ПУКЛІЧ В. ЛІТОПИС ЧОРНОМОРСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО З’ЄДНАННЯ ЗА 2003 РІК. ОДЕСА, 2006
Кожен, хто будь-коли намагався заглибитись в історію Українського козацтва, знає, як мало залишили наші предки літописів, хронік, подорожніх нотаток, взагалі будь-яких писемних документів, завдяки яким можна було б чітко відокремити суто легендарну історію козацтва від історії задокументованої. Тож як часто доводиться шкодувати, що предки наші були куди охочішими до шаблі та плуга, ніж до пера. Якщо народ сам лінується увічнювати власну історію в праведних та мудрих письменах, за нього це починають робити історики інших народів. Але тоді вже не доводиться нарікати, що роблять вони це, виходячи з власних уподобань і власного розуміння, підганяючи історію чужинців під свої власні національні інтереси, свою національну гідність.
Я кажу про це тому, що навіть такі високоосвічені гетьмани, як Б. Хмельницький та І. Виговський, які мали в своєму розпорядженні десятки освічених канцеляристів, не подбали про те, щоб організувати написання літописів чи хоча б походних хронік; навіть їм не спадало на думку відібрати кількох літературно обдарованих, кмітливих хлопців, випускників академії чи колегіумів і сказати: “Хлопці, без ваших шабель військо козацьке обійдеться, махати шаблями у нас, слава Богу, є кому. Ваша свята справа: каламар, перо, пергамент – і день при дневі записуйте все, що відбувається на полях битв, в Україні, в канцелярії. Які посли та парламентарі прибувають, і про що йдеться на переговорах”. Так само не подбав про творення хронік і жоден кошовий отаман Запорізької Січі. Майже всі відомі нам козацькі літописи творилися уже з часом і ґрунтувалися здебільшого на польських, німецьких, турецьких та інших джерелах; не дбали про них і повстанські гетьмани та отамани.
Можливо, у це зараз важко повірити, але минуть літа, і наші нащадки так само вивчатимуть процес “відродження Українського козацтва в незалежній Україні наприкінці ХХ – початку ХХІ століття”. І передчуваю, скільки документів їм доведеться перечитати по різних архівах, якщо тільки ці документи різних козацтв (а їх уже десятки) справді потраплять до архівів. Адже мій досвід історика сучасного козацтва переконує, що в багатьох козацтвах не існує ні нормально налагодженої канцелярії, ні архіву; що отамани просто не передають папери, які були писані за їхнього отаманства, своїм наступникам.
Ось чому я з таким хвилюванням брав до рук укладений крайовим отаманом Чорноморського козацького з’єднання Володимиром Пуклічем “Літопис Чорноморського козацького з’єднання за 2003 рік”. І нічого страшного в тому, що літопис за 2003 рік з’явився лише в середині 2006 року, головне, що він все ж таки з’явився, що отаман та інші старшини (офіцери) цього козацтва дбають про написання літопису, про те, щоб їх робота, їхні організаційні пошуки і старання, їх благодійна військово-виховна та спортивна діяльність знайшли своє відображення на сторінках уже не рукописного, а таки офіційно, у міській типографії виданого “Літопису”.
Зрозуміло, що цей літопис має і суто прикладне значення. Адже, знайомлячись із ним, молоді козаки та претенденти на козацькі вуса мають змогу отримувати докладну інформацію про керівний склад козацтва, основні напрями його діяльності, провідні документи, якими козаки керуються під час своєї служби; відомості про ті організації – козацькі, освітянські, спортивні – з якими їх козацтво підтримує зв’язки. Здавалося б, перед нами невеличка стаття “Чорноморське козацьке з’єднання як складова частина Українського козацтва”, але скільки вкрай необхідної інформації несе вона навіть для наших сучасників, не кажучи вже про нащадків.
“Чорноморське козацьке з’єднання (ЧКЗ) – читаємо в “Літописі”, – має свій Статут, Почесну нагороду, прапор, хоругву і інші атрибути. Вищим органом ЧКЗ є Крайова військова козацька Рада, делегати якої збираються раз на рік, щоб заслухати звіт Крайового отамана, крайової канцелярії, дати накази на наступний термін, або переобрати крайового отамана, суддю, скарбничого. Вищим органом Українського козацтва є Велика рада Українського козацтва, яка також збирається раз на рік, як правило, на святкування Дня Українського козацтва (14 жовтня)... Крайовий отаман має право присвоювати козацькі військові звання осавула (підполковника) включно...”
Ця інформація вдало доповнюється переліком членів Крайової військової канцелярії ЧКЗ, списком отаманів різних підрозділів цього козацтва, з зазначенням їх козацько-військових звань; ілюстрованими переліком нагород сучасного Українського козацтва та кількома іншими документами, які одразу ж дають більш-менш повне уявлення про структуру та можливості цього козацтва.
І в давні часи, і в сучасному козацтві ставлення до участі в козацькому русі жінок – неоднозначне. Відомо, що на Запорізькій Січі жодна жінка не мала права з’являтися під страхом смерті; страті підлягав і козак, який наважився б допомогти якійсь українці, скажімо, перевдягненій, ступити на священно-безшлюбну територію Січі. Та водночас ми знаємо чимало прикладів того, як дружини городових козаків, істинні козачки, брали участь у боях і навіть приймали на себе командування, як це зробила сотничиха Завісна під час оборони міста – фортеці Буші. Але все це в минулому. А як ставляться до проблеми жіночого козацтва у ЧКЗ?
У “Літописі” подається “Положення про крайову жіночу козацьку громаду “Берегиня” Чорноморського козацького з’єднання”, ухвалене спеціальним рішенням Ради крайової військової старшини ЧКЗ. З цього положення ми дізнаємося, що ця жіноча громада діє під егідою ЧКЗ, має статус міжнародної організації, а основною метою діяльності “Берегині” є “об’єднання українських жінок для відродження історичних, культурних, господарських, державотворчих, військово-спортивних традицій Українського козацтва... Підготовка та патріотичне виховання нового покоління в дусі українського козацького лицарства, української національної ідеї, відданості рідному українському народові та українській землі”.
Окремий розділ “Літопису” присвячено проблемам екології, і він так і називається “Козаки і екологія”. Виявляється, в структурі ЧКЗ було створено спеціальний Екологічний підрозділ, на чолі якого стояв полковник Сергій Гуцалюк. 6 червня 2003 року козацтвом та Державним управлінням екології і природних ресурсів в Одеській області було затверджено спільний план дій “Про охорону навколишнього природного середовища”. Однією з перших акцій Екологічного підрозділу став рейд на незаконний скотомогильник в Комінтернівському районі, після якого діяльність його на законних підставах було припинено. Подібних природоохоронних акцій здійснено десятки. Лише впродовж 2003 року козаки організували 37 солідних рейдів, щоб припинити діяльність рибалок-браконьєрів, та інших людей, які недбайливо ставляться до природи.
До речі, повертаючись до проблеми жіноцтва в цьому козацтві, скажу: мене вразило, коли я дізнався, що писарем крайової канцелярії ЧКЗ (а посада писаря завжди прирівнювалася до посади начальника штабу) обіймає жінка (чого, мабуть, в жодному іншому українському козацтві нема). Цим писарем є булавний (тобто старший лейтенант) Українського козацтва Світлана Добжинська. І ще одне. Під егідою цього козацтва діє охоронно-детективне бюро “Гриф”, засновником та керівником якого є сам крайовий отаман В. Пукліч. Природно, що це бюро дає змогу працевлаштовуватися багатьом козакам, а водночас забезпечує певну економічну незалежність козацтва.
Літописання в Чорноморському козацькому з’єднанні було започатковане в 2002 році. Зараз тут уже готується до виходу в світ “Літопис ЧКЗ за 2004 рік”. Отже, це літописання вже стало традицією козацтва. Як стало традицією і видання спеціального збірника “Козацька держава”, в якому публікуються краєзнавчі роботи юних істориків-школярів, що беруть участь у щорічному однойменному історичному конкурсі. Тобто, як бачимо, козацтво саме дбає про виховання своїх майбутніх літописців.
