ДОБРОБУТ ЕКІПАЖУ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД КАПІТАНА
…Напередодні 2001 року до Ренійського порту прийшла новина: призначено нового начальника, готуйтеся зустрічати делегацію з департаменту.
Це ім'я портовики чули вперше. Голова профкому Василь Іванович Лозовський одразу «пробив» інформацію по своїх каналах і зрозумів: цього кадрового рішення допустити не можна. Незважаючи на новорічні свята, він зібрав про новопризначеного цілий пакет документів й оперативно довів інформацію до колективу. 3-го січня, коли до Рені приїхала делегація відрекомендовувати керівника, вхід до адмінприміщення було перекрито мітингуючим колективом. У перших рядах із прапором профспілки стояв Василь Іванович Лозовський.
Спроба переговорів із ренійськими портовиками не увінчалася успіхом. Того ж дня начальник, який не відбувся, змушений був податися додому ні з чим.
Цей епізод з життя профспілкової організації Ренійського порту вже став історією. Сьогодні підприємство, яке очолює депутат обласної ради Сергій Костянтинович Строя, потомствений портовик, що пройшов усі сходинки професійного зростання, незважаючи на важкі проблеми об'єктивного характеру, тримається на плаву. Страшно уявити, що могло трапитися з підприємством, із колективом у 1700 чоловік, якби за кермом виявився нечесний керівник.
Про роль профспілок думки різні. Що може профспілковий лідер, коли балом править його величність роботодавець? 17-річний досвід роботи В.І. Лозовського у профспілках показує: багато чого може!
Вперше В.І. Лозовського обрали головою профкому Ренійського порту, коли підприємство було успішним та благополучним. Фінансове становище дозволяло порту будувати житлові будинки для працівників, дитячі садки для їхніх діток, інші соціальні об'єкти. З розпадом Союзу, коли одразу припинилися вантажопотоки на країни РЕВ, підприємство на Дунаї опинилося в дуже складному становищі. Був період, коли виплата зарплати затримувалася понад рік.
І в найскладніші часи поруч із ренійськими портовиками завжди була профспілка. Всього один епізод: коли під скорочення потрапили працівники Клубу моряків, Василь Іванович Лозовський вийшов із пропозицією фінансувати їх за рахунок внесків. Грошей у профспілковій скарбниці й без того не густо, але Лозовський наполягав: треба зберегти творчі кадри. Тому що не хлібом єдиним...
Останнім часом Ренійський порт зміцнив свої позиції. Адміністрація та колектив прагнуть до того, щоб працювати без збитків. Вдалося збільшити обсяг вантажоперевалювання, і, як наслідок, підняти заробітну плату у 2,8 раза.
ПРОФКОМ МІГ БИ ВИДАТИ ПІДРУЧНИК
Нещодавно у Ренійському порту відбулася чергова звітно-виборна конференція. Розповідь про роботу профспілкової організації, у лавах якої нараховується 2755 чоловік (з них 920 – пенсіонери), могла б лягти в основу підручника з організації профспілкової роботи у сучасних умовах. В профкомі активно працюють 14 постійних комісій, які охоплюють всі сторони життя колективу – починаючи від побутових умов на виробничих дільницях і закінчуючи організацією оздоровлення. Причому, на кожну комісію розроблено положення – активісти знають свої права й обов'язки. Засідання профспілкового комітету проходять, як правило, за участю адміністрації порту, особливо коли вирішуються питання охорони праці, виконання положень колективного договору. У порту працюють 33 цехових профспілкових комітети, і, що показово, Лозовський прагне віддати первинним ланкам якнайбільше повноважень. Створено раду ветеранів, раду молоді і раду бригадирів, і працюють вони не для «галочки». Досить сказати, що протоколи засідань ради бригадирів лягають на стіл начальника порту – для вживання відповідних заходів і рішень. А ветеранська організація Ренійського порту – це, без перебільшення, зразок цілеспрямованої роботи із соціального захисту та підтримки пенсіонерів.
– Якось нас, ветеранів півдня Одещини, запросили до Ізмаїла на конференцію, на якій розглядалося питання про те, як заслуженим людям допомагає керівництво підприємств і профспілки, – розповідає голова ради ветеранів Григорій Захарович Харабаджи. – Непогані були відгуки про роботу в цьому напрямі на судноремонтному заводі, у Дунайському пароплавстві. Решта делегатів – із Тарутинського, Саратського, Татарбунарського, Болградського районів – дуже критикували своє керівництво. А профспілки – так взагалі лаяли, на чому світ стоїть. Від ренійської делегації виступав я. Почав розповідати, як ми працюємо. У ради ветеранів Ренійського порту є свій кошторис витрат – адміністрація нам виділяє кошти, причому щороку сума зростає. У нас є гроші на зубопротезування, ми відзначаємо святкові дати, вшановуємо своїх ювілярів. Відвідуємо із подарунками хворих, матеріально заохочуємо актив ветеранської організації. Якщо в родині горе, то для організації похорону безкоштовно виділяються труна, машина та автобус «Ікарус». Буває, у ради виникають непередбачувані витрати – робимо заявку до профкому, і нам виділяють додаткові кошти. Щопонеділка, коли ми провадимо засідання активу, до нас приходить Лозовський або його заступник – цікавляться справами, проблемами пенсіонерів... Знаєте, на тій конференції я виглядав як біла ворона!
ВАЖЛИВО УХВАЛИТИ ПРАВИЛЬНЕ РІШЕННЯ
Коли влітку 2005 року в Рені сталася повінь, серед потерпілих було багато портовиків. Люди, які втратили свої будинки, йшли прямо до профкому. Вони розуміли: адміністрація порту зосереджена на заходах щодо ліквідації збитку – самому порту завдано втрат на 4 мільйони гривень. Роботу ж щодо надання допомоги потерпілим членам колективу цілком взяв на себе профком.
Оцінивши ситуацію, Василь Іванович Лозовський розіслав телеграми колегам із проханням про допомогу. Напевно, непросто було колективам знайти кошти. Але незабаром на рахунку профкому було 90 тисяч гривень. Матеріальну допомогу одразу було роздано потерпілим.
Але в роботі профкому бувають і інші моменти – світлі, радісні.
– Якось нас запросили взяти участь у фестивалі «Південна гавань», – розповідає директор Клубу моряків Віра Толстова. – За участь треба було платити гроші, й не малі, коштів же в профкомі не було. З огляду на авторитет Василя Івановича, ренійцям дозволили взяти участь без внеску. Більше того, нашого Лозовського запросили до журі. І ось розпочалися конкурси. У першому турі ми впевнено лідируємо – всі «п'ятірки». Другий тур – знову на висоті, й лише одна «четвірка» – від рідного профорга. Заключний тур – всі члени журі ставлять найвищі бали, а Лозовський – «трійку». Після того, як призи переможцям було вручено, а нам дісталося третє місце, я запитала:
– Василю Івановичу, у чому справа? Незрозуміла логіка Вашої поведінки...
А він:
– Віро, розумієш, я подумав: ми сюди приїхали задарма – негарно забирати найкращі призи.
Доброта, справедливість, почуття гумору, зрештою, – усі ці риси Лозовського нам знайомі. А ще його вирізняє вміння працювати із адміністрацією, відчувати ситуацію, в одних випадках займати позицію партнера, в інших – опонента.
Нещодавно профком Ренійського порту зробив ще одну справу: за рахунок своїх коштів виготовив меморіальний стенд у Клубі моряків «Вони воювали за Батьківщину». Лозовський переконаний: якщо люди не пам'ятають про минуле, їм не вдасться побудувати майбутнє.
