Перше, що мені кинулося тут у вічі, – це Правила поведінки серед людей, вивішені на дверях. Ось деякі з них: не вступайте у спори, бо спір – це форма агресії; не відповідайте на образи; завжди попросіть вибачення, якщо ви неправі. Якщо ви подумаєте, що я зайшла до психолога чи, скажімо, до установи, яка займається соціальною адаптацією певної категорії громадян, то ви помиляєтеся. З цими Правилами я ознайомилася на cавранській станції технічного обслуговування автомашин, яка належить підприємцю Ігорю Петровичу Бреусу. Не помітивши нашого приходу, в теплій, зручній і добре освітленій майстерні Ігор разом зі своїм помічником Андрієм Міщенком вів бесіду із клієнтами. Він аргументовано пояснював, що їхня машина не потребує на даному етапі заміни запчастин, які дорого коштують (до речі, будь-які запчастини тут же й продаються у спеціалізованому магазині), достатньо провести лише незначні ремонтні роботи.
Розібравшись з відвідувачами, Ігор підходить до нас:
– Які у Вас проблеми?
– Та поки що ніяких, – відповідаю. –Чула про Вашу роботу чимало хороших відгуків, от і зайшли ось з фотокореспондентом подивитися. Не заперечуєте?
– Та ні, будь ласка.
Ігор охоче відповідає на запитання, терпеливо роз’яснює, якщо я відразу не можу збагнути призначення того чи іншого “залізного начиння” двох майстерень. Звертаю увагу на те, що все тут має своє місце. Під рукою розташовані всі необхідні інструменти, в одній із майстерень під вікном у кутку – стіл з документацією, а біля нього хазяїн дбайливо прилаштував теплу підстилку – це для двох своїх четвероногих сторожів, щоб могли після нічної служби погрітися і відпочити, що створювало відчуття чогось домашнього і затишного.
Ремонт автомашин для Ігоря – це не тільки робота. Це захоплення. Це внутрішня потреба.
„Діагноз” автомашині, доставленій до нього, він виставляє безпомилково і „лікує” її швидко й надійно.
А все почалося з того, що три роки тому Ігор придбав „Таврію”. Проблем у нього як у водія не було. Адже, закінчивши професійно-технічне училище, здобув професію: водій-тракторист-машиніст широкого профілю. Але інші, бачачи, що Ігор у разі потреби в ремонті автомобіля ні до кого не звертається, почали у нього питати поради, просили щось підлаштувати, а переконавшись у його професійності й порядності, стали направляти до майстра і своїх родичів та знайомих. Коло потребуючих розширювалося. Особливо потрібна була допомога пенсіонерам, яким Ігор ішов назустріч в першу чергу. От тоді і виникла думка: а що коли створити власну майстерню по обслуговуванню вітчизняних автомобілів? Це і заробіток, і справа для душі, і людям користь. Для цього приглянув Ігор пустуюче приміщення колишнього магазину. Та й місце зручне – над самою дорогою, неподалік і заправка. Тепер не жалкує.
– Найближчим часом куплю тестер, – пояснює хазяїн – поставлю новий підйомник, обладнаю ще дві майстерні, розширю штат працівників.
Тим часом до станції техобслуговування під’їжджає ще декілька автомашин: на них – номери інших областей. Тож на довгі розмови часу не вистачає.
– Скажіть, а Ваші клієнти часто розплачуються за он те порушення, – поспішаю запитати, вказуючи на табличку з написом: „Курити на території забороняється. Штраф 2 гривні”.
У відповідь Ігор лише посміхається і направляється до купки молодиків, що зібралися у дворі. Як на те, бачу, як один із них смачно затягується сигаретою. І я розумію, що ніякого штрафу не буде, що хазяїн станції технічного обслуговування автомашин Ігор Бреус спокійно вкаже на напис, тактовно зробить зауваження , що, як правило, впливає більше, ніж крик і грубість. То, може, не тільки професійне вміння Ігоря Бреуса, його досконале знання автомашин вітчизняного виробництва притягує сюди клієнтів, а й те, що отих Правил поведінки серед людей дотримується в першу чергу сам господар?
