У такі тихі погожі дні бабиного літа не хочеться думати про холоди, що наближаються, про негоду. Але календар невблаганний. На вулиці – жовтень. Отже, треба квапитися із закінченням усього комплексу осінніх польових робіт. Зібрати врожай пізніх культур, завершити сівбу озимих, зорати на зяб…
ОДА РІПАКОВІ
Спочатку про речі дуже похвальні і повчальні. Нинішньої осені райони області зайняли під озимий ріпак майже сто тисяч гектарів – у три рази більше, ніж рік тому. Це здивувало навіть фахівців Міністерства аграрної політики України, і вони неодноразово телефонували і уточнювали цифру, перш ніж повідомити про неї на засіданні своєї колегії.
Скажемо відразу: ніхто не примушував збільшувати площі під цю культуру, не велися на цю тему розмови і на обласних нарадах: добре, що й минулого року площі під посіви ріпаку було подвоєно. Так у чому ж справа?
Тут ми маємо дуже яскравий приклад ринкової економіки. За насіння ріпаку стали платити дуже пристойні гроші, причому вже в дні його збирання. Отже, не потрібні зайві витрати на додаткові перевезення, за збереження в орендованих складах.
В результаті – подвійна вигода. І солідні доходи, не порівнювані з одержуваними за зерно озимої пшениці, і біологічна «профілактика» полів від бур'янів, і добрий попередник для тої ж озимини.
ПРЯНИК ВИЯВИВСЯ НЕ ДУЖЕ СОЛОДКИМ
А ось приклад трохи іншого роду. Коли сахаропереробники стали піднімати сільгосппідприємствам свої тверді неприйнятні ціни на сировину – площі під солодкі корені стали танути щорічно. Думали, що все одно задавлять непокірливих селян, а сировину і сирець завозитимуть від сусідів – близьких та іноземних. Протистояння було тривалим. Поле цукрового буряку за цей час скоротилося майже в десять разів!
Цього року ті ж керівники цукрових заводів змінили, нарешті, тактику. Замість батога з'явився пряник: господарствам-сировинникам виділяли кошти на закупівлю насіння, їм постачали сучасну техніку для проведення всіх агрозаходів – від сівби до збирання. Вперше в області на полях працюють п'ять новітніх комплексів зі збирання солодких коренів. Але поліпшити згаяне за рік-два не виходить. Втрачено кадри, а з ними і багато чого в агротехніці обробітку цієї культури.
В результаті врожайність у поточному році в середньому виходить близько 200 центнерів з гектара. Це дуже мало, особливо якщо врахувати, що в сусідніх областях буряк вродив вдвічі краще. Та що нам ті сусіди! От господарство «Україна» Савранського району, яке очолює Володимир Устинович Лісніченко, і цього року має по 450 центнерів з гектара. Це втричі більше, ніж, скажімо, у Миколаївському районі. У Великомихайлівському районі мають понад 330 центнерів з гектара, у Котовському – 317, у Красноокнянському – 270. Далі список обривається.
Тут є ще один нюанс – економічний «пряник» сахаропереробників виявився не особливо солодким. Минулого року платили за тонну цукрового буряку 190 гривень, а в нинішньому – лише на сорок більше. А за цей час подорожчали і насіння, і добрива, і гербіциди, і особливо пально-мастильні матеріали. Отже, особливого стимулу для того, щоб рвонути уперед, як це спостерігається з ріпаком, практично так і не було. А тут ще й погодні умови ускладнили в деяких районах ситуацію.
ОЛІЙНИЙ «КОРОЛЬ» І ОПАЛЬНА «КОРОЛЕВА»
Ситуація на внутрішньому і зовнішньому ринку говорить про те, що особливий інтерес до соняшнику дещо спав. І хоча багато так званих аграріїв на годину далі за інерцією збільшують площі під цю культуру, але про врожай турботи належної не виявляють. Гадають вал взяти інтенсивним методом. І ось до чого це призводить. Зараз в полі стоять незібраними майже 100 тисяч гектарів соняшнику. До збирання насіння долучилися і сама матінка-природа, і птахи залітні.
Ось і виходить на круг по 13,3 центнера. Нас можуть заспокоїти, що й у минулому році було не більше. Це досить слабка розрада. Вона тільки зайвий раз підтверджує, що інтерес до цієї культури став спадати. Від цього, начебто, і тривожитися особливо не слід, адже є й інші високорентабельні культури, і з соняшниковою олією дефіцит не спостерігається. Але треба пам'ятати, що під соняшник щорічно виділяється близько 300 тисяч гектарів, а це майже третина весняного поля.
Нам можуть вказати на Дніпропетровську, Івано-Франківську і деякі інші області, де соняшником засівається ще значніша частина орних земель. Але у нас є досить вчених і практиків, щоб скрупульозно, з економічною викладкою показати і довести: заради миттєвої вигоди (а сьогодні вона дуже відносна!) не слід губити матінку-землю, грубо порушувати вимоги сівозмін.
З таким мірками слід підійти і до оцінки ефективності вирощування кукурудзи. А то площі під неї виділяються величезні, а в результаті – одні збитки.
Ні, ми не говоримо про те, що некороновану «королеву полів» треба вивести із сівозміни. Її треба вирощувати і, можливо, навіть на значніших площах. Особливо в тих районах, де не на словах, а на ділі збираються відроджувати тваринництво.
А поки що спостерігається інша проблема: оголосивши в наукових колах кукурудзу як страхову культуру, до неї стали ставитися як до чогось другорядного.
В результаті сьогодні справу довели до такого рівня, що врожайність зерна кукурудзи складає усього 22,3 центнера з га. В Ренійському районі – вдвічі менше. Нижче за загальнообласні показники спрацювали також у Татарбунарському, Тарутинському і Роздільнянському районах.
Та й очікуваний валовий збір у 100 тисяч тонн говорить сам за себе. Зовсім незначний додаток до хлібного короваю області!
Отож, тут теж є над чим задуматися. Колись перед кукурудзою просто благоговіли, доводячи, що в умовах області можна вирощувати високі врожаї. Нехай 100-центнерні показники попахували приписками, але 50 – 60 центнерів стало справою посильною, і їх одержувало багато механізаторів. Сьогодні – інша крайність. Настав час забути про старі гасла і з олівцем у руках підрахувати, що і як треба зробити, щоб мати і солідний резерв зерна, як у 2004 році, і повести справу на високорентабельній основі. А заодно зауважимо, що у зв'язку зі скороченням вивезення зерна кукурудзи зі США, ціни на цю культуру знову зростуть. Отож, треба серйозно братися до діла!
НЕПОЖАТОЮ ЗАЛИШИЛАСЯ НЕ ОДНА СМУЖКА
Розмову можна продовжити і на прикладах вирощування та організації збирання багатьох інших культур. Автору цих рядків вже доводилося тижнів три тому писати про зволікання на збиранні проса, гречки, інших круп'яних культур. Але підчищення останніх гектарів затяглося до кінця вересня. Ще залишилося просо (або одні стебла?) у Балтському і Котовському районах, ніяк не здолають останні гектари гречки в Іванівському та Білгород-Дністровському районах.
Тут теж незрозуміле ставлення деяких господарств до вирощування тієї ж гречки. Недалеко пішли ті часи, коли гречану крупу вдень з вогнем не можна було відшукати. Зараз, начебто, такого не спостерігається. Гречку вирощують в кожному районі, але практично тільки «для себе»: а на ринку ми купуємо крупу із сусідніх областей. Навіть спроба окремих районів вийти на виробництво тієї ж продукції у великих розмірах стає неможливою, тому що, скажімо, в тому ж Іванівському районі врожайність складає лише 5,9 центнера з га, хоча й площ виділили 550 гектарів.
Нашому внутрішньому ринку потрібні і гречка, і просо, та інші круп'яні культури. Але скажіть, будь ласка, коли і тут будемо підходити з суворими економічними розрахунками, без усіляких посилань на погоду, яка стала черговою винуватницею в усіх промахах у рослинництві.
ПРО ХЛІБ СЬОГОДНІШНІЙ І МАЙБУТНІЙ
Ми не випадково згадали про погоду. Запитаєш в одному районі: «Чому соняшник ще не зібрано?». І одержуєш відповідь: «Дощі ллють постійно». «А чому ж сівба озимих затягується?». «Та ґрунт сухий, як камінь...»
І все-таки дощі були, нехай не повсюдно. Але це, погодьтеся, не торішня суха осінь. А дорогоцінну вологу упускати в ці дні – залишитися без бажаного врожаю наступного року.
Що стосується економічного боку справи, то ціни на зерно, за словами тих же селян, стали більш-менш прийнятними. Хоча до бажаного паритету ще далеко. Але тут виник ще один дуже делікатний нюанс. Великі зерновиробники і фермери не хочуть з цілком зрозумілих причин продавати зерно в державний фонд. Тут ціни майже на сотню гривень нижчі. Як бути? Логіка підказує, що державним чиновникам потрібно не тільки інших навчати премудростям ринкової економіки, але і самим з нею рахуватися в практичних діях. Слід було очікувати, що у відповідь на обставини, що склалися, піде регулювання цін.
Як би не так! У хід пішов горезвісний і тисячу разів нібито відкинутий адміністративний принцип «викручування рук». Мовляв, місцеве керівництво погано «працює» зі своїми сільгоспвиробниками, в результаті чого і не надходить зерно до державного резерву.
Як складатиметься ситуація далі – покаже час. А ми повернемося на поля, де сьогодні триває сівба озимих зернових. За прогнозами, вони займуть, як і в минулі роки, до семисот тисяч гектарів. Одні райони – на півночі – уже засіяли половину озимого клину, але багато жителів південних районів, і не лише вони, ще зволікають.
Щоб не бути голослівним, наведемо деякі досить контрастні показники. У тій же північній зоні, де починають сівбу першими в області, при практично однакових умовах та й термінах сівби, ананьївці посіяли озимих у два рази менше, ніж балтчани, й у три рази менше, ніж березівці. Лише третину прогнозованих площ засіяли у Фрунзівському, Ширяївському і Кодимському, менше половини – в Любашівському, Великомихайлівському і деяких інших районах. Затягують терміни масової сівби в Овідіопольському, Біляївському, Комінтернівському та інших районах центральної зони.
Рекомендацію розпочинати сівбу з 25 вересня деякі південні райони прийняли дуже однозначно і, напевно, чекають чергового відмахування червоного прапорця з обласного центру. Ренійці до сівби практично тільки приступили, а їхні сусіди – ізмаїльці, болградці і кілійці теж не поспішають вводити усі агрегати в загінки. Втрачається дорогоцінний час, втрачається волога, якої в орному шарі нагромадилося не так вже й багато. А чекати чергових дощів добре і радісно, коли зерно вже лежить у ґрунті.
ЗА СИСТЕМОЮ ТРЬОХ «П»
Нам доводилося неодноразово писати про виконавчу дисципліну, про відповідальне ставлення до дорученої справи. Але відвикли деякі районні керівники управлінь агропромислового розвитку від цього, а свою некомпетентність і байдужість до доручень можуть «відфутболити» усілякими відписками і звітами за системою трьох «п»: з пальця, потолка і підлоги.
Ось миколаївці, не ніяковіючи, повідомляють, що в районі зібрано 30 гектарів цукрового буряку, зібрано 450 тонн коренів, що складає (поділимо одне на інше) – 150 центнерів з гектара. Чотири райони – Березівський, Іванівський, Савранський і Ширяївський – повідомляють, що в них врожайність цукрового буряку складає 200 центнерів – ані кілограма більше чи менше. «На око» складається оперативна звітність і в деяких інших районах. Ренійці доповідають, що посіяли рівно 900 гектарів озимих. 800 з них – на зерно. У красноокнянців теж що не цифра – то з одним чи декількома нулями. Можна подумати, що в полі працюють не живі механізатори, а автомати-роботи з заданою програмою на десятки і сотні.
Відкіля така хибна практика? Можливо, за придумані на ходу «дані» менше лаятимуть, ніж за їхню відсутність? А те, чого доброго, запідозрять у незнанні справи, у некомпетентності.
Хочеться вигукнути: панове, кого ви хочете обдурити своєю псевдотворчістю? Тільки самих себе! І цим багато керівників управлінь знову підтверджують не тільки своє незнання справжнього стану справ на місцях, але й відсутність елементарного бажання з ним детально ознайомитися. А як же при такій ситуації можна грамотно і ефективно вести сільськогосподарське виробництво, тим більше керувати цією галуззю економіки в районі?
P.S.: Поки матеріал готувався до друку, статистичні дані дещо змінилися. Але це не знімає проблему загалом...
