…Часом життя спростовує аксіоми народної мудрості – ось як у випадку Володимира Абрамовича Гольдмана. «Головами не народжуються» – це не про нього. Батько Володимира Абрамовича очолював колгосп у рідному Березівському районі, а син у 26 років став головою в сусідньому Іванівському.
За плечима у В.А. Гольдмана були одеський сільгоспінститут, робота в сільгоспуправлінні, але себе він знайшов саме як голова колгоспу й перебував на посту керівника господарства, послідовно змінюючи свій статус, 30 років, – аж до минулого року, коли став Михайлопільським сільським головою. Погодьтеся: зуміти провести свій корабель по бурхливому морю змін і утримати його на плаву – багато про що говорить. Зокрема про те, що Володимир Гольдман – людина на своєму місці. ПП «Україна», яким він керував, спеціалізується на вирощуванні зернових, соняшнику. Урожаї рік у рік стабільні: минулого року – майже по 40 центнерів зернових з гектара, по 24 – соняшнику, (у 2005-му: 46 – зернових, 21 – соняшнику). Запорука успіху – у грамотному, науковому підході. Рослинництвом займаються висококласні фахівці, використовуються передові технології, якісні добрива, дотримується сівозміна. Пайовики ПП почувають себе соціально захищеними: всі умови договору виконуються.
Крім того, як виявилося, успішно працююче господарство стало надійним тилом для новоспеченого сільського голови. А михайлопільський варіант відповіді на запитання, що може сільрада – в умовах злиденного фінансування, недосконалого законодавства, виявився цікавим. Виходить, що дуже мало може сільрада без допомоги господарства – ПП «Україна». А що може господарство?
Виходить так, що весь «соцкультпобут» «лежить на плечах» господарства. І розпочинається він з турботи про дітей. Так, вдалося зберегти дитсадок, туди ж зі школи переведено три початкових класи. Сама школа, розташована у будинку, що є пам'яткою архітектури – маєтку поміщика Яковського, була в аварійному стані. Тепер вона капітально відремонтована, є газове опалення. Господарство забезпечує підвезення дітей – автобус, паливо, зарплату водія, а також безкоштовне харчування для всіх, зарплату кухаря. Нещодавно Фонд соціальних інвестицій виділив гроші на повну реконструкцію шкільного харчоблоку та спортивної зали. Для довідки: школа в селі неповна середня, малокомплектна (старшокласників на районному транспорті возять до школи в села Богунове й Конопляне).
За допомогою ПП «Україна» вирішуються й такі гострі питання, як медичне обслуговування, газифікація, транспортне сполучення, ремонт доріг – всі вони входять до програми діяльності сільського голови. Вже зроблений ремонт ФАПу, приміщення оснащено необхідним устаткуванням, опалюється. Село, за рахунок господарства, газифіковано на 90 відсотків. Налагоджено зручне автобусне сполучення з Іванівкою та Одесою, планується ввести «маршрутку». Після капітального ремонту дорога до райцентру – одна із кращих в районі. Ще за часів колгоспу було заасфальтовано вулиці в селі. На території сільради – два приватних магазини. Купівельний попит постійно вивчається, тому всі необхідні продовольчі, а з нещодавнього часу й непродовольчі товари там є. Також у програмі сільського голови – відновлення водопроводу, будівництво церкви.
Отже, проблеми «соцкультпобуту» у цілому вирішуються, винятком, щоправда, є, як це не сумно, культура. Володимир Абрамович Гольдман: «Я розумію, що грошей на все не вистачає, але коли побачив, скільки цього року виділено на культуру, плакати захотілося. Ледве вистачить на зарплату культпрацівникам, які й так не на повній ставці». Вихід Володимир Абрамович бачить у тому, щоб «на ці гроші взяти одну людину й вимагати роботу», адже за 140 гривень що можна вимагати? У той же час треба вирішити питання з ремонтом клубу, його опаленням. Хочеться вірити, що Володимиру Абрамовичу Гольдману вдасться, за допомогою господарства або бюджетних асигнувань, поліпшити стан такої важливої сфери, як культура. Хоча, це буде нелегко... А хіба бути сільським головою – легко? Володимиру Абрамовичу є що сказати з цього приводу.
– У сільраді дуже багато роботи... Треба в селі не лише зберегти те, що було зроблено, але й удосконалити збережене. Треба, щоб саме село збереглося... І без допомоги господарства практично нічого не вирішується. Ремонт ФАПу не зробили б – так все й було б. Минулого року на підтримку соцкультпобуту виділено понад вісімдесят тисяч гривень. Щоправда, цього року з бюджету двадцять тисяч на ремонт дитсадка вдалося «вирвати».
Мені як сільському голові має бути діло до всього, що є на території сільради – це й пошта, і «Телеком», і дитсадок, і ФАП, і школа, і соцпрацівники. Щотижня керівники цих служб звітують, ми намічаємо, які питання необхідно вирішити. Тісний зв'язок у мене й з дільничним. Я сказав йому: «Є сільрада – і ви зобов'язані інформувати, ми маємо знати, що робиться в селі, маємо разом розібратися, якщо щось сталося, тому що я людей знаю».
Погані ті сільські голови, які думають, що якщо їх обрано, то ніхто їх п'ять років не зачепить, ніхто не зніме. Багато приходить випадкових людей на цю посаду. А за все має бути запитано, як колись із голів колгоспу. Я знав, що таке бюро райкому, догана. І заохочували мене, але й запитувати – за все запитували. Але насамперед людина відповідає перед своєю совістю й перед людьми: якщо люди тебе обрали, отже, сподіваються й вірять, і треба відпрацьовувати. Легше за все відмовлятися і тільки й казати, що немає грошей, того, іншого немає. Можна й потрібно знаходити гроші.
…Володимир Абрамович Гольдман, Михайлопільський сільський голова, уявляється мені «керівником майбутнього» – саме таке ставлення до своєї справи, до людей має, рано чи пізно, стати визначальним в діяльності керівників усіх рангів.
Р.S. Ми вітаємо Володимира Абрамовича Гольдмана з почесною нагородою – Грамотою Верховної Ради України, яку вручили йому за заслуги перед народом України та у зв’язку з 75-річчям Одеської області.
