Пам’ятаєте, як у класика: “Та що ж то за дівка була!.. Чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають…”. Цей образ, створений Г. Квіткою-Основ’яненком, ніби змальований із савранчаночки Елли Чілінгарової.

Чарівність лісів, щедрість ланів, гостинність жителів Савранщини настільки вразили свого часу серце Еллиного дідуся, що він неодмінно вирішив привезти із сонячного Тбілісі усю свою родину, щоб хоча б недовго пожити тут. І навіть необлаштованість та провінційність не злякали його, звиклого до міських умов.

Так 15 років тому Чілінгарови оселилися у Саврані. Поступово звикали до місцевих звичаїв, познайомились та потоваришували з людьми, знайшли заняття до душі. Хоч і нелегко було призвичаюватися до незнайомих країв, та усі негаразди злагоджувались завдяки щирості і підтримці односельців, які жодного разу не ділили їх за національною приналежністю на “своїх” і “чужих”.

Не знала ніяких утисків і Елла, відвідуючи дитячий садок та школу. Дружила зі своїми ровесниками, природньо і невимушено вивчила українську мову, яка зовсім не схожа на ту, якою розмовляли вдома. У школі захопилася вивченням української літератури і з великим задоволенням відкривала для себе нові імена.

А ще Еллі до душі припало вишивання. Хрестик за хрестиком, рядок за рядком викохує вона на полотні цілі картини. І якщо раптом десь зіб’ється, рахуючи вишиті стовбчики, почне знову, щоб не порушити цілісності свого витвору. Цілеспрямованість і наполегливість характеру дівчини проявляється в усьому, за що б вона не бралася. Завдяки цьому Елла оволоділа англійською мовою і у цьому році вступила на факультет іноземних мов Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського.

Як складеться її подальша доля, відомо тільки Всевишньому. Та де б не була юна горяночка, вона завжди повертатиметься туди, де схилилися в задумі верби над тихими водами, у той степовий край, який став для неї другою батьківщиною. А нашій державі, безперечно, вистачить добра і любові для усіх своїх дітей, незалежно від кольору шкіри та мови, адже усі ми – велика єдина родина.