...Не заростає стежка до музею Костянтина Георгійовича Паустовського – будинку по вулиці Чорноморській. З цього місця відкривається неповторний вид на море. Справді, Чорноморська, за визначенням письменника, – “морський форпост Одеси”!
Нинішнього літа відбувся традиційний День пам'яті Костянтина Георгійовича. У музеї зібралися шанувальники його творчості. Хтось згадав, що 14 липня Національне свято Франції – День взяття Бастилії. У Паустовського з Францією пов'язано багато. У сім’ї з особливою повагою ставилися до французької історії і культури. Катерина Загорська, майбутня дружина, одержала освіту у Сорбонні (в Одесі, на початку 20-х років, завідувала іноземним відділом у газеті “Моряк”). Лідія Ділекторська (дружина Матісса) перекладала книжки Паустовського на французьку. Знайомство з Борисом Зайцевим. Благословення Івана Буніна на тернистий шлях до літературного Олімпу теж прийшло з Франції. Паустовський відвідував цю країну, цікавився всім, що відбувалося у її культурному і громадському житті. У фондах одеського музею Паустовського є підручник французької мови, яким користувався письменник, з його позначками на сторінках.
Вперше в Одесі, проїздом до Криму, київський гімназист Костик побував у 1916 році. І знову – у 1919-му. Робота в газеті “Моряк”... Захопленість мрією дитинства – стати письменником – надихає його бути учасником подій і уважно спостерігати за тим, що відбувається навколо. “Життя взяло мене за горло..., – згадував Паустовський, – я розумів, що невіддільний від часу, від долі країни і її страждань...”. Така була міра громадянського обов'язку молодого журналіста в роки перебування на березі Чорного моря.
Костянтин Георгійович пішов з життя у 1968 році. В Одесі, у його “Моряку”, було поміщено некролог. А художник Олег Соколов звернувся до тодішнього “батька міста” Лазаря Заярного з пропозицією про присвоєння імені письменника вулиці Чорноморській. Хтось з мешканців написав на паркані “вулиця Паустовського”. Напис зафарбовували, але магічні слова з'являлися знову і знову.
Одеса – “піонер” в увічненні імені письменника на всьому просторі великої країни від Тихого океану до Чорного моря. Вперше ім'ям Паустовського була названа бібліотека в історичному районі – на легендарній Молдаванці: завідувачка Юлія Іллівна Комаровських постаралася одержати згоду Паустовського. У сімдесятих роках у новому районі з'явилася вулиця Паустовського, на верфі у Югославії було спущено на воду теплохід “Костянтин Паустовський”. Одесити старшого покоління згадують неспокійні безсонні ночі, коли стояли в черзі, щоб передплатити зібрання творів улюбленого письменника: з кожним роком зростала популярність його книжок. У дев'яності роки на будинку № 8 по вулиці Гефта (Чорноморській), у дворі якого, у двірницькій, що на жаль, не збереглася до наших днів, жив Паустовський, було відкрито мармуровий барельєф письменника, виконаний скульптором Миколою Коніщевим. Шанувальники його об'єдналися в літературне товариство “Світ Паустовського”. У статуті були визначені головні завдання: заснувати музей письменника, повернути історичну назву вулиці, відновити будиночок-двірницьку, клопотати про нагородження Паустовського медаллю “За оборону Одеси”. З ними товариство, в основному, впоралося, знаходячи розуміння і підтримку з боку облдержадміністрації, державних, комерційних та громадських організацій.
У 1998 році було засновано меморіальний музей, який одержав статус філії Одеського державного літературного музею. За пропозицією товариства було засновано муніципальну літературну премію імені К.Г. Паустовського – перша премія такого рівня в місті. Вже протягом декількох років відзначаються пам'ятні дати Паустовського на вулиці Чорноморській, де збираються люди, щоб відчути Дух цієї вулиці, “наймальовничішої у світі”, відвідати музей, послухати твори письменника у виконанні майстрів художнього слова, подивитися тематичні відеофільми.
Цього року, у День пам'яті Паустовського, у музеї була показана виставка робіт студентів архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури: А. Ільчишиної, О. Шевченко, Є. Ларіонової, К. Вербич, К. Коваль, Н. Заярнюк та інших. Не можна не назвати і наставників молодих художників – завідувача кафедри рисунка, живопису і основ архітектурної графіки Ігоря Анатолійовича Трутнєва, викладача Тетяну Вікторівну Бордюжа. Вулиця Чорноморська в роботах студентів ніби оживає, підтверджуючи, що це один з куточків Старої Одеси, який ми повинні зберегти. Роботи виразні, вражають. Також були показані екслібриси з унікальної колекції Володимира Селіванова. Експонувалися рідкісний екслібрис Костянтина Георгійовича Паустовського, а також книжкові знаки із зібрання колекціонерів з України та Росії. Автор фотовиставки “Стежка Паустовського” Петро Башкарьов запросив у світ мандрівок – від Північної Пальміри до Батумі.
Ніка Білоусова, одеситка, яка нині мешкає у Москві, багато років працювала в Ірані, розповіла про загадкову землю Фарсістану. Згадуючи оповідання Паустовського “Пил землі фарсистанської”, ми дивувалися, як міг він романтично описувати стародавню країну, де панують чорне небо і туга. Віктор Рисович і Олександр Азар’єв подарували музеєві фотографії, фотокопії рукописів письменника, Галина Лазарєва – мемуари “Час. Кіно. Книга”. Твори Паустовського читали Олена Куклова, Інна Лейзерович та Зінаїда Сагдєєва, виступали Ніна Сапригіна, Світлана Малиш, Анатолій Яні.
...З моря долинав шум прибою. Величний музейний каштан вкрив нас від мінливості погоди (був дощ). Раптом хтось вигукнув: “Дивіться – лебеді!”. Погляди присутніх спрямувалися до неба, де линула зграя лебедів. Синій простір відокремлював нас від цих птахів, і вічність відокремлювала від Паустовського. Граціозно зробивши кілька кіл, птахи полетіли. Якийсь час всі мовчали. Біля паркану мирно дрімали музейні собаки Жулька і Рудий.
...Ось так пройшов ще один пам'ятний і печальний день. І довго ще чулися рядки Маргарити Алігер, які пролунали 17 липня 1968 року: “Провожала Паустовского Россия /к тихому последнему порогу. /Принимались дождики косые, /обмывали длинную дорогу…”.
Віктор ГЛУШАКОВ, завідувач музею К.Г. Паустовського
Змушена післямова. Доки матеріал готувався до друку, над музеєм згустилися хмари: як розташований у колишньому приміщенні дитсадка, він підлягає виселенню. Справа у тому, що недавно міськрада ухвалила рішення про розрив орендних договорів з установами, розташованими у колишніх дитячих садках. Причина: як і за радянських часів, зараз відчувається гострий брак в садках і яслах місць для дітей. Так, циркулярно, до “чорного списку” потрапив і музей, який вже здобув, здавалося б, своє місце під сонцем. Отже, знову – “до основанья, а затем”? Чи, все-таки, варто спробувати знайти індивідуальний підхід?
