Нашому класу однозначно пощастило. Кожного разу, як тільки у школі оголошувався конкурс стінних газет, плакатів чи малюнку на асфальті, ми знали – перше місце неодмінно буде за нами. Адже у нас була своя художниця – Наташа Гребенюк. Нині Наталя Миколаївна Гребенюк-Шевцова – вчителька образотворчого мистецтва і креслення Маріїнської гімназії м. Одеси. Її мистецька стежина була визначена ще змалку: Бог щедро обдарував дівчинку талантами. А от вчителькою вона себе не уявляла. Та закінчивши художньо-графічний факультет Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського і спробувавши себе на освітянській ниві, Наталя зрозуміла, що це саме те, чого прагнула у житті.
Теоретичні знання та практичні навички, набуті у вузі, лише підкоригували та відшліфували те, що було закладено природою. Однак серед різновидів образотворчого мистецтва юній художниці найбільше припав до душі художній розпис тканини (батик), а також декоративно-прикладне мистецтво, а саме – розпис матрьошки. Ось де справді згодилося дитяче захоплення ляльками. Однак знадобилось ще чимало знань і умінь, щоб оволодіти цією хитромудрою наукою наших предків, адже техніка розпису об’ємних предметів непроста і потребує спеціальної підготовки.
Як відомо, хитринка цієї забавки криється в тому, що в середині її містяться такі ж, але ще менші. Від їхньої кількості залежить і складність розпису. Так, за дванадцять років заняття цією справою Наталі доводилось розписувати від 8 до 15 членів такої “сімейки”, найменший з яких був... як сірникова голівка.
Маючи російське коріння, українська мотрійка суттєво відрізняється від своєї попередниці власним національним колоритом. Це – і характерний орнамент, візерунок, одяг, предмети повсякденного вжитку, сюжети з українських народних казок. Тож, аби зберегти цілісність зображення і відповідність нормам, необхідно досконало знати особливості національного костюму, побуту, звичаїв та обрядів. Саме для української мотрійки обов’язковими атрибутами є різнокольорові стрічки, вишиванки, жупани, намисто, козацькі вуса, “оселедець”, шаровари, люлька, булава, глечик чи коромисло. До речі, наявність чоловічої лінії (дід, батько, парубок, хлопчик) для української родини мотрійок – обов’язкова.
Приємно, коли захоплення приносить ще й певний прибуток. То коли душа прагне вираження, Наталя натягує на рамку шовк, бере в руки пензель і творить. В її доробку є чимало графіки, творів акварельними, олійними фарбами, та особливе місце у ньому займає батик. Досконало оволодівши технікою виконання малюнку на тканині, художниця має на меті створити колекцію одягу власного оздоблення.
Та це все – плани, в які, до речі, входить і підготовка персональної виставки. А поки що молода мама опікується своїм трирічним Сергійком. Облаштовуючи його дитячу кімнату, вона створила на шовкові панно, в якому передала усі мрії, радощі і надії материнства. Виконане у блакитно-рожевих пастельних тонах, чіткість яких губиться у потоках повітря і води, зображуване одночасно передає стрімкість життя і його неповторність. Глянеш на нього, і у пам’яті одразу ж спливають рядки Василя Симоненка “Лебедів материнства”: “Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплять зорі у лимани ночі сургучеві...”. Ось такий він, світ моєї однокласниці, в якому є місце для тихої ласки, сивої казки, де Сергійків сон охороняють рожеві птиці, виплекані майстерною маминою рукою.
