Ми смиренно лежимо під крапельницями. Нас вісім чоловік в одній тісній кімнаті, яка називається денним стаціонаром. У коридорі очікує своєї черги ще удвічі більше людей.
Доводиться тривалий час роздивлятися стелю та голі стіни. У такі хвилини, мабуть, і налаштовується людина на різні роздуми.
– Ми не під крапельницею лежимо, – зауважує мій сусіда, – це ми по краплі витруюємо із себе раба.
Виявляється, під крапельницею теж жартують.
На такі медичні процедури погоджується не кожен. І справа не лише у захмарних цінах на ліки, які самі собою відлякують багатьох тих, хто їх потребує. Але коли ідеш на такі великі затрати, то повинен бути впевненим, що це не порожня затія, а тим більше – не чергове шарлатанство.
До клініки № 18, що у селищі Котовському, люди ідуть і ідуть. Вони вірять кожному слову своїх лікарів, переконуються в ефективності призначеного їм лікування. А потім поспішають поділитися своєю радістю з сусідами, співробітниками. Так розширюється коло хворих, які ідуть до Івана Андрійовича Митрова, Лесі Євгенівни Сухої, інших авторитетних у районі лікарів.
Але особливо при цьому хочеться сказати про медсестру Оксану Чернову. Саме вона, незважаючи на всю бідність навколишнього інтер’єру, створює затишок і комфорт у довколишніх обставинах. За всі довгі для нас два тижні ми не бачили її у поганому настрої, хоча житейські негаразди не обходять сьогодні нікого. Вона завжди ласкаво і турботливо зустрічає кожного пацієнта.
Про те, як Оксана Іванівна виконує всі процедури, потрібно писати мало не оди. Той, хто зазнав пекельних мук, коли горе-медсестра не може вколоти у вену навіть з другої спроби, мене добре зрозуміє. А Чернова кожному клієнту робить одночасно по кілька уколів – і не боляче. Ото вже справді золоті руки у цієї чудової жінки!
– Наша Оксана, – відзначає один з лікарів, – може зробити укол навіть із заплющеними очима.
Сама Оксана Іванівна людина скромна, про себе розповідати не дуже любить. І все ж вдалося дещо дізнатися. Медсестрою працює 12 років, з них другу половину – постійно у цьому денному стаціонарі. І ще. Вона закінчила Одеське третє медучилище, отож хай пишаються Оксаною і її викладачі, і її однокурсники по навчанню.
А на завершення ще скажемо, що треба поміркувати й про таки віддалені клініки, подбати про умови і для лікарів, і для хворих. Вони на те заслуговують. Навіть дуже...
