ВИРІШУЄ СТУДРАДА
Нещодавно студентські гуртожитки, а загалом їх в Одесі 65, перевіряла спеціальна комісія. До неї увійшли керівники вузів, студенти, профспілкові лідери. Підбиваючи підсумки перевірки, начальник відділу вузів управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації Ю.О. Журавльова підкреслила, що останнім часом матеріальна база гуртожитків помітно покращилася. Тільки на капітальний ремонт у поточному році було витрачено понад тринадцять мільйонів гривень. Проте обставини в гуртожитках залишають бажати кращого. У кожному з них знайшлися недоробки і проблеми. Як вони вирішуються? Що зроблено для поліпшення соціально-побутових умов студентів? Чи вчасно підготувалися до зими?
З цими запитаннями ми звернулися до Т.В. Базутової, помічниці ректора Одеської національної академії харчових технологій. За словами Тетяни Володимирівни, головне завдання вирішено – у всіх п’ятьох гуртожитках є тепло і гаряча вода. А отже, осінньо-зимові холоди студентам не страшні. У цей час завершується капітальний ремонт усіх санвузлів – тільки з цією метою витрачено 276 тисяч гривень. Почато ремонт душових у дев’ятиповерховому гуртожитку. Усе це дуже серйозні і витратні роботи, які вимагають великих коштів. А ось з фінансуванням справи йдуть дуже погано. Давно відомо, що з держбюджету на утримання гуртожитків гроші майже не виділяють. Деякі надходження йдуть на оплату комунальних послуг. Ось і все. Тому доводиться викроювати з того, що вузи заробляють самі. Адже оплата за проживання не покриває і третини усіх витрат на капітальний ремонт.
- Як завжди, виручає контракт, - підкреслила Т.В. Базутова. – Хоча, безумовно, краще було б направити ці кошти на розвиток навчально-лабораторної бази, адже практичне навчання майбутніх технологів вимагає спеціального устаткування, сировини, харчових компонентів.
І ще один важливий момент, на який звернула увагу помічниця ректора. Це – ставлення студентів до свого тимчасового житла. Серед 2240 студентів, які проживають нині в студмістечку, безумовно багато хто дорожить своїм місцем. Та це і зрозуміло: адже 108 гривень на місяць – не 108 доларів (якщо не більше), які довелося б платити за квартиру. До того ж усі гуртожитки розташовані поруч з навчальними корпусами, що теж дуже зручно. Проте є студенти, які своїми варварськими витівками просто шокують навколишніх. Був випадок, наприклад, коли з дев’ятого поверху було скинуто вниз... газові плити! А нещодавно мешканці, які розгулялися, зірвали кран на газопровідній трубі, що могло обернутися великою аварією. Звичайно, таким дітям не місце в гуртожитку, але питання ці вирішують органи студентського самоврядування. Саме студрадам дано право відраховувати винних мешканців, стежити за порядком у кімнатах, у місцях загального користування.
- Так, у нас студрада вирішує все, - розповідає завідувачка гуртожитку № 5 ОНАХТ О.М. Нікул. – Сформовані оперативні загони, які щодня чергують на прохідний. Призначено старост, які відповідають за порядок у кімнатах.
Цьому гуртожитку вже понад тридцять років і, звичайно, це позначається на його зовнішньому вигляді. Проте, навколо чисто, затишно, а плакати, які закликають дотримуватись чистоти і порядку, висять і на кухнях, і в санвузлах. В усіх громадських місцях почалася заміна столярки (вікон, дверей), а також завершується ремонт жіночих туалетів.
Ольга Миколаївна розповідає, що роботу проведено величезну – замінили всі труби, сантехніку, а стіни облицювали сучасною плиткою. Справжній євроремонт! Є тут і свої душові, і кімната відпочинку, де проходять вечори відпочинку, перегляди фільмів. Ну і нарешті, особлива гордість – спортзала, оснащена прекрасними тренажерами. Відповідає за неї Євген Доброрез, член студради. За словами Ольги Миколаївни, помічники у неї чудові. Члени студради, яку очолює Юрій Макаренко, регулярно навідуються в кімнати, ставлять оцінки мешканцям за санітарний стан.
- Порушників суворо караю. Наприклад, нещодавно прийняли рішення виселити студентів, які розпивали спиртні напої. Суворо? Так! Але справедливо.
Так думає і Тетяна Патик, яка мешкає тут вже п’ять років. В кімнаті у неї тепло, затишно і, звичайно, чисто.
- Ми вимогливо ставимося до себе, і до сусідів, - розповідає Марина Кисельова, староста першого поверху. – А якщо трапляється НП – відразу втручається студрада і ухвалює рішення. Взагалі ми самі собі господарі, хоча, звичайно, і викладачі у нас бувають, і навіть ректор заглядає. Вони не забувають про студентський побут і, як бачите, обставини в студмістечку з кожним роком поліпшуються.
Віра ЯСІНСЬКА, «Одеські вісті»
«ПОКИ ТИ СМІТИТИМЕШ, Я МАЛЮВАТИМУ»...
Як ви ставитеся до графіті? Вони вас дратують, цікавлять чи ви байдуже дивитеся на розмальовану огорожу. Що ж таке графіті?
Гуляючи міськими вулицями, ми частенько помічаємо, що на стіні якогось будинку красується незрозумілий напис або картинка. Але, підійшовши ближче, багато хто з нас все ж посміхнеться: “А, це ж графіті!”. Так, графіті все частіше і частіше почали миготіти на стінах будинків, огорожах, на вагонах електричок та в інших, як правило, громадських місцях. А от якщо подумати, то для чого потрібне графіті, хто це малює і з якою метою?
Зробимо маленький екскурс в історію. Графіті – це вид, вуличного мистецтва, те саме, що вуличний театр, музика і танці. Саме слово графіті походить з латинської мови і означає “надряпувати”. Корені графіті заглиблюються ще в доісторичний наскельний живопис. На цьому зв’язок із стародавнім часом і переривається.
Як оригінальне мистецтво графіті зародилося зовсім недавно. Цьому сприяв важливий чинник – винахід фарби-аерозоля. Сталося це в США десь у 70-ті роки, молоді люди почали розмальовувати (бомбити, якщо говорити мовою графітників) будинки і станції метро, тим самим кидаючи виклик повсякденності і розфарбовуючи сірі монотонні будні індустріальних міст. Кажуть, що першим, хто став малювати граффіті, залишати скрізь свої ініціали “tag”, був тінейджер на ім’я Деметрівс з Нью-Йорка.
Графіті дуже швидко набуло популярності у молоді США, у країнах Латинської Америки та Європи. На самому початку нечисті на руку ділки, а простіше кажучи бандити, почали використовувати графіті з корисливою метою: мітити територію, яка закріплена за тією чи іншою бандою, передавати інформацію про вартість і місця продажу наркотиків. Адже графіті може стати свого роду шифром і бути засобом спілкування, щось на зразок знаків дорожнього руху або ще чого-небудь. Хоча деякі з написів написані так мудровано, що просто не читаються.
В СРСР графіті з’явилися в середині 80-х років разом з брейк-дансом та іншими атрибутами хіп-хоп-культури. Саме через це у нас вважалося, що графіті – гангстерська затія і хуліганство. Як ми називатимемо людей, які пишуть графіті, для них самих неважливо: сам себе вони називають “writer”, а свої роботи “piece” або “bomb”. Кожний “writer” передає у роботі свій неповторний стиль і майстерність, використовуючи свої прийоми та унікальний добір кольорів. Багато хто з “writer-ів”, які “стають до стінки”, просто справжні художники. Щоправда, їхні роботи важко оцінити з точки зору світлотіні та лінійної перспективи, але все ж їхні трохи мультяшні картинки стають все цікавішими і професійнішими. Справжньою революцією у графіті стало 3D, тобто об’ємна картинка. Це дуже складний прийом, його важко домогтися і, як правило, його використовують тільки професійні і досвідчені “writer-и”. На вулицях Одеси поки що такого високого рівня графіті, як 3D, не зустрінеш.
У багатьох країнах провадяться чемпіонати з графіті, куди приїздять умільці і діляться своїми навичками вуличного мистецтва з усіма, хто цікавиться. Теми роботи такі: СНІД, наркозалежнісить, сироти тощо. Так молодь намагається за допомогою модного мистецтва внести свій внесок до розв’язання гострих соціальних проблем.
Наше місто поки що не знайшло застосування графіті у мирному руслі, не залучило “writer-ів” до соціальноїтематики. Тому деякі “writerи” залишають бомби такого змісту: “Доки ти смітитимеш, я малюватиму”. Але в основному одеські “бомби” перебувають на невисокому рівні майстерності. Та й ідеї у багатьох примітивні: лайки і конопля. А хотілося б чогось значимішого.
Нещодавно мені довелося мандрувати Кримом. І, проїжджаючи повз якийсь завод під Сімферополем (завод був обтягнутий довгою сірою, нудною бетонною огорожею). Але що мене здивувало: значна частина його була розмальована безліччю малюнків, присвячених певній тематиці. Загальною ідеєю було щось на зразок “Мій дім Крим”. І на них були зображені у вигадливих кольорах і формах відомі місця півострова, чи то «Ластів’яче гніздо», чи Бахчисарайський палац. “Writer-и” перетворили цю нудну залізобетонну стіну у яскравий буклет Криму.
Деякі мешканці Одеси не схвалюють графіті, вважають його не мистецтвом, а банальним хуліганством і вандалізмом, вбачаючи в малюнках і написах щось дике або навіть фашистське. Іншим же все це навпаки подобається, вони із схваленням і посмішкою дивляться на всі “художества” і виступи одеських “writer-ів”. Треті ж самі стоять біля стінки і “бомблять” фарбами. Всі три точки зору на графіті мають право існувати, а особливо третя. Сподіваюся, любий читачу, і ви вже менш агресивно ставитиметеся до проявів такого згустку молодої енергії... на огорожі.
Серафим САВЧЕНКО
