділянках, які ми називаємо “полем агронома”, – каже директор, – додатково вносили ще й мікроелементи, проводили прикореневе підживлення. Порівнюючи традиційно оброблені посіви й ці, бачимо разючу різницю. Експериментальні ділянки видають по 52 – 60 центнерів озимого ячменю, а інші до 30 центнерів з гектара”.
Особливу увагу в цьому господарстві приділяють підбору насіння. Щорічно висівають частину еліти, а решту тільки перших репродукцій. Головний агроном переконаний: “Сміття посієш, сміття й матимеш”. Такої ж думки й директор товариства. Кожен рік тут висівають по три-чотири сорти еліти. А ще дбають про попередники. Майже забули про посів озимих по стерньових. В господарстві є грамотно підготовлені пари, площі звільненні від гороху, багаторічних та однорічних трав, додадуться ще від силосної кукурудзи. А ті площі, що нині звільняються від зернових, зразу ж готують вже під сівбу ярих культур.
Проїжджаючи полями, не побачила занедбаних ділянок. Там радує око пшеничка, там вилискує масним чорноземом пар, а далі квітують соняхи. І пригадалось мені, як дев’ять років тому, коли Г.П. Царук очолив це господарство, значна частина площ напровесні стояла не ораною, а в “кишені господарства” були одні борги.
Тепер щомісячно виплачується заробітна плата, провадяться розрахунки з державою.
– На сьогоднішній день ми нікому нічого не винні, – говорить Григорій Петрович. – В цьому році ми навіть обійшлись без кредитів. Єдине, що взяли позику на придбання нового комбайна ДОН-1500. Купили також два трактори МТЗ-82.
На жаль, держава не квапиться підтримувати сільгоспвиробників. Хоч нинішній рік оголошено Роком села, ми цього не відчули. Дали нам дотацію за посів озимих та ярих зернових. Але ж видавали по 20 – 30 відсотків. Крім того, із великим запізненням. Так що ми цієї допомоги й не відчули. А рік уже перевалив за другу половину.
Наше село найпівнічніше в Одеській області. Своє зерно ми, як правило, возили на Заплазький ХПП. Там і ціни прийнятні, і дружні стосунки у нас склались з цим колективом. Та в цьому році ми змушені відправляти свій хліб на ХПП Кіровоградської області, оскільки по бездоріжжю добиратись до Заплаз нам дуже важко. Ми витрачаємо вдвічі та то й втричі більше пального, б’ємо машини. Питання про ремонт цієї дороги неодноразово прушували на обласному рівні. Нам обіцяли полагодити її, але так ніхто нічого і не робить. Я гадаю, що такі питання мали б братись до уваги в ході реалізації програми, пов’язаної з Роком села в Україні”.
До речі, ТОВ імені Кірова – одне з небагатьох господарств району, де утримується велика рогата худоба. Ще до початку жнив тут заготовили півторарічний запас сіна. Тепер закладають солому та зернофураж. Крім того, що тваринництво дає грошові надходження до каси господарства впродовж всього року, воно сприяє підтриманню сівозмін. Кіровці вирощують всі культури, які можливі в цій зоні. До речі, особливу увагу приділяють гороху. В цьому році він вродив по 36 центнерів з гектара. При середньорайонній врожайності – 25. На наступний рік тут планують зайняти горохом 200-гектарну площу. “Це й хороший попередник, і прибуткова культура”, – говорить директор товариства.
А рахувати тут вміють. Саме це дає можливість виживати в таких непростих економічних умовах, в які поставлене наше сільське господарство. Тож доводиться опиратись на досвід, вміння грамотно вести господарство та керувати людьми.
– У нас дуже працьовиті люди. Такі механізатори, як Вільям Колосюк, Іван Замишляк, Андрій Коновал, Олександр Прач, Валерій Матуляк, Юрій Довбня сповна віддаються роботі. На них можна покластись в будь-якому ділі. Та й інші члени нашого трудового колективу добросовісно ставляться до роботи. Просто всіх назвати неможливо. Ті, хто не хотів працювати, давно повтікали.
Важливу роль відіграють у господарстві головні спеціалісти: агроном Іван Іванович Лукаш, Олександр Миколайович Паламарчук – головний інженер, – з теплотою говорить про членів свого трудового колективу Г.П. Царук.
І це не дивує, адже люди – то основна складова успіху у будь-якій справі.
Не забувають тут і розраховуватись за оренду землі. Згідно з договором орендарі мають одержувати гроші. Та враховуючи, що селянам потрібен хліб, охочі одержують зерно. Причому, як то кажуть, не відкладаючи на потім. Вже сьогодні на току організовано видачу зерна. І це правильно. Навіщо складати пшеницю в склади, щоб потім звідти її роздавати. Хай вже самі господарі дають їй раду. І в цьому відчувається господарський підхід керівника.
