У дерево, яке не дає плодів, ніхто не кидає каміння, так говорить древня мудрість. Сьогодні нам не доводиться дивуватися, коли у відповідь на виявлену великодушність або добродійність відповідають бумерангом заздрості. Хистка субстанція суспільної моралі в умовах нищівної ринкової сучасності та політичних прецедентів зазнає незворотніх змін занадто швидко. Часом не залишаючи шансу моральності.
Одне із найбільших та найуспішніших фермерських господарств Одеської області КФГ «Нива» розташоване у Саратському районі. Фінансові відрахування до районного бюджету та щедра благодійна допомога керівництва цього господарства помітні навіть в обласному масштабі. «Нива» розташована на території Ярославської сільради, керує нею Олександр Петрович Юрескул, уродженець тієї ж Ярославки.
На карті області це фермерське господарство з’явилося у 2000 році. Спочатку в районі говорили різне. Але ніхто не міг навіть припустити, що незабаром «Нива» не лише виявиться справжнім порятунком для поступово деградуючої Ярославки, але одним із кращих фермерських господарств Одещини. Паї в ньому найвищі у Саратському районі. Та, незважаючи на низку постійно виникаючих економічних складнощів, Юрескул планку набраної висоти не знижує, платить вчасно й сповна. Перераховувати всі види благодійної допомоги, наданої Олександром Петровичем рідному селу та його мешканцям, – паперу не вистачить. Люди про це знають, із вдячністю й повагою вітаються із Юрескулом при зустрічі.
Через чотири роки після заснування до складу фермерського господарства «Нива» увійшов СВК «Надежда», що базувався в однойменному селі.
Про складну ситуацію, що склалася того часу навколо СВК «Надежда» згадує керівник Одеської обласної асоціації фермерів Григорій Федорович Афанасьєв:
– У цьому СВК виникла кризова ситуація, коли утворилися мільйонні борги, і люди залишилися біля розбитого корита. У період реформування на селі було допущено серйозну помилку: майно селян залишили в користуванні керівників колишніх КСП або вже реформованих СП. Не було створено комунальних підприємств, куди б передали все майно членів КСП, яке перебувало на території того або іншого господарства. У цьому випадку під патронатом сільської ради комунальне підприємство могло б здавати в оренду майно пайовиків, яке, таким чином, безумовно, збереглося б. А що вийшло насправді? Майно залишили в управлінні предприємства-правонаступника КСП, а потім воно плавно пішло в заставу для одержання банківських кредитів, а згодом знищено без можливості продовження подальшої діяльності господарства.
Я перебував у складі комісії, коли ми взимку виїжджали до Надежди. Це було зовсім лежаче господарство: люди без роботи, суцільний плач! Колись цей СВК виглядав досить міцним, перебував у системі племоб’єднання. Від облуправління сільського господарства та продовольства до Саратського району виїжджав Василь Петрович Федоряка. Ми шукали інвестора для «Надежди», буквально просили, щоб хоч хто-небудь взяв на себе відповідальність за облишених людей. Сьогодні втішно, що знайшовся такий фермер, який зумів підняти господарство, одержавши при цьому нормальний економічний результат. Хотів би додати до сказаного: якщо фермер на своїй території успішно справляється із завданням, то такого власного товаровиробника треба плекати й зберігати, а не знищувати. Не потрібно рубати сук, на якому сидимо. Знищимо село – знищимо державу.
У 2004 році безнадійне господарство із величезним боргом понад 2 мільйони гривень Юрескул взяв під крило. Приблизно у той же час на Саратщині побували фермери зі Швейцарії:
– Не рентабельно! З такими боргами не беруть! – закордонні гості дружньо розтлумачили Юрескулу його «помилковий» крок.
Але через всього півроку Олександру Петровичу вдалося погасити майже півмільйонні борги по зарплаті. І отоді в душах людей, які втратили надію, не бачили зарплати протягом декількох років, з’явилися реальні перспективи на кращі часи.
Про керівничий та господарський талант Олександра Юрескула говорять високі трудові результати колективу, який довірився йому. Про незвичайні психологічні якості цієї великої людини у прямому та переносному значенні йде добра поголоска. Він відгукується на будь-яке прохання про допомогу. Ті, хто перебуває поруч із Юрескулом, душі в ньому не чують. Люди, які оточують Олександра Петровича, навперебій розповідають про його довірливе ставлення до колективу. Взаємини Юрескул будує саме за незвичною селянинові психологічною моделлю. Наприклад, у ФГ «Нива» протягом останніх років зовсім відсутні обов’язкові для сільгосппідприємств ранкові наряди. Виробничу відповідальність несуть керівники середньої ланки, зв’язок із Юрескулом, якщо буде потреба, – по мобільному. Щоб особисто проконтролювати хід робіт або внести необхідні корективи, голова навідується в міру необхідності. І трудовий процес від цього анітрішки не страждає.
Зате у Юрескула з’являється можливість відвідувати різні сільськогосподарські виставки не лише в Україні, але й за кордоном. І буквально з кожної він привозить якесь нововведення. Завдяки таким відрядженням керівника «Ниви» у господарстві постійно впроваджуються ноу-хау. «Розумні» свині на тваринницькій фермі в Надежді самостійно добувають проточну воду з поїлочок за технологією, запозиченою Юрескулом на одній із виставок. А сміливі експерименти у вівчарстві дозволяють вівцям асканійсько-кросбредної породи одеського типу посідати призові місця на обласних виставках.
Наприкінці минулого року Олександр Петрович майже на місяць вирушив до США, де зустрічався із багатьма сільгоспвиробниками. Насамперед його цікавили технології з малими затратами, але великими можливостями. Сівба, внесення добрив та гербіцидів американські фермери провадять без застосування ручної праці, винятково широкозахватною технікою. Таким чином, практично одиницями людей обробляються тисячі гектарів землі.
– Я одразу підрахував, – розповідає Олександр Петрович, – що ефективність співвідношення робочої сили та механізмів до наших наявних можливостей приблизно один до п’яти. І якщо в «Ниві» поступово впроваджувати подібні технології, то можна досягти набагато кращих результатів. Сьогодні у нас з’явилася можливість оновити техніку і у такий спосіб полегшити працю механізаторів. Одразу ж домовився відвантажити машини: комбайн, трактор та інвентар. А також повністю замінити весь шлейф техніки, яка у нас є. З колишньою під час польових робіт ми спізнювалися за термінами та потужністю. Тепер цей недогляд буде виправлено. А наші трактористи будуть працювати на нових машинах із підвищеним пилошумозахистом та кондиціонером у кабіні. Буквально розпочинаючи з весни, ми готові впровадити придбану техніку й привезені через океан технології щодо вирощування соняшнику, кукурудзи та пшениці.
– Цікаве спостереження, – продовжує Юрескул, – у США досить успішно існують станції, аналогічні нашим колишнім МТС. Фермери приганяють туди не лише трактори та комбайни, але й причепи для дрібних сільгоспробіт. Це дуже зручно й ефективно для сільгоспвиробників.
Є й інші американські особливості. Наприклад, розповсюджене й досить ефективне страхування від стихійних лих або інших ризиків. Це значно допомагає американським фермерам міцно стояти на ногах. Або фактор добродіяльності. Усяка добра та благодійна справа окремих підприємців або великих фірм заохочується й обов’язково враховується при оподатковуванні. При цьому ставки для спонсорів знижуються, якщо вони беруть участь у якійсь благодійній акції. Я вже не кажу, що це служить вагомим заділом для їхнього авторитету.
Шкода, що у нас в державі не існує подібної системи заохочення в податковій системі. З особистого досвіду знаю, як деякі державні чиновники або фермери, що не відбулися, б’ють по руках, щоб на їхньому тлі ніхто не посмів виглядати краще.
Олександр Петрович досить добре знає, скільки заздрих розмов у певних колах породили його ділова хватка й незмінно супутній успіх. Як чоловік віруючий, він розуміє, коли Бог хоче виявити чиюсь приховану чесноту, він звертає на неї язик заздрісника. Але для такої великої людини лепетання заздрих людей, що укус комара.
Замість образ він із великим задоволенням заповнює свій розкішний джип «Лексус» із оббивкою кольорів слонової кістки шкодливими надеждинськими учнями, пригощає їх припасеними солодощами й везе дітей в інший кінець села, ближче до їхніх будинків. Хіба ж це не величезне щастя, приносити хоч невеличке щастя іншим?
